2.2. Дія цінової дискримінації на прикладі Саудівської Аравії.

Цінова дискримінація зустрічається практично у всіх сферах економіки. Однак у сфері енергетики вона найбільш помітна і викликає найбільше обурення. Гарним прикладом може служити цінова дискримінація Саудівською Аравією азіатських країн, що залежать від імпорту нафти.

Численні дослідження показали, що Саудівська Аравія активно використовує необґрунтовані надбавки при поставках нафти азіатським країнам (Японія, Тайвань, Китай, Сінгапур, Південна Корея). Результати багатьох досліджень були зведені воєдино в масштабному доповіді, опублікованій японським Інститутом Енергетичної Економіки. Як виявилося, в 1991-2002 роки азіатські країни в середньому переплачували $ 0.94 за кожен барель нафти в порівнянні з європейськими та американськими споживачами.

Після 2002 року розрив цін ще більше збільшився і досяг $ 1.50.

   Державна нафтова компанія Saudi Arabian Oil Company при призначенні ціни на нафту для основних трьох ринків - Європи, Америки та Азії - призначає більш високу ціну для азіатських покупців. При цьому ціни виражені в умовах транспортування FOB («вільно на борту» \ Free on Board), означає, що продавець зобов'язаний лише поставити продукт на борт судна в своєму власному порту, а за завантаження судна, також як і за всю подальше транспортування, платить покупець. Теоретично для всіх покупців нафти, яким нафта доставляється танкерами, Saudi Aramco має встановлювати однакові FOB-ціни. Інститут Публічної Політики імені Бейкера опублікував дослідження «Майбутнє Саудівської Цінової Дискримінації», відзначає, що теоретично кінцева ціна близькосхідної нафти, доставленої в Сінгапур, повинна бути нижче ціни такої ж нафти, доставленої в Роттердам. Однак нафта в Сінгапур продається дорожче, ніж в Нідерланди. Подібна дискримінація стала можливою, оскільки азіатські країни виявилися заручниками свого географічного положення. Країни Азії, практично позбавлені своїх родовищ нафти, змушені шукати самі близькі до себе джерела енергії, щоб мінімізувати транспортні витрати.

   Одним з найближчих для них джерел нафти є країни Близького Сходу. Поставки нафти з інших регіонів світу обійдуться значно дорожче: танкеру для того щоб пройти відстань від Нігерії до Японії або Сінгапуру знадобиться відповідно 36 і 27 діб, тоді як із Саудівської Аравії він добирається до порту призначення, відповідно, за 22 і 12 діб. Крім того, західноафриканська нафта є більш чистою і містить менше домішок, ніж саудівська, тому вона дорожче. Так як більшість азіатських нафтопереробних комплексів здатні очистити нафту, покупка більш чистої, але дорогої нафти у західноафриканських країнах не представляється вигідною.

Нафтопереробні заводи США і Європи, навпаки, зацікавлені в отриманні максимально чистою нафти, так як в більшості вони не здатні виробляти глибоке очищення сирої нафти, що і робить їх менш залежними від Саудівської Аравії (але більш залежними від Нігерії). У реальності, близькосхідні країни виробляють більше нафти, ніж Азія в змозі імпортувати. Всі надлишки переправляються на європейські та американські ринки.

    Тим не менш, навіть коли світова ринкова кон'юнктура складалася не на користь Саудівської Аравії, вона найчастіше все одно могла контролювати рівень цін у деяких регіонах, що і створювало умови для цінової дискримінації. Єдиним способом позбавити Саудівську Аравію відмовитися від дискримінаційної політики, є конкуренція - вхід на азіатський нафтовий ринок інших постачальників. Однак і в цьому випадку Саудівська Аравія зможе застосовувати цінову дискримінацію досить довгий час [9].