31. Проаналізуйте джерела юридичної деонтології

Джерелом юридичної деонтології є правнича етика та професійна культура взагалі. Усвідомлення юристом наслідків власних професійних дій формує певний досвід, який враховується у майбутньому. Деонтологічні норми належно виникатимуть із зовнішніх дій тоді, коли юрист не піддається таким негативним інстинктам, як самозбереження, кар'єризм, корисливість тощо. У противному разі -це будуть не істинні джерела деонтологічних норм, і це повинен усвідомлювати юрист.

32. Історія виникнення юридичної деонтології

Як наука виникла порівняно недавно. Існують різні її види. Нині в Україні найбільш розроблена медична деонтологія. Наявною є педагогічна деонтологія. Найціннішим для людини є життя, здоров'я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, педагогів від виконання ними професійного обов'язку. Юристи мають справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках — доля людини. Юридична деонтологія перебуває в стадії свого становлення.

Термін «деонтологія» вперше ввів у науковий обіг англійський філософ права Ієремія Бентам у праці «Деонтологія, або наука про мораль» (1834 р.). Деонтологія, основи якої досліджував І.Бентам, є вченням про професійні обов'язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазначав учений, у кожній дії важливий результат, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І.Бентаном, становить основу деонтології.

Відомий науковець, професор, В.Сокуренко (м. Львів) вперше за всю історію колишньої союзної держави започаткував дослідження засад юридичної деонтології. Він зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, які стосуються лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології.

У другій половині 80-х років була запроваджена навчальна дисципліна «Деонтологія». Її започаткував професор В.Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Слово «деонтологія» утворилось від слова «онтологія». Так онтологія (від грец. — ontos — суще, а deon (deontos) — потрібне, необхідне і логія - слово, поняття, вчення) — це розділ філософії, вчення про буття (на відміну від гносеології — вчення про пізнання, в якому досліджуються всезагальні основи, принципи буття, його структура і закономірності). Тобто деонтологія — «жива» онтологія, це «дія» онтології. Це не дія минулого, а дія запрограмованого природою, дія створеного, що є закономірним, належним і потрібним у світобудові і життєдіяльності людини.

33)До конфліктів, які найчастіше виникають в юридичній діяльності, доцільно відне­сти такі:

• конфлікти протилежності законних інтересів юриста та протиправних інтересів особи, яку він захищає

• конфлікти протилежності інтересів осіб, інтереси яких одночасно пред­ставляє юрист

• конфлікти протилежності власних інтересів юриста та особи, яку він представляє, тощо.

З метою попередження конфліктів юрист не може:

• брати на себе ведення юридичних справ, якщо на його професійні рішення в інтересах клієнта вплинуть або можуть вплинути його фінансові, ділові, майнові або особисті інтереси;

• діяти як захисник протилежної сторони проти особи, яку він представ­ляє з якоїсь іншої справи;

• представляти клієнта, якщо це представництво буде прямо порушува­ти інтереси іншого клієнта або може бути суттєво обмежене зобов´язаннями юриста перед іншим клієнтом чи третьою особою;

• використовувати інформацію щодо клієнта на його шкоду, за винят­ком випадків, коли це дозволяється або вимагається законом та професійни­ми нормами;

• надавати фінансову допомогу клієнту в зв´язку зі справою, що розглядається судом або має бути розглянута судом, чи приймати винагороду за

представництво клієнта від будь-кого, крім клієнта і т. ін.

34)Метод юридичної науки - це сукупність логічних прийомів і засобів пізнання основних принципів і норм поведінки.Види методів:

-загально наукові

-спеціальні

-окремі

35) Юридичне милосердя — це вияв юристом відповідно до закону почуття співпереживання, прагнення допомогти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього.

36) В процесі набуття суб'єктами професійних прав та обов'язків, необхідно виділити декілька етапів:

-набуття якостей, необхідних для самостійного здійснення професійних юридичних функцій;

- набуття права на самостійне здійснення юридичної практичної діяльності;

- набуття професійних повноважень;

- припинення здійснення професійних повноважень;

- ліквідація права на здійснення професійних повноважень та самостійне здійснення юридичної практичної діяльності.

37) Методи Юд-сукупність логічних прийомів і конкретних засобів про теоретичне розуміння і застосування деонтологічних норматівів)

38) Обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.

39) До них доцільно віднести ведення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів суб'єктів прав,встановлення фактичних обставин справи.

40) ЮД - це вид соц.діяльності яка здійснюється юристами для регулювання суспільних відносин.

