3. Первіснообщинний лад на території України: періодизація, економічний

розвиток, форми суспільної організації, розвиток культури та релігійних

уявлень

Пе́рвісне суспі́льство — тривалий період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько 2,5-2,8 млн. років тому) і до виникнення цивілізації і державності.

Період в історії людства до винаходу писемності, після чого з'являється можливість історичних досліджень. У різних народів цей процес відбувався в різні історичні терміни, а деякі народи живуть в умовах первісності до сьогоднішнього дня. У сучасній науці прийнято розрізнювати власне первісну культуру, яка існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV—початок III тис. до н. е.) і традиційну первісну культуру.

Епосі первісності властиві такі особливості:

відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;

йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови — в подальші періоди вони лише розвивалися;

людство розповсюдилося по всіх континентах;

люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)

поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;

складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів.

Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші.

У первісному суспільстві в головному занятті людей — полюванні — були поєднані:

технологічні прийоми виготовлення знарядь праці

стихійні знання про звички тварин,

соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна),

релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис.

Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

4. Суспільний лад, господарство і культура кіммерійців, скіфів, сарматів.

У І тис. до н.е. на теренах сучасної України відбулися докорінні зміни у розвитку тогочасного суспільства: з’явилися нові етнічні спільноти, поміж яких виділялися агресивні кочовики.

Найдавнішими кочовиками, які опанували землі Північного Причорномор’я, вчені вважають кіммерійців.

Археологічні дослідження довели, що існування кіммерійців на території Північного Причорномор’я слід визначати періодом у вісім століть – з середини ІІ тис. до VІІ ст. до н.е.

Кіммерійці відносяться до племен зрубної культури. Їхньою прабатьківщиною вважається територія Нижнього Поволжя, однак у формуванні кіммерійського етносу також прийняли племена, які прийшли з території Казахстану і Південного Сибіру. Однак етнічна приналежність кіммерійців остаточно не з’ясована. Лінгвісти вважають, що за мовою, найімовірніше, кіммерійці належать до іранської групи.

Ці племена раніше від інших народів Південно-Східної та Центральної Європи опинилися у безпосередніх контактах з передовими країнами Східного Середземномор'я, вони перші у досить широких масштабах оволоділи стародавньою технологією виготовлення заліза і сталі.

Суспільний лад скіфів VII-IV ст. до н.е. визначався скотарським характером виробництва. Висока продуктивність скотарства сприяла швидкій майновій диференціації. Вчені вважають, що скіфське суспільство належить до ранньокласових. Багаті скіфи володіли основною масою худоби, мали численних рабів. Разом з рабами важку роботу виконували збіднілі родичі. Скотарський характер виробництва визначав соціально-економічний і політичний розвиток скіфського суспільства.

Сарматське суспільство було воєнізованим. Основною ударною силою була, як і у скіфів, важка кіннота. Вершники були озброєні короткими мечами (за типом скіфського акинаку), луками, дротиками, кинджалами тощо. Давні історики розповідають про винахід панцира, використання тактики замкнутого клина, про особливі способи метання дротиків та накидання аркану на противники. Сармати ставали загрозою навіть для римської імперія, яка змушена була захищатися будівлею валів.

Основою життя сарматів було кочове скотарство, розводили велику рогату худобу, овець, коней. У перші століття нашої ери перейшли до осілості і почали займатися землеробством. Домінував у сарматів, на відміну від кіммерійців і скіфів, матріархат. Античні вчені називають імена відомих цариць. Матеріальна культура представлена похованнями, як курганними, так і ґрунтовими могилами. Виділяються багаті поховання знаті.