1. Поняття про літературний твір. Твір і текст.

2. Зміст і форма літературного твору. Поняття про зовнішню та внутрішню форми літературного твору.

3. Твір як феномен соціальної свідомості. Соціальні стереотипи щодо змісту і форми твору.

4. Структура літературного твору. Характеристика основних структурних елементів твору.

5. Актуальність проблематики і тематики твору. Ідейність і тенденційність твору. Твір і епоха.

6. Твір як продукт мовної діяльності людини. Поняття мовної особистості. Мовні особистості автора, персонажа, читача.

7. Художньо-мовна свідомість. Взаємодія у творі мовної особистості, художнього образу та образу автора.

8. Твір і текст. Мовна діяльність автора.

9. Психологія образного відображення дійсності. Художній образ як поняття. Основні властивості художнього образу. Класифікація художніх образів.

10. Художній образ і мовна особистість. Поняття про мікрообраз і макрообраз.

11. Образна тканина твору. Образність і експресивність.

12. Експресивність. Емоційність. Емотивність. Емоціогенність.

13. Сфери реалізації художнього образу.

14. Мовна діяльність читача. Професіональне й аматорське читання твору.

15. Сприймання й розуміння. Твір як утілення задуму автора. Сприймання як декодування задуму автора.

16. Проникнення у зміст художнього образу на основі спільних для автора і читача соціокультурних моделей.

17. Психологічна зумовленість категорії естетичності. Психологічні умови якісного сприймання твору.

18. Виявлення категорії естетичності у побутовій, художній, науковій і публіцистичній сферах.

19. Вибір типу твору залежно від комунікативних параметрів сфери функціонування твору. Поняття про жанр. Історична, соціальна, комунікативна тощо зумовленість жанрів.

20. Стиль як відображення способу мислення. Емоційний, формально-логічний, діалектичний та практичний способи мислення.

21. Повідомлення як процес і результат віддзеркалення дійсності. Ефективність повідомлення.

22. Конструктивний принцип елементарного стилю. Особливості елементарного стилю.

23. Фактологічна структура твору. Факт як елемент фактологічної структури. Класифікація фактів. Типи фактів.

24. Об’єктивні чинники членування змісту твору на факти. Суб’єктивні чинники членування змісту твору на факти. Логіко-поняттєві й асоціативні зв’язки між фактами.

25. Тема як елемент змісту твору. Зв’язок теми з іншими елементами змісту – задумом, ідеєю і концепцією.

26. Тематична структура твору. Типи тематичних структур. Типи зв’язків у тематичних структурах. Однорідна тематична структура: субтематичний і макротематичний зв’язки між фразами. Неоднорідна тематична структура: асоціативний формальний зв’язок, асоціативний змістовий зв’язок (ситуативний асоціативний і предикативний асоціативний).

27. Емоційно-експресивна структура твору. Емоційна однорідність твору. Співвідношення позитивного, негативного і нейтрального навантаження твору. Роль редактора в дозуванні емоціогенної інформації.

28. Інформаційна перцептивна структура твору.

29. Комунікативна структура твору. Комунікативні функції твору: контактна, організуюча, формування поглядів, аферентна, заклична тощо. Побудова твору як засіб управління процесом спілкування. Поділ творів за їхньою комунікативною стуктурою (рекламні, популярні, теоретичні та інформаційні твори).

30. Композиційна структура твору.

31. Архітектонічна структура твору.

32. Логіко-поняттєва структура твору. Логіко-поняттєва структура як основа тематичної змістової структури твору. Зв’язки логіко-поняттєвої структури: предикативний, логічний ієрархічний, предметно-категоріальний, ситуативний. Умови адекватного сприймання логіко-поняттєвої авторської структури твору.

33. Особливості перцепції твору. Тематична перцептивна структура як варіант авторської структури твору.

34. Прогнозування тематичної перцептивної структури твору. Роль редактора в забезпеченні однозначності сприймання авторської структури твору читачем.

35. Поняття про композицію. Елементи композиції. Композиція багатотемного твору. Розгляд композиції в межах кожної теми. Різнотемні композиційні структури як недолік твору.

36. Поняття про архітектоніку. Елементи архітектоніки твору. Інформаційно-пошукова і темовидільна функції елементів архітектоніки.

37. Системність повідомлення у процесі формування змісту твору. Логічний складник змісту твору. Інформаційний складник змісту твору.

38. Діалогічність як закономірність моделювання комунікативного акту твором. Суперечність між твором та інформаційною ситуацією.

39. Шпаруватість як особливість моделювання твором комунікативного акту. Роль шпарин в активізації процесу сприймання твору.

40. Психологічна зумовленість категорії естетичності: відповідність образної системи твору вимогам сприймання; зумовленість розміру твору особливостями сприймання: повторення основної думки у зв’язку з потребою якісного сприймання.

41. Психологічні умови якісного сприймання: 1) утримання в пам’яті всіх елементів твору; 2) можливість схематизації змісту; 3) аналіз найістотніших моментів змісту; 4) активне ставлення читача до змісту.

42. Виявлення категорій естетичності у різних сферах – художній, публіцистичний, науковий тощо: комунікативне призначення творів у різних сферах, залежність форми і змісту твору від комунікативної специфіки сфери.

43. Вибір типу твору залежно від комунікативних параметрів сфери функціонування твору.

44. Поняття про жанр. Історична, соціальна, комунікативна тощо зумовленість жанрів.

