3. Перезавантаження у відносинах Колумбії та Венесуели

Президент Венесуели Уго Чавес дав вказівку міністрові закордонних справ "відкликати посла і дипломатичний персонал високого рангу" і "заморозити відносини" з сусідньою Колумбією.

Жорсткі заходи зроблені у відповідь на рішення уряду цієї країни надати військові бази для розміщення американського військового контингенту і звинувачень, озвучених віце-президентом Франциско Сантосом на адресу Венесуели.

Сантос, зокрема, услід за Ізраїлем висловив "стурбованість у зв'язку зі створенням у Венесуелі терористичних осередків руху "Хізболлах", "бездіяльністю" венесуельської влади в боротьбі з наркотрафіком і постачаннями зброї колумбійським лівим екстремістам.

Чавес назвав ці звинувачення "брехливими і ганебними" і попередив, що у разі "нової агресії з боку Колумбії, навіть вербальної", повністю розірве дипломатичні і економічні відносини з цією країною.

"Надання п'яти або семи військових баз для американських військових, куди вони вже почали прибувати, говорить про те, що уряд Колумбії ні за що не має відносини з Венесуелою", - заявив він.

Чавес зазначив, що Венесуелу при цьому ще і звинувачують у фінансуванні наркотрафіку, лівих повстанців, постачаннях для них зброї.

Президент вказав, що у зв'язку з позицією уряду Колумбії, Венесуела заморозить і торговельно-економічні зв'язки, обмежить або повністю припинить імпорт з Колумбії і готова експропріювати всі колумбійські підприємства.

Чавес нагадав, що товарообіг двосторонньої торгівлі, в якому переважає експорт із Колумбії, сягає близько 7 млрд доларів. "Ми без зусиль знайдемо нових постачальників", - зазначив Чавес і дав вказівки підготувати повний список колумбійських підприємств для експропріації.

Нагадаємо, що відносини між країнами потеплішали лише минулого року після декількох місяців різкого охолодження відносин. У березні минулого року Чавес розірвав дипвідносини з Колумбією, президент якої завжди наполягав на жорсткому придушенні бойовиків FARC, тоді як Чавес висловлював їм певні ідейні симпатії.

Зовнішня політика президента Буша Зовнішня політика володіла для Дж. Буша безумовним пріоритетом. Він добре розумів, що в світі почалися незворотні зміни, які треба прискорити. Рада Національної Безпеки США говорила, ще за два роки до падіння Берлінської стіни, що необхідно готуватися до корінних змін у країнах Східної Європи. Влітку 1989 р. в Парижі відбулася зустріч членів «сімки» промислово розвинених країн Заходу. На цій зустрічі Буш поставив головне питання - про майбутнє Східної Європи. Він заявив, що «народжується нова Європа» і країни Заходу повинні брати активну участь у цьому історичному процесі. Буша підтримали М.Тетчер, Ф. Міттеран та інші лідери західноєвропейських країн. У липні 1989 р. президент Дж.Буш відвідав Польщу й Угорщину. Він підтримав рух «Солідарність» і обіцяв Польщі фінансову допомогу для проведення реформ. Міністр фінансів Польщі Л.Бальцеровіч просив надати довгострокові позики на суму в 10 млрд. дол. Конгрес США схвалив надання позик Польщі та Угорщині. Буш вважав, що якщо досвід допомоги Польщі буде вдалим і почнуться соціальні зміни, то можна буде за таким же сценарієм підтримати інші країни Східної Європи. Ці країни цілком дозріли для соціальних змін. Народи Польщі, Угорщини, Чехословаччини домагалися незалежності від політики Москви, мріяли про свободу вибору, про свободу слова, друку, зборів. Вони не забули про свою національну незалежність у 30-х роках, до Другої світової війни.

