Розвиток аномальної дитини

В численних експериментальних дослідженнях психологів дове­дено, що психічний розвиток будь-якої аномальної дитини відбуваєть­ся за тими ж закономірностями, що й нормальної, а саме: перебігає він поетапно і детермінується зовнішніми і внутрішніми умовами. Разом з тим встановлено, що психічний розвиток аномальної дитини має свої загальні та специфічні закономірності. Правильне розуміння особли­востей психічного розвитку аномальної дитини (В.І.Лубовський) [38] можливе при правильному визначенні поняття психічного розвитку.

Тривалий час деякі вчені (Беркман (1899), Гофман (1922), Бенда (1941, Люксенбург (1942) та інші), виходячи з теорії «преформіз­му», вважали, що вже у зародку містяться передумови до розвитку всіх властивостей, які має доросла людина. Розвиток же — це реалі­зація, розгортання і комбінування цих задатків.

На противагу цій теорії С.С.Корсаков (1901) чітко виділив зна­чущість соціального фактора для розвитку дитини. Свою теорію роз­витку, що визнається сучасними психологами, розробив Л.С.Виготський [13]. Сутністю цієї теорії є визначення розвитку як процесу, в якому виникають нові якості і властивості. Для психічного розвитку дитини характерним є не просте кількісне збільшення, а виникнення на кожній його стадії нових якостей і властивостей.

Психічний розвиток відбувається у процесі активної взаємодії дитини з навколишнім середовищем. Кожна наступна стадія розвит­ку пов'язана з попередньою, проте специфічною особливістю кожно­го вікового етапу є виникнення нових властивостей, які якісно відмінні від тих, які були на попередньому. Наприклад, перехід дитини від повзання до ходіння, від наочного мислення до абстрактного не є простим збільшенням функції, а якісним перетворенням її в іншу. Ці етапи змінюють один одного в певній послідовності.

Психічний розвиток — це складний процес, його ритм не завжди збігається з віковими періодами дитини. Темп його непостійний: в окремі періоди деякі функції розвиваються особливо інтенсивно, інші в цей час розвиваються поволі.

Характеризуючи особливості аномального розвитку, Л.С.Виготський [12] говорив, що дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвиненою, ніж її нормальний одноліток, вона є дитиною, у якої якісно інший розвиток. Глуха дитина — це не просто нормальна дитина мінус слух і мовлення, це якісно своєрідна дитина. Розумово відстала розуміє не менше, ніж нормальна, а по-іншому, так само й сприймає, запам'ятовує не менше, ніж нормальна, а своє­рідно. Дефективна дитина, за теорією Л.С.Виготського, являє собою якісно відмінний, своєрідний тип розвитку. Специфічність органіч­ної і психологічної структури, типу розвитку і особистості, а не кількісні пропорції відрізняють розумово відсталу дитину від нормальної. Розвиток аномальної дитини є результатом складного про­тесу, при якому дефектність тієї або іншої функції залежить: 1) від місця, яке вона займає у психічному розвитку; 2) від того., на якому етапі розвитку відбулося порушення цієї функції.

Особливістю психічного розвитку дитини, яка має дефект, є под­війна роль органічного недоліку у процесі розвитку і формування особистості. З одного боку, говорить Л.С.Виготський, дефект є мінус, слабкість, обмеження, з іншого — плюс, оскільки він викликає труд­нощі, стимулює до руху вперед. Таким чином, дефект створює стимули для вироблення компенсації. Так, слабка пам'ять вирівнюється через процес розуміння, слабкість волі і недостатність ініціативи ком­пенсується навіюваністю і тенденцією до наслідування. Чим більше дитина відчуває, розуміє свою соціальну неповноцінність, не­відповідність людям, що розвиваються нормально, тим скоріше спра­цьовує стимул компенсації. Якщо ж органічний дефект з якихось причин не призведе до виникнення почуття малоцінності, до низької самооцінки, то не виникне того психологічного конфлікту, який стимулює компенсацію. Саме так стається у випадках гіперопіки розумо­во відсталих з боку батьків. Коли батьки, розуміючи неповноцінність своєї дитини, намагається позбавити її будь-яких труднощів, роблять за неї найпростіші дії (умивають, одягають, годують, навіть бавляться іграшками за дитину, яка лише спостерігає гру). За таких умов дитина не розуміє, що вона чогось не вміє, у неї своєчасно не формуються найпростіші гігієнічні, елементарні трудові навички. Батьки вважають,

що дитина підросте і тоді всьому навчиться. Але це не так, оскільки, по-перше, сензитивні, найбільш сприятливі етапи для розвитку певних функцій загублено, а по-друге, кожна сформована елементарна функція створює підґрунтя для формування більш складних. Таким чином гіперопіка у молодшому віці гальмує і подальший розвиток.

Спеціальні дослідження психологів довели, що розвиток ано­мальних дітей через недосконалість внутрішніх передумов відбувається лише шляхом спеціально організованого корекційного навчання, в якому враховуються особливості дефекту. Практика свідчить, що не завжди і таке навчання достатньо ефективно позначається на розвит­ку аномальної дитини.

Найменш продуктивними для розвитку дебілів є такі методи навчання учнів молодших класів допоміжної школи, при яких врахо­вуються лише негативні сторони їх психіки, і разом з тим не врахову­ються їхні можливості. В таких випадках гіперопіка педагога штучно затримує психофізичний розвиток учнів. Найбільший корекційний ефект мають такі методи, при яких діти не отримують готових знань, які треба просто запам'ятати, а включаються у процес їх засвоєння, самостійно долають труднощі, з якими при цьому зустрічаються. Оскільки можливості в учнів в одному й тому ж класі різні, важливою умовою, що визначає ефективність розвитку, є врахування інди­відуальних можливостей і визначення змісту тих труднощів, з якими впорається кожний учень самостійно або з певною допомогою педа­гога. Міра допомоги при цьому повинна бути мінімальною, але дос­татньою для кожного конкретного учня.

Звідси випливає важлива умова, що забезпечує психофізичний розвиток олігофрена — досконале знання індивідуальних можливостей дитини, розуміння не лише недоліків, слабких сторін розвитку, а і його можливостей. Ефективно розвиток цих дітей здійснюється за тих умов, коли при врахуванні недоліків відбувається орієнтація на максималь­не використання їх можливостей.

Компенсація не завжди закінчується успіхом, проте завжди роз­виток дефективної дитини є творчим процесом, в основі якого ле­жить перебудова всіх функцій, пристосування, створення нових шляхів розвитку. Тому вивчення дефективної дитини не повинно обмежува­тися встановленням ступеня дефекту, а обов'язково включати в себе врахування компенсаторних процесів, тобто таких, які вирівнюють процес розвитку і поведінки дитини. Оскільки причини виникнення дефекту неоднозначні, звичайно, процес розвитку аномальних дітей, навіть в межах однієї аномалії (глухота, сліпота, розумова відсталість) має велику кількість форм, типів. Разом з тим, кожна аномалія має свої особливості, притаманні саме їй, які відрізняють її від інших аномалій і норм. Ці особливості яскраво виявляються в пізнавальній діяльності, поведінці, спрямованості особистості, здібностях, темпе­раменті, характері.

Відомо, що особистість дитини являє собою цілісну структуру, проте в наступних розділах пізнавальна діяльність, особистість роз­глядатимуться аналітичним шляхом, тобто за окремими процесами. Такий підхід необхідний для більш повної характеристики кожного з цих процесів, різних етапів і шляхів їх розвитку.