
- •2)Зміс та форма. Зовн та внутр. Форма.
- •3)Твір як феномен соц свідомості. Соц. Стереотипи щодо змісту та форми
- •4) Структура літературного твору. Характеристика основних структур елементів твору.
- •5) Актуальність проблематики і тематики твору. Ідейність і тенденційність твору. Твір і епоха.
- •6) Твір як продукт мовної діяльності людини. Поняття мовної особистості. Мовні особистості автора, персонажа, читача.
- •7) Художньо-мовна свідомість. Взаємодія у творі мовної особистості, художнього образу та образу автора
- •8) Твір і текст. Мовна діяльність автора
- •9.Психологія образного відображення дійсності.Художній образ як поняття.Основні властивості художнього образу.Класифікація художніх образів.
- •10.Художній образ і мовна особистість.
- •11.Образна тканина твору. Образність і експресивність.
- •12.Експресивність. Емоційність. Емотивність. Емоціогенність.
- •13. Сфери реалізації художнього образу.
- •14 Мовна діяльність читача. Професіональне й аматорське читання твору.
- •15 Сприймання й розуміння. Твір як втілення задуму автора. Сприймання як декодування задуму автора.
- •16.Проникнення у зміст художнього образу на основі спільних для автора і читача соціокультурних моделей.
- •17. Психологічна зумовленість категорії естетичності. Психологічні умови якісного сприймання твору.
- •18) Виявлення категорії естетичності у побутовій, художній, науковій і публіцистичній сферах
- •19. Вибір типу твору залежно від комунікативних параметрів сфери функціонування твору. Поняття про жанр. Історична, соціальна, комунікативна тощо зумовленість жанрів.
- •20) Стиль як відображення способу мислення. Емоційний, формально-логічний, діалектичний та практичний способи мислення
- •21.Повідомлення як процес і результат віддзеркалення дійсності. Ефективність повідомлення.
- •22. Конструктивний принцип елементарного стилю. Особливості елементарного стилю.
- •23. Фактологічна структура твору. Факт як елемент фактологічної структури. Класифікація фактів. Типи фактів.-
- •26. Темат структура твору
- •27. Емоційно-експресивна структура твору
- •28..Інформаційна структура
- •29. Комунікативна авторська структура.
- •30. Композиційна структура.
- •31. Архітектонічна структура твору
- •33. Особливості перцепції твору. Тематична перцептивна структура як варіант авторської структури твору
- •34. Прогнозування тематичної перцептивної структури твору. Роль редактора в забезпечені однозначності
- •35. Поняття про композицію. Елементи композиції. Композиція багатотемного твору. Розгляд композиції і межах кожної теми. Різнотемні композиційні структури як недолік твору.
- •36. Поняття про архітектоніку. Елементи архітектоніки. Імформаційно-пошукова та темо видільна функція архітектоніки
- •37 Системність повідомлення у процесі формування змісту твору. Логічний складник змісту твору. Інформаційний складник змісту твору
- •38 Діалогічність як закономірність моделювання комунікативного акту твором. Суперечність між твором та інформаційною ситуацією
- •39 Шпаруватість як особливість моделювання твором комунікативного акту. Роль шпарин в активізації процесу сприймання твору
- •43. Вибір типу твору залежно від комунікативних параметрів сфери функціонування твору
- •44. Поняття про жанр. Історична, соціальна, комунікативна тощо зумовленість жанрів
- •45) Поняття стилю. Стиль як відображення способу мислення
- •46. Типи спілкування та способи мислення: живе споглядання, початковий етап…, вищий етап…, практичне використання….
- •48.Конструктивний принцип елементарного стилю
- •50) Поєднання елементарних стилів
- •53. Репрезентаційні системи як засоби представлення та активізації сприймання інформації
- •54.Види репрезентаційних систем
- •55. Аналіз текстів з різними репрезентаційними системами.
- •56. Сутність теорії е.Берна
7) Художньо-мовна свідомість. Взаємодія у творі мовної особистості, художнього образу та образу автора
Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості, на піднесення людської чуттєвості. Вона Відображає дійність у формі художніх образів. Основною цінністю художнього відношення до дійності є краса як символічне-чуттєве відображення реальності.