Політика Дж.Буша щодо СРСР 1990 р. був важким роком для президента М. С. Горбачова, писали Дж.Буш і Б.Скаукрофт у своїй книзі «Трансформація світу». Дійсно перебудова економіки і процес демократизації політичного життя підірвали стійкість адміністративно-командної системи правління. Коли не стало страху перед владою, ніщо не утримувало людей від виступів (у Вільнюсі, Тбілісі, Баку, в районах Середньої Азії і т.д.). Становище в країні було критичним. Вкрай загострилася фінансова криза системи, викликаний надмірними витратами на гонку озброєнь. Золотий запас країни був вичерпаний, посилить дефіцит продовольства і з'явилася загроза голоду. У союзних республіках назрівали вимоги про незалежність і суверенітет. У березні 1990 р. Литва проголосила свою незалежність, але президент М. С. Горбачов оголосив це рішення незаконним. Президент Дж.Буш у той же час заявляв, що США ніколи не закликали приєднання трьох балтійських держав до СРСР в 1940 р. Зупинити процес розпаду СРСР вже не вдавалося. Скасування единовластного правління КПРС і перехід весною 1990 р. до багатопартійної системи в країні викликали незворотні процеси підриву основ єдиного радянської держави. Провал путчу ГКЧП в серпні 1991 р. привів до розпуску Комуністичної політичної партії. Почався так званий «парад суверенітетів» в союзних республіках. 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України, а потім оголосили про свою незалежність Білорусь, Молдова, Азербайджан, Грузія, Киргизія, Узбекистан, Вірменія і Туркменія. Три прибалтійські республіки заявляли про це ще раніше.  Президент СССР М.С. Горбачов готував підписання документа про новий союзний договір і про конфедерацію союзних держав. Але відцентрові сили зупинити уже не вдавалося. У грудні 1991 р. в Біловезькій Пущі три союзні республіки - РРФСР, Україна та Білорусія - в особі їх президентів підписали угоду про розпуск СРСР. Розпад СРСР був сприйнятий з полегшенням правлячими колами США, втомленими від десятиліть холодної війни, від загроз взаємного знищення. Президент Дж.Буш і держсекретар Дж.Бейкер ставили собі в заслугу розпад СРСР, про що вони говорили під час передвиборчої кампанії 1992 р. США дійсно підтримували рух за незалежність у країнах Східної Європи і в ряді республік СССР. Але Буш і Бейкер перебільшували свою роль. Головними чинниками розпаду СРСР були внутрішні причини кризи системи, а не зовнішні. Перехід до ринкової економіки підірвав централізовано-бюрократичну систему планування та управління. Видні історики, наприклад, проф. Д.А Волкогонов, писали про саморозпад СРСР і вони безумовно праві.

Військова кампанія «буря в пустелі» В кінці 1990 р. основна увага дипломатії США перемістилося на проблему Іраку, який зосередив війська на кордоні з Кувейтом. Коли Президенту Бушу доповіли, що за даними військової розвідки Саддам Хусейн готує агресію проти Кувейту, він скликав нараду своїх міністрів і генералів. Державний секретар Джеймс Бейкер радив врегулювати конфлікт дипломатичними засобами. Генерал Колін Пауелл схвалював економічні санкції проти Іраку, але не радив йти на військове вторгнення. Інші учасники наради висловлювалися за застосування військової сили. Президент прийняв своє рішення. Він дав вказівку військовому міністру Р.Чейні і генералу Н.Шварцкопфу про перекидання армії США з германії на Близький Схід. США домоглися дипломатичної підтримки з боку Генеральної Асамблеї ООН. 27 листопада 1990 р. Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію №. 678, схвалювала застосування військ США для звільнення Кувейту. Тим часом Ірак вторгся на територію Кувейту. 16 січня 1991 р. почалася військова операція «буря в пустелі». За 4 дні передові частини армії Іраку були розгромлені і витіснені з території Кувейту. Президент Буш заявив по телебаченню: «Кувейт звільнений. Армія Іраку розгромлена. Наші військові цілі досягнуті ». У цих умовах Р.Чейні і К. Пауелл закликали до негайного припинення вогню. Президент Джордж Герберт Буш проявив державну мудрість, коли він відмовився від ряду пропозицій генералів продовжувати наступ і вторгнутися на територію Іраку. Він мотивував це рішення тим, що це буде окупація країни з ворожим населенням. У цьому зв'язку залишається питання про те, чому Р.Чейні і інші члени військового кабінету Джорджа Уокера Буша не зважили в березні 2003 р. З позицією Президента Буша-старшого про помилковість вторгнення в Ірак - країну з ворожим населенням? Вони почали превентивну війну в Іраку під хибним приводом. Більшість американців не схвалюють цю війну і вимагають її припинення.

