
- •Етапи становлення національної економіки як науки
- •2. Національна економіка: сутність, ознаки, об’єкти та суб’єкти
- •3. Показники, які характеризують стан та ефективність функціонування національної економіки
- •4. Сутність інститутів та інституційного середовища та їх роль у розвитку національної економіки
- •5. Базисні інститути національної економіки
- •6. Теорії суспільного добробуту
- •7. Соціальна ринкова економіка: теоретичний базис та практика реалізації
- •8. Сутність та класифікація економічних систем
- •За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
- •9. Моделі національних економік
- •1)Модель «шокової терапії»
- •2)Градуалістський шлях реформування економіки
- •3)Модель «державно-корпоративної капіталізації»
- •11. Державне управління економікою: теоретичні основи, класифікація та роль суб’єктів управління
- •12. Державне регулювання економіки: сутність, цілі, функції, методи та засоби регулювання
- •13. Економічна політика держави: теоретичне підґрунтя та проблеми реалізації
- •14. Прогнозування розвитку національної економіки
- •15. Макроекономічного планування
- •16. Програмування як форма державного регулювання економіки
- •17. Економічне зростання та розвиток: типи, способи, фактори моделі
- •Аргументи прихильників та противників економічного зростання
- •18. Базові моделі економічного зростання (розвитку)
- •19. Моделі економічного зростання (розвитку) для країн, що розвиваються
- •20. Економічний розвиток України у контексті сталого розвитку
- •21. Економічний потенціал національної економіки України
- •22. Поняття інфраструктури національної економіки та її структура
- •23. Сутність та роль ринкової інфраструктури у забезпеченні економічного зростання національної економіки України
- •24. Фінансово-бюджетне регулювання національної економіки України
- •25. Податкова політика України. Боргова політика України
- •26. Грошово-кредитна політика України
- •27. Характеристика структурних елементів національної економіки ??????????????
- •28. Структурна політика: сутність, моделі, цілі та інструменти
- •29. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство
- •30. Економічна безпека національної економіки: сутність, рівні та механізми
- •Етапи становлення національної економіки як науки
- •Національна економіка: сутність, ознаки, об’єкти та суб’єкти
13. Економічна політика держави: теоретичне підґрунтя та проблеми реалізації
Економічна політика держави — це система соціально-економічних ідей та цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.
Основні види економічної політики
Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон'юнктури).
Структурна політика передбачає формування сучасної прогресивної й ефективної структури національної економіки.
За допомогою амортизаційної політики держава заохочує нагромадження капіталу, яке у майбутньому стане основою розширення й оновлення виробництва.
Державна інвестиційна політика має на меті регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, його технічного та технологічного оновлення і модернізації.
Науково-технічна та інноваційна політика держави — діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.
Фіскальна (бюджетно-податкова) політика визначає джерела формування державної казни, формування податкової системи та державного бюджету.
О Монетарна (кредитно-грошова) політика передбачає державне забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.
Цінова політика — вплив держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку, здійснення кон'юнктурної та структурної політики, пом'якшення соціальної напруги у суспільстві.
Зовнішньоекономічна політика держави охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталів і робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення диспропорцій платіжного балансу та досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.
Соціальна політика держави зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту членів суспільства.
Конкурентна політика держави має на меті розробку заходів, що стосуються створення конкурентного середовища, підтримки та захисту добросовісної конкуренції, боротьби з монополізмом в економіці тощо.
Регіональна політика — це діяльність держави щодо забезпечення збалансованого і комплексного розвитку окремих територій країни виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.
Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.
14. Прогнозування розвитку національної економіки
Прогноз (грец. - передбачення) - це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Правові, економічні та організаційні засади системи прогнозування визначені Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».
Процедура прогнозування здійснюється в три етапи: ретроспекція, діагноз, проспекція. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування. Проспекція являє собою етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози об'єкта прогнозування, здійснюється верифікація прогнозу, тобто оцінка його адекватності і точності.
Серед методів прогнозування виділяють:
експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі розвитку об'єкта «дерева цілей». Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», матричний.
екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;
моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.
Роль прогнозування національної економіки проявляється через його функції:
Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.
Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, тощо).
Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу.
Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.
Прогнозування має за мету вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:
визначення майбутніх станів об'єкта, що досліджується, на основі вивчення тенденцій та закономірностей його розвитку в минулому та теперішньому і умовне їх перенесення на майбутнє (цільовий прогноз);
визначення альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних станів об'єкта прогнозування, які беруться за мету, з урахуванням наявних ресурсів (програмний прогноз);
оцінка прийнятих рішень (програм та планів економічного і соціального розвитку країни) з позицій їх наслідків у прогнозованому періоді (оціночний прогноз).