19. Моделі економічного зростання (розвитку) для країн, що розвиваються

Сутність двосекторної моделі Льюїса. Уся економіка країни поділяється на два головні сектори: -традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим та явним надлишком робочої сили і примітивними знаряддями праці. -сучасний промисловий сектор економіки, який поглинає робочу силу, що надходить з сільського господарства, і зарахунок цього здійснюється процес модернізації всієї економіки, зміцнюється її індустріальне ядро. Процес структурної трансформації згідно з цією моделлю, самопідтримуюче зростання і збільшення зайнятості в інду­стріальній сфері триватимуть доти, доки вся надлишкова робоча сила аграрного сектора не знайде свого застосування в галузях промислового виробництва. На такій фазі встановлюється певна міжгалузева рівновага, в основному завершується структурна перебудова економіки, основний ресурс внутрішнього національного продукту створюється в промисловості, включаються інші джерела й чинники економічного зростання переважно якісного характеру, пов'язані з впровадженням науково-технологічних досягнень, сучасного менеджменту, маркетингу, комп'ютерно-інформаційних систем.. Теорія зовнішньої залежності:Неоколоніальна модель залежності розглядає зростаючу взаємозалежність країн світу як односторонню колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з високого рівня їхнього економічного, політичного, технологічного і соціального розвитку, об'єктивно надає їм ряд додаткових порівняльних і конкурентних переваг порівняно з країнами з середнім і особливо з низьким доходом. Тим самим формуються відносини нееквівалентного обміну у взаємній торгівлі, розвинуті країни отримують економічну і технологічну ренту, транснаціональні компанії вилучають ефект масштабу виробництва, експлуатують природні та людські ресурси менш розвинутих країн тощо.

Хибна парадигма розвитку 1) є продуктом існуючих суперечностей між позитивною і нормативною функціями економічної теорії 2)вказує на неспроможність механічного перенесення теоретичних постулатів і доктрин, що діють в одному економічному середовищі, в іншу господарську систему, 3)засвідчує все ще наявну недиференційованість економічного знання з огляду на його загальноцивілізаційні параметри і індикатори та локально-господарські особливості, що виразно проявляється в таких підсистемах, як синергізм, транзитивізм, дивелоп-менталізм.Дана концепція, як і попередні, не враховує досить відчутного (а подекуди й вирішального) впливу інституціональних чинників на процес економічного розвитку, розробки і реалізації економічної політики. За таких умов політика, що грунтується на провідних західних теоріях, трансформується в інтересах елітних груп (внутрішніх і зовнішніх), не зачіпаючи глибинних основ економіки та інтересів переважної більшості населення.Теорія дуального розвитку грунтується на принципах системно-структурного аналізу, суть якого, як відомо, полягає в тому, що будь-яка органічна система, передусім економічна, є різнорівневою, ієрархічною, відповідним чином субординованою. Між елементами системи існують відносини залежності і взаємозалежності та певної підпорядкованості.Окрім того розрив між різними елементами системи не лише не скорочується, а й зростає, що поглиблює дуальність економічного розвитку. Одним з головних недоліків теорії дуального розвитку є її пасивно-споглядацький характер, вона радше фіксує існуюче становище, ніж пропонує шляхи і механізми вирішення складних проблем економічного зростання і розвитку.