Г.М.Яворська використовує терміни “мовна свідомість” і “лінгвістична свідомість” як синоніми, щоб відрізнити зміст поняття “мовна свідомість” від тлумачення О.С.Ахманової як “особливостей культури та суспільного життя даного людського колективу, що відзначили його психічну своєрідність і відобразилися у специфічних рисах даної мови”
Категорія образу автора – одна з центральних у сучасній лінгвостилістиці. Особливо плідним у сфері її досліджень було останнє десятиріччя минулого століття. На перший план поставлені питання комунікативної стратегії функціонування людської свідомості і сфери духовної культури людини, а отже, і творчості взагалі, яка пов’язана з історичним процесом і свідомістю автора. Завдання мовознавців полягає в тому, щоб показати безпосередній зв’язок у тріаді слово – мислення – індивідуальність автора. Творець втілює себе в художньому творі, виявляючи у мовностилістичному оформленні, структурі тексту своє світобачення, світосприйняття, світовідчуття. Словесна творчість найглибше виражає тип людини, її національну своєрідність, естетичні орієнтири.
За словами В.Халізєва, художня творчість віднині усвідомлюється перш за все як втілення „духу автора”..., авторська суб’єктивність незмінно присутня у плодах художньої творчості, хоч і не завжди аналізується і привертає до себе увагу, тобто художня творчість так чи інакше пов’язана з образом автора.
Вивчення проблеми образу автора почалося ще у 20-х роках ХХ ст. з праць В.Виноградова і його концепції образу автора як стильового центру окремого художнього твору і творчості письменника в цілому. У працях цього ученого поняття образу автора стало категоріальною одиницею вивчення мови художньої літератури, а його науковий доробок відіграв основну роль як у розвитку теорії образу автора, так і в подальшому вивченні побудови літературного твору: з того часу літературний твір почали розглядати як витвір мистецтва слова. Саме мовленнєво-стилістичний аспект вивчення було визнано таким, що характеризує специфіку і єдність літературного твору. Вивчаючи лексичний рівень, семантику слова, образну специфіку художнього тексту, В.Виноградов дійшов висновку про об’єднувальне начало, стрижень твору – образ автора. В.Виноградов сприймає автора як художньо-мовну свідомість, яка визначається мовленнєво-стилістичною особливістю побудови тексту, конструкціями соціально-маркованих форм, визначених історичною епохою, жанром.
При вивченні мови художнього твору образ автора виступає одиницею визначення стилю письменника. Образ автора, з одного боку, є об’єднувальною одиницею всіх позатекстових факторів, що зумовлює реалізацію індивідуального стилю письменника, а з іншого – дає змогу через складники комунікативної структури художнього тексту об’єднати всі мовні рівні і виявити функціональне навантаження їхніх одиниць.
Вагомий внесок у дослідження категорії образу автора здійснив професор Колумбійського університету українець Ю.Шевельов (Шерех), який ґрунтовно розвинув і доповнив теорію образу автора як засобу комплексного дослідження мови художнього твору.
У сучасному українському мовознавстві розглядові та дослідженню категорії образу автора присвячують свої праці Н.Сологуб (мовний світ у творчості О.Гончара), О.Чехівський (образ автора та індивідуальний стиль), а також М.Крупа, яка поглибила теоретичні засади та застосувала категорію образу автора до вивчення творчої спадщини О.Кобилянської.
М.Бахтін зауважував, що мовний образ одного митця може давати переконливу інформацію про формування цілої сфери мовної дійсності (мовлення) – художньої, публіцистичної, наукової тощо певного періоду функціонування мови. Якщо цей митець до того ж творив у складний для своєї мови період, то через його ідіостиль можна визначити не лише індивідуальні, а й загальнокультурні та загальномовні тенденції.
Такою особистістю у розвитку української літератури є Юрій Федькович, який вперше на Буковині заговорив до свого народу рідною мовою. Винятковість його творчої індивідуальності полягає в тому, що він є, по суті, зачинателем українського письменства на західноукраїнських землях. Юрій Федькович “вписав” Буковину в українську і світову літературу. Його літературна спадщина складається із сотень різних за змістом і формою поетичних, прозових та драматичних творів, публіцистичних праць.
Безсумнівно, мовна особистість - це узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди.
Теоретико-пізнавальний аспект мовної особистості виявляється через розуміння нею надзвичайно важливої екзистенційної ролі рідної мови як визначальної ознаки homo sapiens, що за силою впливу на все життя людини не поступається перед законами природи.