Начало формы

Міжнародні договори про правову допомогу не містять реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо форми і змісту клопотання про надання дозволу на приму­сове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсут­ності про це вказівок у міжнародному договорі), застосо­вуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до рекві­зитів клопотання належать:

1. ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнахо­дження;

2. ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

3. мотиви подання клопотання.

Згідно з договорами про правову допомогу, а також відпо­відно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі документи:

• засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

• офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

• документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

• документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

• документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

• засвідчений відповідно до законодавства переклад пе­рерахованих документів українською мовою або мовою, пе­редбаченою міжнародними договорами України.

Договори про правову допомогу передбачають порядок розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звер­нене клопотання, згідно з порядком, встановленим її зако­нодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі та змісту і наявності підстав для визнання і виконання рішення, але не може перевіряти його по суті справи, ос­кільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ух­валив рішення.

При розгляді таких клопотань суди України повинні ке­руватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надхо­дження клопотання про надання дозволу на примусове ви­конання рішення іноземного суду, компетентний суд Украї­ни повинен у п'ятиденний строк письмово повідомити боржника і запропонувати йому в місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржни­ка про одержане судом клопотання заперечення не пода­но, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поваж­них причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представ­ників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки-виклику до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушене питання про перенесення його розгляду.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан­ня рішення іноземного суду розглядається суддею одноосо­бово у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснен­ня сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у три­денний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося рані­ше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення заз­начено в іноземній валюті, суд, який розглядає це кло­потання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ух­вали.

Ухвала, постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення інозем­ного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки, передбачені ЦПК України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконан­ня рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав-членів СНД, якщо:

1. відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення, воно не набрало чин­ності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання ним законної сили;

2. відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або уповноваженому ним представникові не було своє­часно й належним чином вручено виклик до суду;

3. на території Договірної Сторони, де має бути визнано і виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони ра­ніше було порушено провадження в цій самій справі;

4. згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнано й ви­конано, справа належить до виключної компетенції її ус­танов;

5. відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у справі про договірну підсудність;

6. закінчився строк давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав-членів СНД).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України, підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозво­лу на примусове виконання рішення іноземного суду не пе­редбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК, яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав-членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні кло­потання:

а)  якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

б)  якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

в)  в інших випадках, встановлених законами України. Перелік передбачених договорами підстав для відмови у задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на приму­сове виконання рішення з інших підстав.

Порядок примусового виконання регулюється законодав­ством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про на­дання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, компетентний суд України видає виконав­чий лист, який надсилається для виконання в порядку, вста­новленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання рішення іноземного суду провадяться державними виконав­цями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підля­гає примусовому виконанню, практично такий самий, як і для примусового виконання іноземних рішень. Він перед­бачений главою 2 розділу VIII ЦПК України.