Тема vі. Рекреаційна сутність санаторно- курортної діяльності

1. Поняття, мета курорту і чинники його розвитку.

2. Особливості і закономірності сучасної організації курортної діяльності.

3. Засади санаторно-курортної справи.

4. Рівні організації санаторно-курортної справи.

5 Курорти і їх типи.

1. ПОНЯТТЯ, МЕТА КУРОРТУ І ЧИННИКИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Курорт – освоєна і така, що використовується в лікувально-профілактичних цілях природна територія, що особливо охороняється і має в своєму розпорядженні природні лікувальні ресурси і необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди, включаючи об’єкти інфраструктури.

Основна мета курортів – обслуговування людей, які прагнуть до відпочинку і відновлення здоров’я. Відповідно, популярними місцями розміщення курортів завжди були і залишаються пляжі, гори, озера, а також території, що надають можливості для відпочинку і лікування в природних кліматичних і природних умовах, а також занять спортом.

Основна концепція курортів: вони пропонують оточуюче середовище і рекреаційні послуги, які можуть бути сумісні з отриманням задоволення від відпочинку. Тому рекреаційні можливості, пропоновані курортами (в основному зарубіжними) звичайно різноманітні і високої якості.

Розвитку курорту сприяють три основні чинники: репутація; об’єкти інтересу; умови для відновлення здоров’я і занять спортом.

Курорти розташовуються в природних місцевостях, що характеризуються кращими рекреаційними ресурсами, розвиненою інфраструктурою і матеріальною базою туризму, що представляє значний сегмент туристського ринку.

2. ОСОБЛИВОСТІ І ЗАКОНОМІРНОСТІ СУЧАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КУРОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Місцевість лікувально-оздоровча – територія, з природними лікувальними ресурсами, придатна для організації лікування і профілактики захворювань, а також для відпочинку населення.

Процес планування курорту включає: визначення маркетингу, функцій, типу і місця розташування курорту; обґрунтовування місця вибору і оцінки території; аналіз рекреаційних ресурсів, у тому числі їх використання і відновлення, визначення значущих господарських зв’язків в регіоні, оцінку визначних пам’яток і засобів інфраструктури, а також соціокультурного комплексу відносин з місцевим населенням; уточнення економічної структури плану і етапів розвитку курорту; оцінку соціально-економічної і політичної ситуації і соціальних особливостей регіону тощо.

Критерії вибору місця розташування курорту: відповідність виявлених рекреаційних ресурсів і визначних пам’яток місцю, типу і об’єму проектованого курорту; зручне транспортно-географічне положення щодо основних центрів попиту, рекреаційних ресурсів, комунікацій і інфраструктури; оптимізація мікрокліматичних умов; можливість використання місцевого населення на роботі в курортній зоні.

Принципи розвитку курортів: наявність сприятливих місцевих і регіональних умов; наявність і збереження спеціальних визначних пам’яток, можливість їх використання; облік зручностей транспортно-географічного положення; екологічна безпека; достатність водо-, електро- і теплопостачання; архітектурне планування з урахуванням можливостей ландшафту і місцевих особливостей тощо.

Курорти діляться за приналежністю на:

1. Курорти місцевого значення – освоєна природна територія, що використовується в лікувально-профілактичних цілях, особливо охороняється і знаходиться у віданні органів місцевого самоврядування.

2. Курорти регіонального значення – освоєна природна територія, що використовується в лікувально-профілактичних цілях, особливо охороняється і знаходиться в установленому порядку у віданні органу державної влади

Профіль курорту визначається захворюваннями, які в ньому лікують: кардіологічні, туберкульозні, гастроентерологічні, пульмонологічні, дерматовенерологічні, професійні, урологічні, гінекологічні тощо.

Характерна особливість організації санаторно-курортного лікування в Україні полягає в тому, що воно будується на суворо наукових засадах. Учені різних спеціальностей розробляють наукові основи розвитку і організації курортів, мережі санаторно-курортних установ, досліджують фізико-хімічні, біологічні і інші властивості мінеральних вод, лікувальних грязей, особливості клімату, механізми дії курортних чинників на організм людини, результати лікування на курортах, розробляють нові методи лікування і методики використання курортних чинників. Особливу увагу приділяють вивченню використання курортних чинників для медичної реабілітації.

3. ЗАСАДИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ СПРАВИ

Як відомо, під рекреацією розуміють розширене відтворювання фізичних, інтелектуальних і емоційних сил людини. Зі всіх форм рекреаційної діяльності відновленням здоров’я займається санаторно-курортна індустрія, що базується на використовуванні природних лікувальних гідромінеральних і ландшафтно-кліматичних ресурсів.

