Б) поняття інтерференції та транспозиції;

Як бачимо, двомовність неминуче супроводжується мовленнєвими огріхами, помилками, для неї характерне явище інтерференції (взаємопроникнення, змішування). Мовленнєва інтерференція - це неусвідомлене, безконтрольне використання у мовленні однією мовою елементів другої мови. Психологи називають інтерференцію навичок ще негативним перенесенням. Розрізняють пряму та непряму інтерференцію. Пряма інтерференція - це неусвідомлене, спонтанне, безпосереднє перенесення елементів однієї мови в мовлення другою мовою. Вона має здебільшого зовнішній міжмовний характер. В українському мовленні це – вживання редукції голосних (в[а]да), м'якого звука [ч] (човен), оглушення приголосних у кінці слів (ду[п] ) і т. ін. Чим ближчі мовні системи, тим більша питома вага прямої інтерференції. Непряма або внутрішня інтерференція зумовлена нетиповими принциповими відмінностями мовних явищ, системними розходженнями. Вплив непрямої інтерференції спостерігається переважно в мовленні грузинських, вірменських дітей, які вчаться розмовляти російською чи українською мовами.

Інтерферуючий вплив російської мови спостерігається як у мовленні вихователів дошкільних закладів, так і в мовленні їхніх вихованців. Особливо яскравою є інтерференція в умовах стихійного (неорганізованого) засвоєння дітьми двох мов. Якщо дитяча двомовність розвивається стихійно, то це, застерігає Л.С.Виготський, призводить до негативних результатів. Педагогічний вплив, керівна роль вихователя, на його думку, ніде не набувають такого вирішального значення для всієї долі дитячого мовлення та індивідуального розвитку дітей, як у випадках двомовного та багатомовного спілкування. За допомогою організованого навчання дітей двох мов уже в дошкільному віці вдається запобігти інтерферуючого впливу рідної мови на українську. Під час навчання дітей української мови необхідно враховувати й позитивне перенесення елементів однієї мови в іншу. Таке перенесення елементів у лінгводидактиці називають транспозицією. Особливо сприятливі у транспозиційному відношенні близькоспоріднені мови, до яких належать російська й українська. У навчанні дітей української мови транспозиція виступає у використанні: спільної лексики (рак, мак, рука, каша, лампа, парта, рот, сумка та Ін.); словесних інструкцій, зрозумілих дітям за змістом; знань про навколишні життя; мовленнєвих умінь і навичок, сформованих на заняттях із розвитку рідного мовлення; у зіставленні й порівнянні мовних явищ близькоспоріднених мов; дидактичного та наочного матеріалу, знайомого дітям; спільних форм, методів та прийомів розвитку мовлення дітей. Вдале використання педагогом транспозиції значно полегшить засвоєння дітьми другої мови, сприятиме за-побіганню інтерференції.

В) характеристика принципів навчання української мови як другої.

Принципи навчання - це основні правила, вимоги щодо організації навчально-виховного процесу, які випливають із закономірностей процесу навчання. Згідно із принципами визначаються мета, завдання зміст, засоби, форми, методи та прийоми навчання з кожного конкретного предмета. Принципи навчання можуть змінюватися, доповнюватися, поновлюватися, Сучасна лінгводидактика керується двома групами принципів

- загально дидактичними та

- методичними.

Загальнодидактичний принцип науковості дає змогу, враховуючи результати наукових досліджень, визначити час початку навчання української мови, дібрати адекватні віковому періоду найефективніші методи та прийоми мовленнєвого розвитку двомовних дітей.

Л.П.Федоренко виводить закономірності розвитку мовлення та загально методичні принципи навчання мови: увага до матерії мови (фізичний розвиток органів мовлення); розуміння мовних значень і одночасний розвиток лексичних і граматичних навичок; оцінка виразності мовлення (увага до виражальних засобів мовлення); розвиток мовного чуття; випереджальний розвиток усного мовлення; залежність темпів збагачення мовлення від ступеня досконалості структури мовленнєвих навичок.

