18) Виявлення категорії естетичності у побутовій, художній, науковій і публіцистичній сферах

Основні естетичні категорії "прекрасне", "потворне", "комічне", "трагічне", "низинне" – цесвоєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксаціїісторичногодосвідуестетичноїдіяльності, фундамент естетичногоаналізумистецтва. Термін "категорія" ( відгрець. Kategoria – висловлення, ознака) вживається для визначеннянайбільшузагальнених, фундаментальних понять, в якихвідображаєтьсяісторіяосвоєннясуспільствомнавколишньогосвіту за законами краси. Категоріїзастосовуються як специфічнийапаратаналізуестетичногобагатствідійсності і мистецтва. Аналізестетичнихкатегоріймаєсуттєвезначення для художньої критики, об"єктивноїаргументаціїоцінки того чиіншоготвору, глибокерозуміннятворчоїдіяльностімитця.

Проблема прекрасного в історіїестетики. Історіяестетикиприділялазначнуувагупроблемі прекрасного і пов"язалайого з системою суміжних понять, якідопомагаютьрозкритийогозміст (користь, доцільність, добро, благо, відповідність, гармонія). Прекрасне як естетичнакатегоріявизначає предмет чиявище з точки зорудосконалості як такі, щомаютьвищуестетичнуцінність. Прекраснеіснуєнезалежновідлюдини і їїсвідомості, протездатністьвиявити красу абостворитиїїпритаманналишелюдині. Оцінка прекрасного залежитьвідїї смаку, ідеалу, спираючись на якілюдинаорієнтується у навколишньомусвіті. Цяоцінкаможе бути істинноюабопомилковоютієюмірою. Якою вона відповідаєоб"єктивнійцінностіпрекрасного.

Давньогрецькаестетика не тількисформувала "прекрасне" як одну з основнихестетичнихкатегорій, а й використовувала систему таких суміжних понять як користь, доцільність, міра, благо, доброчинність, чуттєвість, через застосуванняякихнамагаласяповнішеохарактеризуватицюкатегорію.

Спробивизначитикатегорію «прекрасне», співвіднестийого з більшвузькимипоняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», робилися з перших кроківстановленняестетичногознання. Так, ще Платон у діалогах «Тімей», «Філеб», спираючись на піфагорійськутрадицію, визначавпрекрасне як певнуматематичнупропорцію.

Нагадаємо, що твори Платона написані у формідіалогу – розмови, бесіди, можливо, полемікичисуперечкидвохабобільшеосіб. Найчастіше Платон ведедіалогіз Сократом абореконструюєбесіду Сократа з його другом Федоном, філософомГіппієм та іншими. Залучення до бесідикількохучасників давало змогу Платону відтворитирізні точки зору на якусь проблему, поставитипитання, на якіще треба булознайтивідповідь. Греки вважали, що у суперечцінароджуєтьсяістина, і саме через відтвореннясуперечки Сократа з співбесідниками Платон «підводив» читача до сприйняттясамейогоплатонівської точки зору. Коли створювалисядіалоги, Сократ вжепокінчивжиттясамогубством, проте Платон дбав, щоб думки йоговчителя Сократа, ім"яякого стало символом мудрості, були точно передані.

Практично всідослідникиантичностізазначають, що Сократ зробиввагомийвнесок не лише у філософію та естетику. Його образ органічноввійшов в античнемистецтво. Арістофанвідтворивсуперечливупостать Сократа у своїйкомедії «Хмари»; його образ постійновикликавінтерес у грецьких і римськихскульпторів, які, зображуючи Сократа, підкреслювали контраст внутрішнього і зовнішньогосвітуфілософа.

Сократ схилявся до думки, щопрекраснетотожнекорисному і при визначенні прекрасного слідвраховуватичинникдоцільності. Філософнамагавсяпереконатисвоїхопонентів у відносностілюдськихуявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути прекрасним і потворним. Усе залежитьвід того, наскількивінвідповідаєсвоємупризначенню. Якщопіфагорійці при визначенніпрекрасного наголошували на значенніфізичнихпропорцій, то Сократ вати поза чіткимипропорціями, а критерій прекрасногопов"язані з пізнаннямлюдини.

Платон, аналізуючи погляди Сократа, йогополеміку з Гіппієм, наводить висловлюванняГеракліта про те, щонайкрасивішамавпапотворна, якщоїїпорівнювати з людиною, а наймудрішалюдинаприпорівнянні з богом здаєтьсямавпою. Отже, прекрасне – це неокремий предмет, а дещоспільне для ряду речей абоявищ. Полемізуючи з Гіппієм, Сократ не погоджувався з думкою про те, щопрекрасне – цедоповнення до певного предмета. На думку Гіппія, доповненням, щоробить предмет прекрасним, є золото. Сократ не міг з цимпогодитися; він говорив, щовидатний скульптор Фідій, створюючи образ богиніАфіни, зробивїйочізіслоновоїкістки. ЧиФідій не знав, що золото є завершеннямпобудовипрекрасного? Чи, може, не золото несезначеннязавершуючоїознакипрекрасного?

Найбільшедосягненнядіалогів Платона передусім і полягаєувідтворенні тихточокзору, яківжеіснували:

прекрасне – цеконкретнийфізичнийпред мет, конкретнеявище;

прекрасне – цечуттєвезадоволення;

прекрасне – цематематичноточніпропорції.

