1.1.4. Структура соціології

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опи­нилися у парадоксальній ситуації (з гр. раrа — проти і dоха — думка — логічна суперечність, з якої нібито неможливо знай­ти вихід).

Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти — їх надто багато, щоб можна було їх осяг­нути.

Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити ак­цент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів.

У результаті в соціології виділилося два напрямки:

— прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

- теоретична соціологія — виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивча­ють студенти ВНЗ.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної.

До спеціаль­них соціологічних теорій належать:

• соціологія особистості,

• со­ціологія сім'ї,

• соціологія молоді,

• соціологія міста чи села,

• со­ціального стану чи класу,

• соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєді­яльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особис­тості.

Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити:

- соціологію культури,

- політики,

- вільного часу,

- праці й управлін­ня,

- освіти,

- девіантної поведінки,

- права,

- громадської думки,

- електоральної поведінки та ін.

1.1.5. Методи соціології

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів.

Метод (з гр. теthodos — "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні — шлях, спосіб дослідження) — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

Методи — це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й од­нозначними; якщо немає стандартизації й однозначності — немає правил, а немає правил — немає методу; немає методу — немає логіки.

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоре­тичні й емпіричні (практичні).

1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисцип­ліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін.

До теоретичних методів належать:

Абстрагування — сходження від конкретного до абстракт­ного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

• абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окре­мих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єк­том в цілому);

• абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);

• абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

Системно-структурний метод — розглядає об'єкт пізнан­ня як систему, що складається зі структурних елементів з ви­значеними функціями. Кожне соціальне явище є складною сис­темою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, шир­шої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

Порівняльний (компаративний) метод — це встановлен­ня подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі співпадання чи неспівпадання певних ознак об'єктів.

Типологічний метод — групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.