3. Об’єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, питання щодо об’єкта та змісту цивільних правовідносин є одним із найдискусійніших у науці цивільного процесуального права.

Об’єкт цивільних процесуальних правовідносин – це те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідносини, те, на що спрямовані процесуальні права та обов’язки.

Під об’єктом цивільних процесуальних правовідносин розуміють:

• дії суб’єктів правовідносин;

• діяльність суду;

• матеріально-правові відносини , які захищаються судом;

• спір про право між учасниками матеріально-правові відносин, переданий на розгляд суду;

• передбачені законом наслідки процесуальних дій, які є метою цивільного судочинства(загальний об’єкт), захистом матеріальних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб(спеціальний об’єкт) конкретної справи;

• цивільно процесуальні відносини не мають об’єкта.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі правоохоронної діяльності суду, у зв’язку з чим їх об’єкт тісно пов’язаний з об’єктом матеріальних правовідносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають цивільно- процесуальні права та обов’язки суб’єктів цивільних правовідносин, які реалізуються у формі процесуальних дій.

В теорії цивільного процесу зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять:

• процесуальні права й обов’язки суду та інших суб’єктів цих правовідносин;

• дії (поведінка) учасників цивільних процесуальних правовідносин(реалізуються права і обов’язки. Дії є тими юридичними фактами, які викликають виникнення, зміну і припинення правовідносин.);

• права, обов’язки і дії учасників цих правовідносин;

• юридично значуща поведінка учасників цих правовідносин.

Право врегульовує поведінку людей через правовідносини. Отже, цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійсненняйого учасниками суб’єктивних прав і обов’язків, тому самі права і обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони складають їх зміст.

Обсяг і характер процесуальних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин встановлений процесуальним законом в залежності від завдань і процесуальних функцій, які покликані вони здійснювати в цивільному судочинстві.

Цивільні процесуальні права і обов’язки суду та органу державного виконання складають повноваження, а їх сукупність – компетенцію. Процесуальні права і обов’язки інших суб’єктів правовідносин визначають їх процесуальне становище в цивільному судочинстві.

Самостійна робота:

Самостійно опрацювати питання:

1. Зміст цивільних процесуальних правовідносин.

2. Яке місце займає суд в житті суспільства, як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин?

Література: [2; 49; 51; 52; 74; 75; 93; 97; 100; 104; 111].

Лекція № 1.4. Цивільна юрисдикція.

План

1. Поняття та види цивільної юрисдикції.

2. Компетенція судів щодо розгляду цивільних прав.

3. Наслідки недотримання правил цивільної юрисдикції.

4. Підвідомчість цивільних справ третейським судам.

5. Цивільна юрисдикція у контексті судово-правових реформ в Україні.

Вступ. Прийнявши Декларацію про державний суверенітет 1990 року і Акт проголошення незалежності 1991 року, Українська держава стала на шлях практичного втілення мети побудови соціальної і правової держави, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме в такій державі забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина визначають зміст і конкретну спрямованість її діяльності. Ці принципи знайшли своє закріплення на конституційному рівні і відображені в законодавчих актах, прийнятих у період становлення незалежної України.

Держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції і мають конкретну компетенцію, які встановлені Конституцією й іншими законами України. Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю. Компетенція суду в здійсненні правосуддя — по розгляду і вирішенню визначеної певної категорії питань називається судовою юрисдикцією або підвідомчістю судових органів. Конституцією України 1996 р. закріплено положення про поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). Вона опосередковується розглядом питань про конституційність законів та інших правових актів, розглядом цивільних і кримінальних справ, тому є конституційна юрисдикція, кримінальна і цивільна юрисдикція. Це свідчить про піднесення ролі судів у правовій системі держави, оскільки саме з цього часу їх компетенція стає як ніколи широкою: вона охоплює всі спори про право та інші правові питання, що потребують юридичного вирішення. Визначальною стає проблема не стільки розподілу компетенції між різними юрисдикційними органами щодо вирішення юридичних справ, скільки між самими судами й ланками судової системи: загальними, господарськими й адміністративними судами, а також Конституційним Судом України.

Конституційна юрисдикція здійснюється єдиним органом — Конституційним Судом України, котрий вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає її офіційне тлумачення та законів України (ст. 147 Конституції, статті 13,14 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Право вирішення цивільних справ у нашій країні надано не тільки судовим, а й іншим органам держави, громадським організаціям, змішаним органам, третейським судам. В зв'язку з цим цивільна юрисдикція, або підвідомчість, визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до державних судів, змішаних органів (комісій по трудових спорах), третейських судів.