10.Художній образ і мовна особистість.

Безсумнівно, мовна особистість - це узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди.

Теоретико-пізнавальний аспект мовної особистості виявляється через розуміння нею надзвичайно важливої екзистенційної ролі рідної мови як визначальної ознаки homo sapiens, що за силою впливу на все життя людини не поступається перед законами природи.

Мікрообраз – це найменша елементарна художня величина як вихідна одиниця виміру образногохудожнього мислення, в якій художньо зображено маленьку частинку буття.Він може виражатися й одним словом-реченням або реченням, абзацом, а той надфразовою єдністю;

Макрообраз, що становить ієрархічно вищу цілісну словесно-художню величину, у структуру якої можуть входити тісно пов'язані між собою однорідні мікрообрази;

Так, наприклад, картина Т. Шевченка „Катерина" буде мегаобразом, постаті Катерини, москаля та селянина – макрообразами, а деталі їх одягу, окремі частини статури, сокира, ложка чи колоски – мікрообразами67.

11.Образна тканина твору. Образність і експресивність.

Загальноприйнятим є визначання образу, яке дав в свій час Л. Тимофєєв: „ Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення”. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть образу Л. Тимофєєв протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу, як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. Образом, нарешті, називають і весь твір в цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої , врешті-решт, виступають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого. На питанні: де образ у творі? можна відповісти: всюди. Образність є взагалі буття худ. твору, його „матерія”. Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особливості мови, авторської та дійових осіб, вся ця видима плоть, „тканина” літературного тексту, модифікації образіу, його „перетворення”, форми, конкретні образи.

 

2)Компонент «образність» не всіма вченими визнається як однопорядкові з компонентами «емоційність», «експресивність», «оцінність». Таке ставлення до образності виникає, перш за все, з переконання, що даний компонент не пов'язаний з відображенням будь-яких реальних явищ об'єктивного чи суб'єктивного характеру. Це скоріше особливий спосіб подання інформації, коли в ній міститься приховане порівняння, що оживляє наше уявлення про ті чи інші явища. Прикладами можуть бути похідні слова з яскравою внутрішньою формою (зубоскал, пропісочити) або вторинні значення метафоричного характеру типу кип'ятитися, гарчати, гаркає, осел, свиня, змія, вжиті по відношенню до людини.

 До дослідникам, що розглядає образність як повноправний компонент конотації, відносяться О. С. Ахманова, Н.А. Лук'янова, В.К. Харченко, Д.М. Шмельов та ін О.С. Ахманова і Н.А. Лук'янова розглядають образність у тісному зв'язку з експресивністю. Н.А. Лук'янова вважає, що образність в мові з'являється за рахунок експресивних засобів мови, О.С. Ахманова розглядає образність в якості одного з компонентів (поряд з емоційною оцінкою і інтенсивністю), що породжують експресію.

О́́бразність — мовна реалізація чуттєвого уявлення або асоціації, що лягла в основу найменування певного елемента дійсності й з різним ступенем виразності виступає як внутрішня форма слова.

Образність коливається від цілком однозначних випадків звуконаслідувальної, семантичної, словотвірної мотивованості знака (кря — крик птаха родини воронових; крякати: видавати такий крик і переносне значення — накликати нещастя) до неоднозначачних і невиразних виявів символізму звукового з різноманітними проміжними випадками між цими явищами (наприклад, бамбула, чикрижити, макуха про мляву, нерішучу людину).

Існують і вужчі інтерпретації образності, згідно з якими під образними словами розуміються тільки звукосимволічні одиниці (ідеофони) або одиниці, внутрішня форма яких здатна виразити емоційне ставлення мовця та його експресивну характеристику об'єкта (наприклад, молокосос, але не мухомор).

У лінгвостилістиці

У лігвостилістиці, образність — це наявність у мовної одиниці слововживань або вже сформованого переносного значення з яскравим, «живим» виражально-зображальним ефектом, побудованим на метафоричних (золоте волосся), рідше метонімічних (сивина — про старість) та інших асоціаціях. У цьому значенні вживається також термін «фігуральність».

Образність є однією з визначальних ознак тропів. Часто під образними словами розуміються тропи в цілому.

У лексикографії

0бразність у лексикографії — індивідуально-авторські, не усталені в загальнонародній мові слововживання метафоричного, метонімічного та іншого характеру з яскравим виражально-зображальним ефектом (на відміну від уже закріплених у мові переносних значень). Наприклад, у сучасній українській мові при словах буря, бур'ян та ін. («…Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян». — М. Рильський).

Образні слововживання позначаються відповідною ремаркою, знаком астериск та ін.

Експресивність — властивість певної сукупності мовних одиниць передавати суб'єктивне ставлення мовця до змісту висловлювань, або адресату.

Експресивність — статистичні показники прояву в фенотипі різних представників популяції одного й того ж алеля певного гену генотипу популяції.