8. Особливості ґрунтового покриву Центральної Америки

Червоно-жовті фералітні грунти є зональними грунтами тропічних волого-лісових областей, формуються в найбільш теплих і вологих умовах, тобто в зоні дощових тропічних лісів (гілеїв).

Генезис червоно-жовтих фералітних грунтів складається з таких ЕҐП: фералітизації, лесиважу; вимивання всіх розчинних сполук, тому грунт не солончакуватий і не карбонатний. Завдяки гідроксидам заліза грунт має від яскраво-жовтого до червоного кольору, а також дрібногрудкувату структуру, водостійку, агрономічно цінну. Реакція грунту кисла (рН = 4,0-5,5), ЄП складає 3-6 мг-екв на 100 г грунту. Насиченість основами <50%. Верхні горизонти збіднені мулом і глинистими часточками. Зустрічаються в волого-лісових тропічних областях і темно-червоні тропічні грунти, що формуються на продуктах вивітрювання основних порід та вапняках. Червоні фералітні грунти є зональними грунтами цих зон. Відносяться до групи фералітних слабо диференційованих, зустрічаються в літературі під синонімами: залізисті тропічні, червоні латеритні. Вони формуються при тих же термічних умовах, що й червоно-жовті, при достатній кількості опадів (1300-1800 мм на рік), але при більш вираженому сухому сезоні (до 3-4 місяців).

Генезис червоних фералітних грунтів близький в загальних рисах до червоно-жовтих, але й має свої особливості: змінюється річний хід водного режиму, грунти глибоко просихають у сухий сезон, верхні горизонти набувають червонуватого відтінку внаслідок термічної дегідратації оксидів заліза, гумусовий горизонт стає темно-сірим за забарвленням, збільшується його потужність до 30-40 см, особливо під саваною, він може містити з поверхні до 4% гумусу, склад якого переважно фульватний. Профіль оглинений, оструктурений, часто зустрічаються латеритні прошарки. Грунти містять більше первинних мінералів, солі та карбонати відсутні, ЄП досягає 10 мг-екв, СНО<50%, рН<5.

Тропічний пояс включає невелику частину материка – крайній захід й південь Мексиканського нагір’я, південь Флориди й майже всю Центральну Америку. В залежності від умов зволоження в цьому поясі чергуються дві характерні зони: савани й рідколісся на червоно-бурих ґрунтах; постійно вологі тропічні ліси на вологих чорних й червоних ґрунтах.

9. Природні умови Пд. Америки, і їхній вплив на формування ґрунтовго покриву

Загальний характер грунтового покриву Південної Америки визначається: значною протяжністю континенту в меридіональному напрямку; наявністю уздовж західних узбереж гірського бар'єру; переважанням в екваторіальному, тропічних і субтропічному поясах східного перенесення вологи з боку

Атлантичного океану, поширенням в екваторіальному і тропічних поясах стародавніх поверхонь вирівнювання з потужною ферраллітних, наявністю в північних і південних Андах діючих вулканів і пов'язаних з ними вулканогенних опадів. Континент захищений із заходу високим бар'єром Анд, що поряд з напрямком вологих повітряних мас обумовлює характер зволоження прилеглих рівнин. Останнє особливо яскраво проявляється на півдні континенту, де переважає західний перенесення повітряних мас. Західні схили Анд в південному Чилі отримують 2000-5000 мм опадів, а лежача в дощовій тіні Патагонія - 150-250 мм. Посушливість клімату Патагонії посилюється наявністю вздовж Атлантичного узбережжя холодного Фольклендского течії. Тому на рівнинах помірного поясуПівденної Америки незалежно від того, що вони лежать в східному пріокеанічеському секторі, панують ландшафти і грунту пустельних степів і пустель.У субтропічному поясі, навпаки, переважає східний перенесення вологи з боку Атлантичного океану і максимальне кількість опадів (1000-2000 мм) випадає на східному узбережжі;

кількість опадів зменшується до 300-400 мм. Меридіональне простягання зон зволоження обумовлює такий же напрямок ландшафтних і грунтових зон: на півночі східній найбільш вологою частини розташовуються субтропічні вологі ліси на червоноземах і високотравні прерії - на чорноземновидних грунтах; в більш внутрішніх районах сухий пампи-субтропічні чорноземи, а в пріандійской частини, в Гран-Чако, -субтропічні сухі і пустельні степи на сіро-коричневих грунтах у поєднанні з солонцями і солончаками. Тихоокеанське узбережжя і західні схили Анд в субтропічному і тропічному поясах отримують мінімальну кількість опадів, так як знаходяться під впливом холодних південно-східних і південних повітряних мас, що надходять з східної периферії тихоокеанського антициклону. Тут панують пустельні ландшафти і грунту з яскраво вираженими явищами соленакопленія як на низовинних узбережжях, так і на високих нагір'ях. На північ і на південь, кілька асиметрично по відношенню до екватора, розташовуються тропічні області, Це зони сезонновлажних тропічних лісів і саван на червоних ферраллітних і альферрітних грунтах. На внутрішніх, посушливих, декілька ізольованих від Атлантичного океану плато, в північно-східній частині Бразильського нагір'я клімат більш сухий, з чим пов'язана поява ксерофітвих чагарників і рідколісся на червоно-бурих і червоно-коричневих грунтах. З великими алювіальними рівнинами басейнів річок Амазонки і Парани пов'язане поширення сучасних суперак-вальних і палеогідрогенних ландшафтів і грунтів.