Особливість курортної практики полягає в тому, що вона поєднує в собі безліч функцій: профілактичне оздоровлення населення; реабілітацію хворих; анімаційно-дозвіллева діяльність.

Профілактичне оздоровлення населення в санаторно-курортній практиці здійснюється з використанням 2 основних форм:

1) компенсаторно-розширеного відновлення фізичних сил людини, здійснюваної в щоденному лікуванні в санаторіях-профілакторіях у вечірній годинник;

2) розширеного відновлення фізичних сил і здоров’я в процесі санаторного лікування у відпускний період.

На курортах на основі використовування природних лікувальних ресурсів для профілактики захворювань шляхом дії на чинники ризику відбувається відновлення фізичного і психічного здоров’я людини. Курорти сприяють збереженню і зміцненню здоров’я, попередженню виникнення хвороб.

У результаті лікування на курортах час непрацездатності трудящих після хвороб скорочується в 2-3 рази, різко зростає продуктивність праці. В цьому полягає головна соціальна задача санаторно-курортної справи.

Проте відпочинок на курортах переслідує не тільки медичні цілі, але і надання насиченої різноманітними анімаційними циклами дозвіллево-розважальної програми, здатної підняти життєвий тонус відпочиваючих, задовольнити їх духовні і емоційні потреби.

Зміна рекреаційних потреб населення і його запитів на якість відпочинку на курортах привела до переростання санаторно-курортної справи в курортно-рекреаційну систему, основною метою якої є підвищення здоров’я людини, якості і тривалості його життя. Основними, тісно взаємодіючими один з одним функціями сучасної курортно-рекреаційної системи (КРС) є:

1) оздоровча (санаторно-курортне лікування);

2) реабілітаційна;

3) превентивно-валеологічна (профілактика здорового способу життя);

4) рекреаційно-анімаційна.

Кожна функція курортно-рекреаційної системи вимагає специфічних технологій, які повинні застосовуватися комплексно. В лікувальних функціях пріоритет віддається природним лікувальним чинникам і нетрадиційним методам, направленим на розширення резервів здоров’я. В рекреаційних функціях – циклам занять, що підвищують духовне здоров’я і етичні орієнтири суспільства.

Нові соціально-економічні умови вимагають зміни діяльності курортної індустрії, провідними задачами якої стають:

1) курортний маркетинг, що враховує не тільки медичну статистику захворюваності, але і різноманітні рекреаційні потреби населення, що визначають широту спектру послуг на курортах;

2) складання прогнозів розвитку курортно-рекреаційних систем різного рівня на найближчу і дальню перспективу;

3) розробка нових технологій в області використовування і відтворювання лікувальних ресурсів і методів санаторно-курортного лікування;

4) підготовка менеджерів санаторно-курортної справи для здравниць і туристських фірм, що працюють на ринку лікувальних послуг;

5) пошук ефективних економічних і організаційних механізмів зі спільної діяльності туристських і курортних підприємств. При формуванні федеральних і регіональних курортно-рекреаційних систем треба пам’ятати, що здоров’я людей є основним національним надбанням країни.

4. РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ СПРАВИ

Організація санаторно-курортної справи проводиться на трьох рівнях:

Вища ланка – державні органи управління курортами і туризмом. В їх функції входять: визначення стратегії розвитку галузі; складання федеральної і регіональних програм розвитку курортів; контроль за грамотною експлуатацією і охороною природних лікувальних ресурсів; організація науково-дослідної діяльності; проведення рекламних заходів (виставок, ярмарків тощо); підготовка кадрів курортологів різних спеціальностей.

Середня ланка – це виробники лікувальних послуг: санаторно-курортні установи (санаторії і пансіонати з лікуванням) і позакурортні установи (санаторії-профілакторії, заводи розливу мінеральних вод, виробники лікувальних грязей).

Санаторно-курортні установи можуть бути однопрофільними (лікування хворих з однорідними захворюваннями) і багатопрофільними (з декількома спеціалізованими відділеннями для лікування хворих з різними захворюваннями).

Нижча ланка – реалізатори розподілу лікувальних послуг. До них відносяться фундація соціального страхування, що займається викупом і розподілом курортних путівок за пільговими цінами, і турфірми, що викуповують у здравниць і продають споживачам лікувальні тури.

