4) Структура літературного твору. Характеристика основних структур елементів твору.

Структура літературною твору (лат. structura — будова, розміщення, порядок) — спосіб зв'язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С.л.т. вбачали у відношеннях теми, фабули (хронологічне зображення подій), перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф.Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і зовнішню форми, конкретизуючи кожен з цих компонентів. З дослідженням проблем онтології і пізнання літературних творів естетиками-феноменологами (Н.Гартман, Р.Інгарден) почали виділяти чотири верстви (шари) у структурі літературного твору: а) представлений світ, б) його естетичний вигляд, в) значення мовних форм, г) мовлення і його звукову організацію. Структуралісти чітко поставили питання про розмежування в структурі твору тексту і підтексту, почали досліджувати структуру тексту як знакової системи, використовуючи здобутки семіотики. Окреслився принципово новий погляд на структуру літературного твору як своєрідного дискурсу. Таким чином, С.л.т. трактується залежно від концепції художньої літератури та її завершеної одиниці — твору, носієм якого є текст, що потенційно містить в собі код його сприймання та інтерпретації. Характеристика С.л.т. передбачає окреслення його жанрово-композиційної своєрідності. Отже, те чи інше розуміння С.л.т. опосередковує методологію та методику його аналізу і дослідження. Структура літературного твору, будова витвору словесного мистецтва, його внутрішня і зовнішня організація, спосіб зв'язку складових його елементів. Наявність певної структури забезпечує цілісність твору, його здатність втілювати і передавати виразимий в нім вміст. При безпосередньому сприйнятті витвору мистецтва його структура не фіксується свідомістю, не виділяється, бо для сприйняття твір існує саме як конкретна цілісність. Коли ж наукове іськусствознаніє ставить своїм завданням вивчення того, «як зроблений» твір, тоді виявляється необхідним вичленення структури твору і поглиблене дослідження як її самої, так і її ролі в процесах створення і сприйняття художнього об'єкту.

Література та мистецтво завжди будуть залишатися еталонами чогось високого і недосяжного.

Структура художнього твору – це загальна смислова побудова, яку можемо уявити, умовно розчленувавши його образно-цілісну організацію на окремі елементи і побачивши взаємозв’язок між ними. Вищезгадані елементи, на які розпадається твір, при найбільш загальному поділі співвідносять із категоріями змісту та форми.

Зміст є внутрішньою суттю явища, в той час як форма - спосіб її існування та зовнішнього вираження. Відповідно, аналіз тексту має враховувати його внутрішньо зумовлену органічну цілісність (М. Гіршман). Категорії змісту й форми здавна були значущими у філософії.

Зокрема Г.Гегель зазначав, що ідеал є змістом мистецтва, а чуттєве образне втілення – його формою.

Як слушно зауважує О.Бушмін, форма та зміст існують в цілісності, а не відокремлено. Межа поміж ними є поняттям не просторовим, а логічним.

В. Кожинов підкреслює, що під час дискусій про зміст літературного твору, дослідникам потрібно завжди мати на увазі, що лише при абстрактному міркуванні можна виділити ці сторони літератури. Жива цілісність твору руйнується під час поділу на зміст і форму.

Поділ елементів твору на змістові та формальні є також умовним тому, що згадані поняття мають властивість переходити одне в інше і, отже, їх протиставленість не є сталою величиною. Це положення філософськи обґрунтував Г. Гегель, який писав, що «зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, і форма є не що інше, як перехід змісту у форму». О. Потебня пояснював це положення такою схемою: «Форма і зміст – поняття відносні. В, яке було змістом щодо своєї форми А, може бути формою щодо нового змісту, яке ми назвемо С». Дослідник намагався підкреслити, що твір набуває цілком нових ознак, вступаючи у діалог із читачем, і співвідношення формально-змістових елементів у ньому залежить також від ерудованості, чутливості, активності читача.

Таким чином, виділення форми зі змісту або змісту з форми – умовна логічна операція, до якої ми вдаємося, аналізуючи твір. Протиставлення їх за принципом «що сказано» (зміст) і «як сказано» (форма) також є припущенням, яке дозволяє наочно уявити структуру літературного твору. Найбільш поширеним у літературознавчій практиці баченням зв’язку форми та змісту є розуміння змісту твору як ідейно-узагальненої духовної суті, а форми – як системи засобів її художнього вираження.

Форма літературно-художнього твору – ритміко-звукова, словесна та синтаксична організація мови. Проте, як це ґрунтовно довели пізніші теоретичні дослідження, будова форми літературно-художнього твору є більш складною. Вона утворює цілісну систему засобів вираження, яка умовно поділена на три рівні.

Перший рівень: це сукупність засобів предметної зображувальності у творі;

Другий рівень - містить прийоми зображувальності у літературному творі;

Третій рівень - це принцип смислової упорядкованості у творі.

Третій рівень ще називають композицією. Таке тлумачення постає зі знаменитої аналогії, яку проводив О. Потебня.

Пропонуємо розглядати твір на таких структурних рівнях:

- концептуальний рівень (проблемно-тематичний рівень, всі компоненти ідейного світу художнього твору, включно із пафосом);

- образний рівень (система образів, зв’язок із типами конфлікту у творі);

- композиція твору (сюжет і фабула, позасюжетні елементи, способи викладу художнього матеріалу);

- суб’єктна організація твору (хто веде виклад, з якої точки зору подане зображення), часопросторові координати;

- мова художнього твору (семантична, ритмічна, звукова організація, строфіка).

Якщо застосувати концепцію трикомпонентності художнього образу (О.Потебня), то побачимо, що зовнішній формі відповідатиме мовний рівень твору (який часто називають мікрорівнем – який досліджується через мікроаналіз художнього твору), внутрішній формі – суб’єктна організація і часопростір твору, а ідеї відповідатиме рівень змісту (образна система, конфлікт). Втім, розпочинати аналіз художнього твору доречно з найбільш очевидного – проблемно-тематичного плану, який належить до концептуального рівня художнього твору.