46.Розкрийте поняття та формування деонтологічної правосвідомості юриста.

 Функціями правосвідомості юриста є:    - формування індивідуальної правової концепції юриста;    - формування почуття правової справедливості;    - забезпечення свободи прийняття рішень;    - реалізація внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста;    - формування професійно-юридичної думки;    - застереження від правового нігілізму;    - активізація інтелектуальної діяльності;    - виявлення особистих професійно-моральних якостей правника.    Ці функції правосвідомості цілком відповідають функціям деонтологічної правосвідомості юриста. Наголосимо на можливості існування інших функцій та принципів, особливо тоді, коли йдеться про забезпечення верховенства права, реалізацію надбань інформаційної культури, реалізацію теоретичних знань, динамічність юридичної діяльності, формування мотивів поведінки, комунікативність тощо.    Отже, високий рівень правосвідомості безпосередньо впливає на юридичну практику. В цілому він відтворює форми юридичної діяльності, змушує юриста оцінити своє призначення в суспільстві. А деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і формування професійної культури. Йдеться про професійне знання правових і моральних норм та принципів, про професійне ставлення до норм позитивного права (солідарність з ними, переконаність у справедливості, корисності й необхідності), про професійне вміння, прийоми і навички, про звичку дотримуватися закону, про професійний етикет і такт, а також про наукову організацію праці.

 Втілення їх у юридичну практику вимагає врахування також відповідних професійно-етичних принципів: вірності народові й закону, самодисципліни, об'єктивності, справедливості, ввічливості, терпимості, поваги, товариськості, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції, милосердя та ненасильства. Поєднання принципів права і принципів професійної діяльності сприяє тому, що право свідомість і моральність юриста наближаються до вимог суспільства. Системне розуміння права засвідчує, що правосвідомість юриста ґрунтується на глибоких правових знаннях.    Так, принцип цілеспрямованості вказує, що правосвідомість має певну мету, на яку спрямовані зусилля юриста. Принцип готовності характеризує правника як професіонала, котрий у будь-який час може проаналізувати конкретну справу з позиції права.    Юрист повинен керуватися і такими принципами, як емпіричність, інтуїтивність, ймовірність, евристичність, новизна. Його діяльність пов'язана, зокрема, з певними науково-практичними відкриттями, аналізом одержаних раніше результатів. При цьому виявляються впевненість і воля юриста, які ведуть до успіху.    Важливу функцію виконує такий принцип правосвідомості, як самодисципліна. Вона забезпечує контроль його дій та вчинків, звіряє їх з вимогами моралі, присяги, конституції, дає змогу всебічно оцінити власну діяльність у контексті цих вимог.

47.Проаналізуйте слідчу діяльність.

Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який І заслуговує особливої уваги з точки зору його ролі та 1 ^функціонального призначення у процесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора, діяльність слідчого є невід'ємною частиною судочинства, завдяки якій в загальному плані здійснюється процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу дійсно не можна відривати від діяльності суду або прокуратури, але цілком уявляється можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні особисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визначитися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

З приводу слідства, як виду діяльності та окремих його аспектів, існує достатня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефективності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридичної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоча і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цієї глобальної задачі вирішується ще цілий ряд завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок Про те, що слідчий це спеціаліст-юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах. В цьому визначенні знайшли своє відображення ті риси слідства, які вказують на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взаємодію з органами правосуддя.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітити питання про суб'єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв'язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, в сучасній юридичній літературі вказується на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі:

1. Основним призначенням слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством, хоча з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається постаттю процесуально незалежною.

3. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб'єкта владних повноважень, які гарантовані державою, здійснюються від імені держави.

4. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційної напруженості.

5. Слідчій діяльності характерні також елементи примусу, на ідо вказує автор Кузьмічов B.C. у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власним характером слідчої діяльності, а ще й тим, що в ході встановлення об'єктивної істини зацікавлені в тому учасники процесу чинять протидію, для подолання якої і виявляється необхідним застосування примусу.

6. Слідча діяльність, виходячи із специфіки об'єкту свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об'єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність представляє собою специфічний вид соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою відповідних закону прийомів та засобів, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.

Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності,

зазначимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефективності і якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи знаходять своє безпосереднє закріплення у статтях законів, керівних роз'ясненнях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне - формулювання принципів слідчої діяльності не може здійснюватися свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи, це процес об'єктивний, який ґрунтується на цілях та завданнях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спирається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, науковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гуманізм, економічність тощо. Виділяються в літературі й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взаємодії з іншими підрозділами та установами.

Наприклад, досить відомим став принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначаються винні особи та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно чинного законодавства, приймає лише суд (за виключенням адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що не зважаючи на особисті амбіції, на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупередженістю потім вивчається в прокуратурі та суді.

Окрім всього, в літературі традиційно згадують про принципи об'єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочину, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.

Зупинимося на характеристиці суб'єктів слідчої діяльності. Перш за все, необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, що здійснюють досудову підготовку матеріалів, містяться в системі органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції їх повноваження мають певну диференціацію, що об'єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого державного органу або відомства. Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціалізований центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого є: проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особливо складних кримінальних справах.