45) Поняття стилю. Стиль як відображення способу мислення

Стиль— це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.3

Термін "стиль" походить від латинського слова "stilos", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом.4 "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина та О.С.Пулинця5 визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо.

Кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру (рос. "слог"), свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо. Тому ніколи не сплутаєш творів І.Котляревського з творами Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка і П. Мирного, І.Франка і т.д. "Ідея,— писав В. Бєлінський,— вичитана або почута і, можливо, усвідомлена як слід, але не пропущена через власну натуру, позбавлена відбитку вашої особи, є мертвий капітал не тільки для поетичної, але й будь-якої літературної діяльності".

46. Типи спілкування та способи мислення: живе споглядання, початковий етап…, вищий етап…, практичне використання….

Спілкува́ння - передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобівзв'язку будь-якого типу.

Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Для характеристики особливостейспілкування в соціальнійпсихологіївикористовуютьтакожпоняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковійлітературі є такітипи:

• менторський тип спілкування, якийгрунтується на принципісуворогопідкорення одного співрозмовникаіншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизаціїсуспільногожиття, гуманізаціїстосунків для учасниківвзаємодії особливо неприйнятнимстаєтакий тип спілкування, аджевінпригнічуєактивність одного ізспіврозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків;

• «інформативний» тип спілкування, спрямований на передаванняпевноїінформації. «Інформативне» спілкування в сучасномукомунікативномупроцесі не є достатньоефективним, адже проста ретрансляціяінформаціїпризводить до пасивногоїїсприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійногопошукушляхіврозв'язання проблем наосновінауковоїметодології;

• «натхненне» спілкуваннявважаєтьсясправжнімпоказникомвисокоїкультуриконтактів. Цей тип спілкуваннявирізняється активною співучастю кожного з учасниківкомунікативногопроцесу, вміннямпартнерівпроявлятивимогливістьводночасізсправедливістю, вміннямпідтримуватирозмову, слухатиопонентатощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог;

•«конфронтаційний» тип спілкування, якийниністає дидактично необхідним, аджесхиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Способи мислення:

1. Живе споглядання (пасивне)

Оцінне мислення — емоційне мислення

Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням.

2. Початковий етап абстрактного мислення – буденна свідомість (формально-логічне мислення)

Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких відсутні строга логіка, а натомість присутні непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, — і можуть стати причиною судової помилки.

Формальна логіка — наука, що вивчає форми думки — поняття, судження, умовиводи, доведення з боку їх логічної структури. Логіка — це наука про закони і форми правильного мислення. Основне завдання формальної логіки — сформулювати закони і принципи, дотримання яких є необхідною умовою досягнення знання. Вимоги формальної логіки не можна ігнорувати, тому що без них неможливе вивідне знання.

3. Вищий етап абстрактного мислення – теоретична свідомість (діалектичне мислення)

Діалектичне мислення передбачає вміння бачити в явищі протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій."Діалектика" у перекладі з давньогрецької мови означає суперечку, суперечність. У філософії вона є способом осягнення предметів і явищ у їх органічному зв’язку, взаємозалежності, у постійних змінах, у переходах одне в одне. Діалектичний спосіб мислення розглядає світ як цілісний процес у його суперечливому розвитку.

4. Практичне використання готового знання (налаштованість на виконання дії)

Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою. Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей.

Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.

В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).

47)