3. Територіальна підсудність.

Територіальна підсудність необхідна в цивільному судочинстві для того, щоб розділити підвідомчі суду цивільні справи між окремими судами в середині кожної ланки судової системи залежно від території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих судів.

Визначити територіальну підсудність - це значить встановити, у якому конкретному суді повинна бути розглянута та вирішена дана цивільна справа, як у суді першої інстанції. Ця підсудність визначає територіальну компетенцію кожного суду з вирішення цивільних справ, тобто є територіальною юрисдикцією.

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє кілька видів територіальної підсудності залежно від місця проживання сторін, характеру спірної вимоги, угоди сторін, наявності зв'язку між справами, громадянства сторін. Такими видами підсудності є: загальна територіальна підсудність, альтернативна, по призначенню суду, виключена договірна???), виключна та підсудність кількох пов'язаних між собою справ. Регулювання цивільним процесуальним законодавством зазначених видів підсудності передбачає в одних випадках надання сторонам пільг при виборі суду, а в інших - створення більш сприятливих умов для вирішення цивільної справи.

Загальна територіальна підсудність. Цивільне процесуальне законодавство не містить такого поняття, але в юридичній науці та судовій практиці воно широко застосовується у зв'язку з тим, що за правилами про цей вид підсудності розглядається більшість цивільних справ.

Правила загальної територіальної підсудності закріплені, насамперед, у частині 1 ст. 109 ЦПК: позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем проживання відповідача. Відповідно до ст. 29 ЦК місцем проживання особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель і ін.), де фізична особа постійно або тимчасово проживає.

Фізична особа, що досягла чотирнадцяти років, вільно обирає місце проживання, за винятком випадків, встановлених законом, тобто її місце проживання може не збігатися з місцем проживання батьків. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновителів) або одного з них, при кому ця особа проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу або установи охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою дітей і батьків (зазначених органів і організацій). Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Стаття 29 ЦК містить також правило про те, що фізична особа може мати кілька місць проживання. У цьому випадку, на мою думку, суд, у який може звернутися заявник з позовом до зазначеної особи, обирає саме він, тобто по кожному з місць проживання.

Відповідно до частини 2 ст. 109 ЦПК позови до юридичних осіб (органів, організацій, підприємств, установ, їх об'єднань) подаються в суд за місцем їх знаходження. Стаття 93 ЦК встановлює, що місце знаходження юридичної особи визначається адресою органа або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи виступають від її імені.

За правилами загальної територіальної підсудності розглядаються деякі категорії непозовних справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 236 ЦПК), справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних і фізичних осіб (ст. 287 ЦПК).

Місце проживання громадянина або місцезнаходження органа юридичної особи зобов'язаний у позовній заяві вказувати позивач (ст. 119 ЦПК).

Загальна територіальна підсудність є гарантією захисту інтересів відповідача. Це цілком виправдано, оскільки саме по собі пред'явлення до нього позову ще не свідчить про те, що відповідач вчинив цивільне правопорушення.

Альтернативна територіальна підсудність. Стаття 110 ЦПК іменує її підсудністю за вибором позивача. Це пільгова для позивача підсудність. Вона дозволяє йому вибирати один із двох або декількох судів. Правила, що визначають альтернативну територіальну підсудність, не завжди однаково вирішують питання про альтернативу.

Перша група правил полягає в тому, що в число судів, один із яких може вибирати позивач, обов'язково входить і суд за місцем його проживання. Сюди відносяться правила, що містяться в частинах 1, 3, 4 і 5 ст. 110 ЦПК.

Так, позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача та стягнення аліментів, позови робітників та службовців, що випливають із трудових правовідносин, можуть пред'являтися на вибір позивача в суд за місцем проживання відповідача (ст.109 ЦПК), або в суд за місцем проживання позивача.

Відповідно до частини третьої ст. 110 ЦПК у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, у позивача є право вибору одного суду із трьох можливих: за місцем проживання відповідача (ст. 109 ЦПК), за місцем заподіяння шкоди та за місцем проживання позивача.

Варіант вибору із двох судів - суду за місцем проживання позивача або за місцем перебування відповідача - встановлений частиною четвертої ст. 110 ЦПК для позивача по позовах пов'язаним з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до частини п'ятої ст. 110 ЦПК позови громадян, пов'язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг), можуть бути пред'явлені на їх вибір за місцем свого проживання або за місцем перебування відповідача, за місцем завдання збитків або за місцем виконання договору.

Частина друга ст. 110 ЦПК допускає пред'явлення позову про розірвання шлюбу в суді за місцем проживання позивача і тоді, коли при позивачі перебувають малолітні або неповнолітні діти або йому за станом здоров'я чи з інших поважних причин неможливий виїзд до місця проживання відповідача.

Але тут слід мати на увазі, що якщо у всіх попередніх випадках суд вибирався за розсудом позивача, то в останніх двох випадках закон містить оціночні категорії: стан здоров'я, поважні причини, неможливість виїзду до місця проживання відповідача. Звідси випливає, що позивач може лише виявити ініціативу про розгляд справи в суді по своєму місцю проживання та надати документи, що підтверджують утруднення виїзду в суд за місцем проживання відповідача. Остаточне ж рішення про розгляд справи за місцем проживання позивача у двох останніх випадках приймає суддя.