Зовнішньополітичні зв'язки з Казахстаном. Розвиток всебічних відносин з найбільшою державою сучасного світу- Сполученими Штатами Америки відіграє для Казахстану ключову роль. Казахстан розглядає ці відносини як довгострокового пріоритету, пов'язаного з просуванням своїх національних інтересів на міжнародній арені. Це викликано безліччю факторів, серед яких найбільш важливі - політичну вагу Америки на міжнародній арені, сприяння забезпеченню регіональної безпеки, залучення американського капіталу в казахстанську економіку.  Підвищена увага США до Казахстану визначалося головним чином наявністю на території нашої держави 104 найсучасніших і ефективних міжконтинентальних балістичних ракет наземного базування SS-18 і 1040 ядерних боєголовок до них. Природним було прагнення Вашингтона послабити загрозу своїй безпеці і не допустити появи нових ядерних держав в особі тих, хто успадкував ядерну зброю колишнього СРСР.  Казахстан, зі свого боку, будучи послідовним прихильником ідеї загального ядерного роззброєння, 22 травня 1992 р. в якості однієї з рівноправних сторін Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1) підписав Лісабонський протокол і взяв на себе зобов'язання стати неядерною державою. При цьому керівництво Казахстану, усвідомлюючи важливість "співробітництва з США в процесі демонтажу та утилізації ядерної зброї, оцінювало" ядерну складову "двосторонніх відносин як минущу та вдавався послідовні кроки щодо створення нової бази для довгострокового і взаємовигідного співробітництва. Якщо США концентрували увагу на ядерному аспекті відносин, то Казахстан з самого початку ставив питання розвитку торговельно-економічного співробітництва як гарантії зміцнення незалежності і безпеки країни.  Отже, Підводячи підсумки діяльності Презідента Джорджа Герберта Уокера Буша, історики США вважають, що він послідовно виступав за встановлення нового міжнародного порядку, заснованого на ідеях свободи і справедливості. Так, Буш входить в ряд президентів XX століття, що правили тільки один термін і яким було відмовлено в переобранні: Вільям Хоуард Тафт, 31-й президент США Герберт Гувер і Джиммі Картер. Хоча (або, можливо, саме тому, що) Джордж Буш був президентом в період національного та міжнародного перелому, він практично не залишив після себе помітних слідів і його можна розглядати як перехідного президента. Зовнішня політика володіла для Дж. Буша безумовним пріоритетом. Він добре розумів, що в світі почалися незворотні зміни, які треба прискорити.

1 Абиль Е. История государства и права Республики Казахстан. Астана, 2001.

2 Ертысбаев Е. Казахстан и Назарбаев: логика перемен. Алматы, 2001.

3 Абиль Е. История государства и права Республики Казахстан. Астана, 2001.

4 Ертысбаев Е. Казахстан и Назарбаев: логика перемен. Алматы, 2001.

5 Ертысбаев Е. Казахстан и Назарбаев: логика перемен. Алматы, 2001.

6 История Казахстана и Центральной Азии: Учеб. Пособие / Абусеитова М.Х. и др. Алматы, 2001.

7 Філіпов А. В. Новітня історія Росії: 1945 – 2006 рр. –М., 2007. -494 с.;

8 Іваницька О. П. Зовнішня політика країн Західної Європи та Північної Америки у постбіполірний період (1990-і – 2000-і роки). – К., 2012. -719 с.

9 Філіпов А. В. Новітня історія Росії: 1945 – 2006 рр. –М., 2007. -494 с.

10 Філіпов А. В. Новітня історія Росії: 1945 – 2006 рр. –М., 2007. -494 с.;

11 Іваницька О. П. Зовнішня політика країн Західної Європи та Північної Америки у постбіполірний період (1990-і – 2000-і роки). – К., 2012. -719 с.

12Філіпов А. В. Новітня історія Росії: 1945 – 2006 рр. –М., 2007. -494 с.

13 Іваницька О. П. Зовнішня політика країн Західної Європи та Північної Америки у постбіполірний період (1990-і – 2000-і роки). – К., 2012. -719 с.

14 Філіпов А. В. Новітня історія Росії: 1945 – 2006 рр. –М., 2007. -494 с.

15 Дослідження світової політики. Зб. наук. праць. Вип. 17. Відповідальний редактор Камінський Є.Є. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. – С. 76–83.

16 Строганов А.И. Новейшая история стран Латинской Америки: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 2000. – 415 с.

17 Аргентинская Республика. Конституционный строй. Права человека. Выборы / Пер. с исп. – М., 2007.

18 Ковальова О. Латинська Америка: базова теорія регіональної інтеграції.

19 Бредіхин А. Історичні особливості формування політичних систем і режимів у Латинській Америці та Аргентині. – К., 2004.

20 Ткач О.І. Модернізація політичних систем країн Латинської Америки (політологічний аналіз) — К.: Ніка-Центр. 2006. — 312 с.

21 Шумов С.А., Андреев А.Р. История Латинской Америки.— М., 2003. — 712 с.

22 Миронов Н. Аргентинская демократия в поисках новой двухпартийности (обзор президентских и папрламентских выборов 2007 года) // Сравнительное конституционное обозоение. – 2008. – № 1(62). – С.24-45.

23 violencia.narod/times.html — Аргентина — хроника реальных событий

24 там само

25 Вениамин Мотылев, Политика президента Джорджа Буша старшого, Сан Франциско, Калифорния, 2007 г.

26 http://www.piplz.ru/page-id-78.html

105