41) Основні шляхи удосконалення вищої юридичної освіти в Україні залежать від напрямків реформування системи вищої освіти і, зокрема, передбачають:

1. Розробку стратегічних напрямів розвитку вищої юридичної освіти, відповідних концепцій, програм тощо.

2. Удосконалення:

- мережі вищих юридичних навчальних закладів

- порядку громадського професійного контролю з боку самоврядувальних об'єднань юристів

- структури професійної юридичної підготовки спеціалістів та ефективності їх використання 3. Забезпечення якості освітньої діяльності вищих юридичних закладів освіти, зокрема:

- розробку державних вимог щодо вищої юридичної освіти

- запровадження системи ступеневої підготовки фахівців-юристів

- координацію міжнародної діяльності вищих юридичних закладів; запровадження програм юридичної підготовки сертифікованих провідними зарубіжними юридичними університетами;

- впровадження централізованої інформаційної системи забезпечення навчального процесу і науково-дослідної роботи у вищих юридичних закладах, а також її підключення до світової комп'ютерної інформаційної мережі.

4. Покращання фінансової, господарської діяльності вищих юридичних закладів та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу. Прямого нецентралізованого фінансування вищих юридичних закладів; надання платних освітніх, побутових та інших послуг для учасників навчально-виховного процесу; запровадження нових підходів у фінансуванні; створення системи фондів підтримки та розвитку вищої юридичної освіти, соціального захисту працівників юридичної освіти та студентської молоді, надання фінансової підтримки для набуття вищої юридичної освіти на платній основі тощо.

42) Ведення юридичної справи:

• включає пошук, аналіз, узагальнення й оцінювання юридичних фактів;

• тягне за собою правові наслідки;

• має офіційний характер;

• здійснюється уповноваженими на те органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповідну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних процедурах.

43) Юридична практика - це вид соціальної діяльності, яка здійснюється юристами для регулювання суспільних відносин.

44) Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити низкою показників. Як носієві державної влади виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму й особистої відповідальності за прийняття справедливого та всебічно виваженого рішення у конкретній юридичній справі.Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.

45.Визначте в чому полягає тлумачення правових текстів.

На відміну від тлумачення, що використовується у філософії, літературознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різноманітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов´язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз´яснення змісту правових текстів потребують відповідних юридичних знань і навиків.

Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядають тільки як стадію правозастосовної діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з´ясування і роз´яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяльності та правової поведінки, пов´язаних з виданням правових актів або укладенням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовна діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов´язків будь-якими суб´єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридична наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове значення актів тлумачення може бути різноманітним — внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т. ін.

Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності та компонента будь-якої юридичної діяльності зумовлена такими чинниками:

• основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нормативні й правозастосовні правові акти, а також договори, що в словесно-документальний спосіб викладені в правових текстах (правових документах);

• нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який можуть змінюватися умови й обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це є причиною необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;

• є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стиля, невизначеність або двозначність словесного викладення правових правил, суперечності між приписами різноманітних нормативно-правових актів тощо, а тлумачення є одним із засобів їх усунення.

Тлумачення за загальним змістом — це один із видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнання права, приватнонауковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливостями — специфічна форма пізнання правових правил через вивчення приписів правових актів і договорів, викладених у правових текстах.

Тлумачення правових правил здійснюють за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дає можливість розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:

• словесного тексту правового акта або договору;

• словесно висловленого зв´язку правового припису з іншими подібними приписами;

• мови "права" як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;

• логічної структури правового припису (логічного зв´язку елементів — гіпотези, диспозиції, санкції);

• соціального змісту правових приписів.

Тому при тлумаченні пізнання йде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юридичного аналізу, до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто в напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.

У процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:

• аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;

• догматичний аналіз — аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих у специфічному правовому, формально-юридичному змісті правових правил;

• соціально-історичний аналіз — аналіз соціально-історичного змісту правових правил.

До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).

Слід зазначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення і в практичній юридичній діяльності їх використовують водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов´язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.

Оскільки тлумачення має на меті розкриття й уточнення змісту правового припису, то його результатом є повна визначеність змісту й обсягу останнього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.

Результати тлумачення в низці випадків можуть набувати відображення і закріплення в особливих актах-документах, актах-роз´ясненнях або інтерпретаційних актах (наприклад, роз´яснення Верховної Ради України або Конституційного Суду України, Верховного Суду України), що мають офіційний і обов´язковий характер для відповідних суб´єктів права.