З цих загальнометодичних принципів можна дійти педагогічних висновків, яких слід дотримуватися під час навчання дітей другої (української) мови: - постійно тренувати м'язи органів мовлення для вдосконалення навичок вимови звуків, яких немає у рідній мові дітей, шляхом відповідних артикуляційних вправ; - забезпечити розуміння мовних значень (слів, речень, тексту) шляхом зіставлення їх із мовними одиницями рідної мови;  - максимально використовувати емоційний фактор (ігри, ігрові прийоми, сюрпризні моменти) у навчанні дітей української мови; - розвивати міжмовне чуття (фонетичне, лексичне, граматичне), що сприятиме усвідомленню дітьми схожого й відмінного у двох близькоспоріднених мовах. Часткові методичні принципи навчання дітей другої мови розкриває В.Л.Скалкін. Розглянемо їх. 1. Комунікативна спрямованість навчання. Цей принцип означає, що під час навчання в дошкільному закладі діти повинні оволодіти українською мовою як засобом спілкування, набути практичних навичок розмовної української мови в межах програмної тематики. 2. Опертя на рідну мову під час вивчення другої. Цей принцип полягає в постійному зверненні вихователя до рідної мови дітей: а) переклад окремих слів, фраз рідною мовою; б) зіставлення, порівняння мовних одиниць двох близькоспоріднених мов; в) пояснення та словесні інструкції рідною мовою; г) використання транспозиційних явищ (позитивне перенесення знань, умінь і навичок з рідної мови). 3. Принцип навчання дітей другої мови за типовими моделями (зразками). Уводячи нові слова, вихователь пропонує типову модель: вказівний займенник це + іменник (це лялька) або модель граматичної конструкції як відповідь на запитання (Як тебе звуть? - Мене звуть Іванко), 4. Принцип апроксимації навчання другої мови дає право педагогу на початкових етапах навчання в умовах близькоспорідненої двомовності ігнорувати деякі акцентологічні помилки, які не порушують комунікативний акт, не заважають розумінню українського мовлення» не спотворюють зміст висловлювання. Реалізація цього принципу усуває страх припуститися помилки, підвищує мовленнєву активність дітей. 5. Принцип забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей. Цього досягти можливо, лише проводячи заняття з невеличкими групками дітей, щоденно створюючи ситуації для спілкування українською мовою. Ефективність кожного заняття визначається питомою вагою інтенсивної мовленнєвої практики дітей другою мовою. 6. Принцип варіативності добору змісту, форм, методів та прийомів навчання. Зміст, методи та прийоми навчання дітей некорінної національності української мови залежать від багатьох факторів: регіонального розташування дошкільного закладу; рівня володіння дітьми українською мовою; мовленнєвої ситуації у сім'ях; вікового періоду; рівня володіння українською мовою педагогічним персоналом дошкільного закладу. Керуючись цим принципом, у нашій країні видано варіативні програми навчання дітей українського мовлення Й створюються відповідні варіативні методики. 7. Домінантна роль ігрової діяльності у процесі навчання дітей другої мови. З цією метою слід максимально насичувати навчання дидактичними, рухливими, хороводними іграми та ігровими вправами.

Спеціальні методичні принципи визначають вивчення мовного матеріалу з окремих галузей мовознавства (фонетики, лексики, граматики тощо).

І Організовуючи навчання дітей фонетики української мови, доцільно керуватися такими принципами: а) порівняльного аналізу фонетичних явищ російської та української мов (артикуляція звуків, вимова сполучень, наголос у словах тощо); б) розвитку фонематичного слуху (міжмовного чуття); в) оцінки виразності мовлення (інтонаційне сприймання); г) урахування різниці між звуком і буквою (вимовою і написанням); д) послідовності введення матеріалу; ж) заміни діалектної вимови літературною.

ІІ У галузі лексики: а) тематичний принцип уведення лексики (заняття будуються відповідно до тем, за однією темою проводять від двох до шести-семи занять); б) принцип словникового мінімуму (на одному занятті з української мови вводять від двох до восьми нових слів залежно від віку);в) уведення слова на основі чуттєвого досвіду; г) засвоєння слів в активній практичній діяльності; д) принцип частотності та поширеності лексики, що добирається для засвоєння; е) принцип описування понять та тлумачення їх значень.

ІІІ у галузі граматики української мови: а) принцип зіставлення та порівняння граматичних явищ у близькоспоріднених мовах; б) принцип «однієї трудності» (на одному занятті вводять тільки одну нову граматичну форму);в) автоматизація граматичних навичок; г) презентація граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання.