6) Твір як продукт мовної діяльності людини. Поняття мовної особистості. Мовні особистості автора, персонажа, читача.

Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи.

Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення.

Мовна особистість – це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу належної їй мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних відносин. В умовах соціально-культурної трансформації суспільства слід надавати особливої уваги специфіці тезаурусу і мовної практики нових соціальних груп, їх перетворенням у традиційні класи та групи з врахуванням флуктуації мовного середовища, його інтегруючих та дезінтегруючих тенденцій.

Можна погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення, перебуваючи в залежності від соціального статусу і ролі особистості в суспільстві та виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона формує і значною мірою визначає саме її, особистості, соціальне існування [3, с. 49]. Це пов’язано з фундаментальним значенням спілкування в соціумі і його важливою роллю у самовизначенні і самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр, „мова – це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації” [16, с. 84].

Мовна особистість – це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона – умова і продукт культури.

Автор твору відіграє роль безстороннього передавача інформації – і його особистісні якості не відображені, на перший погляд, у тексті. Проте уважний аналіз текстових засобів дає змогу зробити певні висновки про особистість автора.

якщо він зберігає в собі обидві полярності (відчуває себе й автором, і читачем), то відповідно поважливо ставиться до читача: долучає до своїх міркувань, показує хід думки, обережно переконує, не тисне. Це, з одного боку, не може не приваблювати читача, оскільки він відчуває, що автор його поважає, а з другого – дає змогу робити висновки про особистість автора твору.

Коректна вербальна поведінка автора в архетипічній парі автор-читач виявляється в належному забезпеченні зазначених вище функцій. Так, професіональних мовців давно цікавило питання, як автор здатен перебороти психологічний бар’єр слухача, пов’язаний з небажанням сприймати й розуміти висловлювання.

Водночас автори текстів, дбаючи про повне взаєморозуміння зі своїми читачами, вдаються до різних способів пояснення складних понять: Ці ”муки творчості” автора психофізіологічною мовою називаються аферентним синтезом; В основі контексту-пресупозиції (припущення) лежить ентимема (міркування, в якому пропущена одна із частин); експліцитно чи імпліцитно (явно чи неявно) [1].

Автори, зорієнтовані на читача, не соромляться ”посвячувати” його в хід своїх думок, у сам процес творення наукового тексту, висловлювати сумнів тощо. Сприймаючи читача співрозмовником-однодумцем, автори надають викладу характеру усної оповіді – уживанням слів і синтаксичних конструкцій, ”забарвлених колоритом розмовності”, спроба визначення тексту у вигляді дефініції.

Спрямованість на читача виявляється у вживанні таких текстотвірних конструкцій: І (другий) третій…; Підсумуємо ; Необхідно уточнити ; Звернімося до… ; Кілька слів про….

Автори текстів часом вдаються до образних засобів. І контактну, і виразову функції виконують розгорнуті метафори. Так з’являються нові, суто авторські образи.

Включення читача до комунікативного акту - основна передумова самого існування такого акту. Це здійснити можна, як зазначає М.Д.Феллер, ”лише тоді, коли автор щохвилини ставить себе на місце читача. А таке здебільшого стає можливим лише тоді, коли . автор може поставити себе на місце читача, а також, коли хочете, автор більше любить читача, ніж самого себе”, іншими словами – коли автор, перебуваючи в умовах архетипічної пари, відчуває себе і автором, і читачем. Таким чином, коректна поведінка авторів в архетипічній парі автор-читач викликає у читача позитивний образ автора – компетентного однодумця, зацікавленого в досліджуваному об’єкті, комунікативно вправного співрозмовника, толерантної, глибокої людини. Позитивний образ автора, забезпечуючи реалізацію контактної та виразової функції, зрештою й зумовлює втілення інших функцій, а отже, й повноцінне спілкування, здійснюване через посередництво тексту.

Мовна особистість – це особистість, що виражена у мові (текстах) й через мову; вона являє собою поглиблення, розвиток та насичення додатковим смислом поняття особистості взагалі

Дискурс Моуза Герцога, головного персонажа однойменного роману відомого американського письменника Сола Беллоу, є цікавим з багатьох причин. З одного боку, персонаж Беллоу – американець російського походження, представник середнього класу, вчений-філософ та викладач – є типовою американською мовною особистістю. З іншого боку, ми маємо справу з дискурсом зрілої, досвідченої особистості, яка під час дії роману знаходиться у кризовому стані. Це зумовлює надзвичайну відвертість, у деяких випадках навіть оголеність дискурсу Герцога.

На підставі проведеного аналізу мовної особистості М.Герцога зроблено такі висновки:

1. Когнітивний, або тезаурусний рівень Герцога відрізняється високою когнітивною складністю; розвиненими концептуальною та мовною картинами світу; здатністю змінювати точку зору; схильністю до систематизації й категоризації. У концептуальній картині світу персонажа важливу роль виді грають абстрактні концепти ‘death’, ‘truth’, ‘sense of life’, ‘self’. Взагалі, когнітивна система Герцога має дуже високий ступінь абстракції.

2. Головними мотивами комунікативної діяльності Герцога виступають пошук істини, самоствердження, потреби у розумінні та співчутті.

3. Для ідіолекта персонажа характерна креативність та вживання лексичних одиниць всіх регістрів.

4. Ідіосинкратичні риси вербальної поведінки Герцога – іронія, гіпертрофована автокомунікація та інтроспекція, гнучка комунікативна тактика та стратегія, схильність до корекції, пошук оптимального виразу власних думок, уникнення прямих відповідей.

5.Встановлено зв’язок між гнучкою комунікативною тактикою та стратегією із здатністю змінювати точку зору.

6.Знайдено найбільш важливі для дискурсу Герцога психологічні фактори – депресивність, егоцентризм та інтровертована акцентуація.

Враховуючи всі вищезазначені параметри, ми вважаємо, що мовну особистість персонажа М. Герцога з однойменного роману С. Беллоу відзначається комунікативною й когнітивною складністю; інтровертованістю; егоцентричністю.