Сам Платон чітко не визначаєпрекрасне, протевоно для нього – цепередусімдещонадзвичайнооб"ємне за своїмзмістом, це «сутність», це «ідея». У діалогах «Тімей», «Філеб» і «Пір» Платон намагаєтьсявизначитиякомогабільшеознак прекрасного, водночасрозробляєсвоєрідну «сходинкукраси»: спираючись на людськіпочуття, краса «рухається» відкрасиокремихтіл до ідеї красивого тілавзагалі, відтілесноїкраси до красидуховної. Існують і більшвисокіступенікраси – краса законів і, нарешті, краса чистогознання. Отже, Платон намагавсярозкритирозвиток такого складного поняття, як «прекрасне», віднижчоїтілесноїкраси до красивищої – абсолютної.

Важливемісце в становленніуявлень про прекраснепосідаєконцепціяАрістотеля. Віннамагавсявизначитипрекрасне як універсальнукатегорію, щоохоплюєусісферижиттялюдини. Арістотель, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як буття, як існування і через такеширокевизначеннярозглянувспецифікувияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичнихвимірів і красу людськоготіла, красу думок, почуттів, вчинків тощ0 Найсуттєвішимиознаками прекрасного Арістотельвважав «порядок» і «розмір». Протевін не обмежувавсякількіснимиознаками, що, як ми вжезазначали, буливластивіпозиціїПіфагора і Платона, а вводив і якіснийчинник – відповідністьпрекрасного сприйманнюлюдини.

Ще один важливий аспект роздумівгрецькогофілософапов"язаний з ототожненням прекрасного і блага, а благо володіє, за Арістотелем, самоцінністю. Так через ототожнення «самоцінного» блага з прекраснимзновунаголошується на самоцінності прекрасного. Звернемося до визначень самого Арістотеля, якийтвердив, що самому по собі благу не властиво бути благом, а цьомуостанньому – буття благим. Отже, Арістотельпереконаний, що благо міститься в благому, а прекрасне – в прекрасному. Цеводночасозначає,що «благо» і «прекрасне» є не лишезагальнимипоняттями, але вони існують реально, адже і самеіснування є певноюцінністю. Філософвважав, що те, чому не властивебуття благом, не є благо. Тому необхідно, щоббулитотожні благо і буття благом, прекрасне і буттяпрекрасним, а водночасусе те, щовизначається не через інше, а як таке, щоіснує само по собі і первинне.

ПротеАрістотель не обмежуєтьсяототожненнямпрекрасного з благом. Вінспіввідноситьйого з чуттєвимиздібностямилюдини, ізздатністюпевнихпредметів і явищвикликативідчуттязадоволення, насолоди. Як прекраснезавжди, на думку Арістотеля, оцінюється добро. Тому, аналізуючимистецтво, вінрадивдбати про створення в трагедії, у лірицідоброчинниххарактерів,вважаючиїх «прекраснішими» .

Слідураховувати, щоАрістотель надавав великого значенняспецифіцівтілення прекрасного в мистецтві, аджемистецтво «збирає» в єдинеціле те, що в природііснуєпоодинці. Кожниймитець, на думку філософа, володіє законами гармонії, співвідношеннячастин, симетрії. У своїйтеоретичнійпраці «Політика» Арістотельзвертаєувагусаме на відмінністьпрекрасного в природівід прекрасного в мистецтві. Вінпротиставляє природно і художньопрекрасне. Високооцінюючитворчістьмитця, Арістотельводночасзастерігавйоговідзахоплення штучно створенимпрекрасним. Нагадаємо, щодавньогрецькийживописецьЗевксис при створенні картин намагавсяпоєднувати в одному обличчінайкращідеталі, запозичені з обличрізнихнатурщиків. Застосовуючитакий метод, Зевксисмріяввідтворитизовнішністьідеальноїлюдини. Арістотель не поділявтакої думки і намагався довести митцямнеобхідність бути правдивими при ідеалізаціїмоделі. Проблема співвідношення реального та ідеального у становленні прекрасного, з"явившись в умовахантичності, залишається в естетиціактуальною і в наш час.

Слідзазначити, що з часівантичності проблема прекрасного завждибулаоб"єктомтеоретичноїуваги, і кожнийновийісторичнийперіод вносив щосьсвоє у розуміннякраси й прекрасного, у визначеннятих понять, узагальненняякихдаєзмогуговорити про категорію прекрасного. Так, середньовіччязалишило нам трактат Аврелія Августина «Сповідь», на сторінкахякогомислительдосліджуєпроблеми прекрасного, протиставляючипоняттю «прекрасне» поняття «відповідне». Розвиваючицюідею, середньовічнийфілософвважає,щопрекраснесамоцінне, а відповіднемістить момент користі, доцільності. «Прекрасне» і «відповідне» маютьантиподнікатегорії: «прекрасне» – «потворне»; «відповідне» – «недоладне». Вводячидоситьскладнупонятійно – категоріальну систему, Августин надаєособливогозначенняпоняттю «єдність». Через діюєдностіусіантиподніявищавиконуютьвідведенуїм роль. Прекрасне – єдине, на думку Августина, оскількиєдине – буття, а вищуєдністьсимволізує бог. Бог виступає і як носійістиннопрекрасного. Надзвичайноцікавим у теоретичнійспадщині Августина є пошук ним ідеальнихсимволів – носіївєдності. Вінзахоплюється символом кола як ідеальноїгеометричноїфігури, оспівує красу ідеальних чисел. Августин сповідуєсвоєрідний культ числа, властивийпіфагорійцям, і поєднує число з ритмом. Зчасівсередньовіччяестетикаприділяєзначнуувагупроблемі ритму, а в естетиці Августина, як вважаютьдослідники, ритм – поняттябільшшироке, пов"язане з пізнанням і переживанняместетичнихпропорцій.