45. Поняття стилю. Стиль як відображення способу мислення.

46. Типи спілкування та способи мислення: 1) живе споглядання (емоційна оцінність і налаштованість), 2) початковий етап абстрактного мислення – буденна свідомість (формально-логічне мислення), 3) вищий етап абстрактного мислення – теоретична свідомість (діалектне мислення), 4) практичне використання готового знання (налаштованість до виконання дій).

47. Повідомлення як процес і результат віддзеркалення дійсності. Ефективність повідомлення.

48. Конструктивний принцип елементарного стилю: співвідношення комунікативної і пізнавальної структур твору, домінування одного із складників змісту твору – естетичного, психологічного, логічного, інформаційного.

49. Особливості елементарного стилю: характер отримуваного читачем знання. Переважна спрямованість на дію чи на усвідомлення і пов’язаний із цим ступінь складності зображення (кількість зв’язків одного елемента тексту, оптимальна довжина одного елемента тексту, кількість шпарин, ступінь цілісності/ розчленованості відображення, характер зв’язків – синсематія / автосематія, ступінь розгортання внутрішнього мовлення, жорсткість розгортання плану змісту і плану вираження).

50. Поєднання елементарних стилів.

51. Поняття про перцептеми / перцептивні гачки. Суб’єктивність і об’єктивність у виділенні перцептем.

52. Мовні й позамовні (графічні) перцептеми. Слово як перцептема.

53. Репрезентаційні системи як засоби представлення та активізації сприймання інформації.

54. Види репрезентаційних систем.

55. Аналіз текстів з різними репрезентаційними системами.

56. Сутність теорії Е. Берна.

57. Три позиції та їх представлення в текстах ЗМК.

58. Мовностилістичні засоби вираження позиції.

59. Типи емотивів: афекти ви і конотативи.

60. Репрезентація емоцій у публіцистичному тексті (на прикладі сучасних періодичних видань).

1) Твір і текст Поняття про літературний твір Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності журналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автора; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір – це мовне вираження творця. Текст – це графічне закріплення задуму творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи. Виникнення тексту сприяло збільшенню розміру твору, розвитку монологічного мовлення. Текст і твір взаємозалежні категорії. Текст – бар’єр між автором і читачем. Текст – це своєрідна форма відчуження автора від твору, пов’язане з виникненням письма а потім друку. Але це відчуження без якого людство себе не усвідомлює. Ознаки твору: закінчена думка, континіум, когезія (зчеплення).

2)Зміс та форма. Зовн та внутр. Форма.

Будь-який художній твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ. Вивчення даних категорій доз­воляє краще збагнути специфіку мистецтва, розкрити його внутрішню сутність.

Перш ніж розглядати їх особливості, необхідно пригадати загальнофілософський сенс категорій «зміст» і «форма». В усіх предметах і явищах, що нас оточують, є зміст і форма як їх протилежні сторони. Зміст — це сукупність елементів і про­цесів явища, те, з чого воно складається. Форма — внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідно­шення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі зв’язки між ними.

Зміст і форма можуть бути у єдності. Тоді зміст — голов­ний бік явища, тому що розкриває його природу та складає сутність. Форма сприяє розвиткові змісту, якщо вона йому відпо­відає, та гальмує розвиток, якщо застаріла і не відповідає змісту. Між старою формою і новим змістом загострюється суперечність, яка спричиняє конфлікт. І тоді стара форма має бути замінена новою. Це завжди відбувається як у природі, так і у суспільстві.

Зміст художнього твору — поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистець­кому творі, але він не зводиться лише до механічного копіюван­ня предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості художника, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті вияв­ляється особистість майстра, його смаки та погляди, його при­страсті та переконання. Світогляд велетня мистецтва має вик­лючно важливе значення у художній творчості, й усі його слабкі та сильні сторони неминуче відбиваються у творах. 

Таким чином, зміст — це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об’єк­тивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об’єк­тивних і суб’єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступ­них поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив­но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум­ки і почуття іншим. Ця об’єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інстру­ментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо — у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю.

У цілому будь-який мистецький твір постає як гармонійне поєднання художнього образу і матеріалу. На основі вільного володіння матеріалом даного виду мистецтва створюється тех­ніка майстра. Але навіть володіння досконалою технікою може не привести до створення високохудожнього образу мистецтва. Лише у єдності з глибоким змістом технічна майстерність ху­дожника здатна створити шедевр.

Отже, форма включає матеріал і такі елементи, як компози­ція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.

Отже, взаємозв’язок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і пра­вильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозв’язок є об’єктивною закономірністю естетичного розвитку. Кожний ху­дожній твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність художнього твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елемен­ти художнього твору, в тому числі й елементи змісту і форми.

Художня форма — це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає дві рівні, інши­ми словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.

Елементи форми, які знаходяться на «нижчому» рівні, утво­рюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, які лежать на «вищому» рівні, — зовнішню його форму. До «внутрішньої» форми належать сюжет і характери, їх взаємозв’язок є образ­ною структурою художнього змісту, способом його розвитку; до «зовнішньої» — усі зображувально-виражальні засоби мистецт­ва, вона виступає способом матеріального втілення змісту. Такі елементи форми, як композиція, ритм — це скелет, кістяк ху­дожньо-образної тканини мистецького твору, вони поєднують всі елементи зовнішньої форми.