13. Екваторіальний пояс Південної Америки, його характеристика

В екваторіальному поясі, на рівнинах в басейні р.. Амазонки, лежать на схід від Анд і отримують вологу з Атлантичного океану, клімат найбільш вологий, рівномірна висока температура ( + 24, +28°С) протягом усього року. Річні суми опадів коливаються від 1500 до 2500 мм, і тільки на схилах Анд і на Тихоокеанському узбережжі кількість опадів зростає до 5000—7000 мм у рік. Опади в цей район протягом усього року приносять південні і південно-західні вітри. В екваторіальному поясі Південної Америки, на рівнинах, сформувалась зона постійно вологих екваторіальних лісів, які були названі гілеями . Для рослинності гілей є типовими густина, багатоярусність, тінистість, багатство та різноманітність видового складу. В гілеях нараховують до 4 тис. видів дерев, тоді як у всій Європі їх близько 200. Типовими грунтами гілей є латеритні жовті і червоно-жовті, нерідко оглеєні ґрунти. Вони малопотужні і малородючі, оскільки продукти опаду дуже швидко розкладаються в умовах рівномірно жаркого і вологого клімату і відразу засвоюються рослинами, не встигаючі накопичуватись у ґрунті.

14. Особливості ґрунтового покриву екваторіальної частини Південної Америки

Типовими грунтами екваторіальної частини є латеритні жовті і червоно-жовті, нерідко оглеєні ґрунти – вони поширені в амазонській грунтовій області. Вона простягається через весь континент – від східних передгір'їв Анд до атлантичного узбережжя. Жовті і червоно – жовті грунти розрізняються головним чином за кількістю і ступенем гідратації гідратів оксидів заліза: жовті фералітні містять менше оксидів заліза і вони більш гідратованих, ніж в червоно-жовтих ферраллітних. В іншому вони мають подібні властивості. Ці грунти утворюються на ферралітній корі вивітрювання або продуктах її розмиву і перевідкладення, Там, де давні поверхні вирівнювання піддалися сильному розчленування, наприклад на Гвіанське нагір'я, і древня кора вивітрювання змита, на продуктах вивітрювання масивних порід з'являються кілька більш родючі в порівнянні з червоно-жовті фералітні грунту. На основних вивержених породах, особливо на норитах, формуються темно-червоні, ферралітні грунти, з більш високим вмістом гумусу, добре вираженою структурою, великим вмістом оксидів заліза, менш кислі; У зниженнях рельєфу при близькому заляганні грунтових вод поширені грунтово-водні латерити - грунти з горизонтами залізистих конкрецій, що утворюють суцільні залізисті плити. Відмінності рельєфу і грунтоутворюючих порід призводять до диференціації грунтового покриву всередині області та дозволяють виділити ряд грунтових округів: Амазонська низовина, Гвіанський, Бразильський і Приатлантичних.

15. Загальна характеристика екваторіального поясу, його характеристика і ґрунти

Екваторіальний пояс розташовується між 5-8° півншічної широти та 4-11° південної і фактично не представляє собою суцільного поясу, а розбивається на 3 окремих ареали: північні райони Південної Америки, узбережжя Гвінейської затоки та басейн Конго до озера Вікторія у Африці, Зондські острови та Меланезія з прилеглими акваторіями Індійського та Тихого океанів. Тут панують увесь рік екваторіальні повітряні маси. Температура повітря цілий рік +24…+28°С, поблизу водойм та морів добові амплітуди не перевищують 1°С. Кількість опадів доходить до 3000 мм на навітряних схилах доходить до 6000-7000 мм.  Коефіцієнт зволоження більше 1 (кількість опадів перевищує випаровуваність), Винятково висока активність всіх природних процесів, особливо руйнування гірських порід, у результаті чого формуються потужні кори вивітрювання. На них утворяться кислі червоно-жовті фералітні (латеритні) ґрунти, бідні гумусом (2-3 %). На основних породах утворюються – темно- червоні фералітні грунти.До цього поясу тяжіють вологі екваторіальні ліси — гілеї.