5. КУРОРТИ І ЇХ ТИПИ

Курорт – територія, що має свій в розпорядженні природні лікувальні чинники і необхідні умови для їх вживання з лікувально-профілактичною метою, визнана курортом законом України про охорону здоров’я в установленому порядку. Таким чином, курорт є державною власністю.

Курортом називається місцевість, що володіє природними цілющими властивостями, що використовуються для лікування мінеральними джерелами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (море, озера, гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустинного клімату).

Курортна місцевість – це місцевість з природними лікувальними чинниками (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі і ін.), сприятливими для зміцнення здоров’я, лікування і профілактики захворювань. У міру освоєння природних лікувальних чинників курортна місцевість стає курортом державного або місцевого значення.

До курортів пред’являються наступні основні вимоги:

1. Наявність вивчених природних лікувальних чинників, що забезпечують нормальне функціонування курорту і його розвиток;

2. Необхідні технічні пристрої для раціонального вживання курортних чинників (ванні будівлі, басейни, грязелікарня, аеросолярії, пляжі тощо);

3. Спеціально пристосовані приміщення для лікування і житла (санаторії, будинки відпочинку);

4. Наявність лікувально-профілактичних установ, що забезпечують медичне обслуговування хворих;

5. Наявність оздоровчих установ, спортивних споруд і майданчиків;

6. Наявність установ суспільного користування, підприємств громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, культурно-просвітницьких установ;

7. Впорядкування, що відповідає всім вимогам санітарно-гігієнічних норм (водопровід, каналізація, підтримка чистоти території);

8. Зручні шляхи і засоби повідомлення;

9. Необхідність дотримання загальнокурортного режиму.

Тип курорту визначає характер його забудови і розвитку, експлуатацію природно-лікувальних засобів, організацію обслуговування хворих і відпочиваючих. На території курортів звичайно виділяють декілька функціональних зон. Наприклад, виділяються курортна, комунально-складська, зелена зони тощо. На курортах і курортних місцевостях для збереження природних лікувальних чинників встановлюються санітарна охорона курорту і курортний режим.

Санітарна охорона курорту – це система заходів, направлених на забезпечення санітарного благополуччя курорту, охорону навколишнього середовища, у тому числі природних лікувальних чинників. Для курортів встановлюються округи санітарної охорони, що складаються з 3-х зон: зони строгого режиму, зони обмежень і зони наглядів

Курортний режим – система правил і заходів, що забезпечують створення на курорті умов, сприятливих для відпочинку і лікування, і санітарну охорону курорту.

Спеціалізацію будь-якого курорту визначають курортні чинники – природно-лікувальні чинники, що використовуються для цілей профілактики, терапії і медичної реабілітації хворих на курортах і курортних місцевостях. Основні курортні чинники – ландшафтно-кліматичні умови, лікувальні грязі і мінеральні води. Рідко зустрічаються курорти з одним природним лікувальним чинником. Часто спостерігається поєднання декількох курортних чинників на одному певному курорті.

Всі курорти можна розділити на 6 типів (за поєднанням природно-лікувальних чинників):

1. Бальнеогрязьовий курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники використовуються мінеральні води і лікувальні грязі. Є курорти, що одночасно мають свій в розпорядженні всі курортні чинники.

2. Бальнеокліматичний курорт – тип курорту, де як основні лікувальні чинники виступають клімат і природні мінеральні води.

3. Бальнеологічний курорт – тип курорту, де як основний лікувальний чинник використовуються природні мінеральні води.

4. Грязьовий курорт – тип курорту, де як основний природний чинник використовуються лікувальні грязі.

5. Кліматокумисоліккувальний курорт – тип курорту, де як основні природні лікувальні чинники використовуються степовий і лісостеповий клімат і кумис.

6. Кліматичний курорт – тип курорту, де як основний лікувально-профілактичний чинник використовується клімат. На кліматичних курортах використовується також ландшафтотерапія і спелеотерапія.

У окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів відносяться: підвищені чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, понижений парціальний тиск кисню тощо.

Запитання для самоконтролю.

1. Поняття, ціль і основна концепція курортів, а також чинники його розвитку.

2. Особливості і закономірності сучасної організації курортної діяльності.

3. Процес планування курорту.

4. Критерії вибору місця розташування курорту.

5. Принципи розвитку курортів.

6. Рівні організації санітарно-курортної справи.

7. Основні вимоги, що висуваються до курортів.

8. Типи курортів (за поєднанням природничо-лікувальних чинників).