Друга група правил про альтернативну підсудність не передбачає в якості одного з можливих суду за місцем проживання позивача. До числа альтернативних судів закон відносить суди по місцю заподіяння збитків, за місцем знаходження майна відповідача, його тимчасового проживання або знаходження тощо.

Так, позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних юридичних осіб, можуть пред'являтися в суд за місцем проживання відповідача (ст. 109 ЦПК) або за місцем заподіяння шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК). Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за місцем їх знаходження (ч. 7 ст. 110 ЦПК).

Відповідно до ч. 9 ст. 110 ЦПК позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідомо, пред'являються за місцем перебування його майна, або за місцем його тимчасового проживання або перебування, або за останнім відомим постійним місцем проживання або постійного заняття відповідача. У цьому випадку позивач має право вибору одного з декількох можливих судів. При цьому закон вводить своєрідні категорії: місце тимчасового проживання або знаходження відповідача, постійного заняття відповідача. Тобто закон допускає пред'явлення позову за місцем роботи, навчання тощо.

Позови про відшкодування збитків, заподіяних зіткненням суден, а також про стягнення винагороди за надання допомоги та рятування на морі згідно ч. 11 ст. 110 ЦПК можуть пред'являтися також і за місцем перебування судна відповідача або порту реєстрації судна.

Альтернативною є і підсудність, що називають підсудністю за місцем виконання договору. Відповідно до ч. 8 ст. 110 ЦПК позови, що виникають із договорів, у яких вказується місце виконання договору або виконання яких через їх особливості можливо тільки в певному місці, можуть бути пред'явлені за місцем виконання договору або у відповідності зі ст. 109 ЦПК за місцем перебування відповідача або органу юридичної особи, що є відповідачем.

Відповідно до частини 10 ст. 110 ЦПК позови до відповідача, що не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцем перебування його майна або за останнім відомим місцем проживання або перебування в Україні. Місце знаходження майна або місце проживання або перебування повинні бути вірогідно встановлені в кожному конкретному випадку. Альтернативною є і підсудність позову Міністерства юстиції України на підставі міжна­родних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача. Який не має в Україні місця проживання. Вони можуть пред'являтися за місцезнаходженням Міністерства або його територіальних органів.

До правил альтернативної підсудності відноситься і частина перша ст. 113 ЦПК: позов до декількох відповідачів, які знаходяться та проживають в різних місцях, пред'являється за місцем про­живання або місцем знаходження одного з відповідачів на вибір позивача.

За правилами альтернативної підсудності пред'являються та­кож заяви по деяких категоріях непозовних справ (ст. ст. 246, 283 ЦПК).

Підсудність за ухвалою суду. Стаття 111 ЦПК передбачає, що суддя Верховного Суду України по клопотанню позивача визначає суд, де може бути розглянутий спір між громадянами України, що проживають за межами України. В такому ж порядку визначається підсудність справ про розірвання шлюбу громадянина України з іноземцем або особою без громадянства, що проживають за межами України.

Договірна підсудність. Стаття 112 ЦПК виключена

Виключна підсудність. По ряду категорій цивільних справ цивільно-процесуальний закон встановлює тільки один конкретний суд, виключаючи інші. Стаття 114 ЦПК встановлює чотири випадки виключної підсудності.

Позови про право на нерухоме майно, про виключення майна з опису пред'являються тільки в суд за місцем перебування цього майна або основної його частини. Позови про порядок користування земельними ділянками пред'являються в суд за місцем знаходження земельної ділянки. Це правило обумовлене тим, що при розгляді та вирішенні цих справ часто буває необхідний огляд на місці або інші перевірочні дії.

Позови кредиторів спадкодавця, пред'явленні до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються в суд за місцем перебування спадкового майна або його основної частини. Але якщо спадкове майно вже прийняте спадкоємцями, позови до них пред'являються за правилами загальної підсудності. Позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти пред'являються за місцем знаходження перевізника (управління транспортної організації).

За правилами виключної підсудності розглядається ряд непозовних справ.

У ст. 257 ЦПК однозначно визначений суд, в який може звернутися фізична особа із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення: за місцем свого проживання; відповідно до ст. 260 ЦПК особа, що втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися із заявою про визнання їх недійсними та відновленні на них прав залежно від виду паперів за місцем перебування емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем; заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальній громаді подається в суд за місцем знаходження цієї речі (ст. 269 ЦПК); заява про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку та про припинення такої допомоги подається в суд за місцем знаходження психіатричної установи (ст. 279 ЦПК).

Виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи, оскільки саме в зазначе­них в законі судах це може бути здійснене через наявність в районі їх діяльності основної маси доказів.

Підсудність кількох пов'язаних між собою справ. Цей вид територіальної підсудності встановлений цивільним процесуальним законодавством з метою створення кращих умов для з'ясування дійсних взаємин сторін, забезпечення процесуальної економії в результаті зосередження фактичного та доказового матеріалу в одному суді. Стаття 113 ЦПК передбачає тільки один випадок цієї підсудності: зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Як ми вже відзначали раніше, ч. 1 цієї статті містить правило про один з випадків альтернативної підсудності. Разом з тим у цій статті треба було б закріпити наступне правило: позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, пред'являється в суд, що розглядає спір між сторонами.