2.8 Лісове господарство.

Серед лісорослинних угруповань Карпатського НПП переважають хвойні ліси. Основну площу займають угруповання з домінуванням смереки карпатської, дещо меншу з домінуванням ялиці білої, сосни лісової.

Формація букових лісів (Fagetea sylvaiicae) зосереджена в умовах помірної та помірно-холодної кліматичної зони переважно в басейні ріки Прут і займає площу 3365 га. Букові ліси в основному полідомінантні і представлені 6 субформаціями. Максимально букові ліси піднялися на висоту до 1200 м н.р.м. на вершинах Хом'як і Синяк. Характерними трав'янистими видами букових угруповань є зубниця залозиста, лунарія оживаюча, підсніжник гайовий, цибуля ведмежа, лілія лісова.

Незначне поширення мають ліси з домінуванням берези бородавчастої, вільхи сірої та клейкої.

Клейковільхові ліси трапляються окремими локалітетами на річкових терасах^ де спостерігається застійність ґрунтових вод, які протягом вегетаційного періоду стоять близько до поверхні (ур. Підліснів та Брусний). Сіровільшняки піднімаються'від передгір'я до висоти 1200м н.р.м., тобто вони поширені переважно у помірній та прохолодній кліматичних,зонах. У вологих сіровільшняках поширені види-мезофіти - тирлич вирізаний, квасениця звичайна, первоцвіт весняний. У сирих сіровільхових грудах та сугрудах переважають гігромезофіти - аконіт строкатий,астранція велика, папороть жіноча, валеріана бузинолиста. Досить звичайними компонентами сіровільшняків є також монтанні, в тому числі ендемічні, види: Аконіт молдавський, бузина червона, скополія карніолійська. На узліссях і лісових галявинах зростають билинець комарниковий, пальчатокорінник Фукса. Сіровільхові ліси представлені двома субформаціями чисті сіровільхові ліси — Pipetea іпсапае та смереково-сіровільхові ліси - Piceeto-Alnetea; іпсапае.

Формація ялицевих лісів (Abieta albae), 1341 ra, поширена в межах висот 1100-1200 м н. р. м. В угрупованнях субдомінантами виступають бук лісовий, смерека. За геологічними умовами, флористичною структурою ялицеві ліси поділяються на дві групи. Корінні ялицеві угруповання відносяться до субформацій: буково-смерекові-ялицеві ліси - Fageto-Piceeta-Abieta та субформацїя смереково-буково-ялицеві ліси - Pice'eto-Fagetó-Abieta. Ялиця не утворює корінних монодомінантних угруповань. Формація ялицевих лісів поділяється на дві групи. Флора таких типів угруповань багата і різноманітна, що пояснюється різноманітними едафічними умовами.

2.9 Тваринний світ.

2.9.1 Видове різноманіття та його збереження.

Багатий та різноманітний тваринний світ парку він відрізняється від прилеглих територій видовим складом. Українські Карпати характеризуються-чітко вираженою висотною поясністю клімату, грунтів та рослинністю. Тварини, як один із компонентів будь-якого біогеоценозу, також приурочені до природних комплексів і живуть лише в умовах, у яких можливе виживання, існування і продовження роду.

Так, наприклад, у субальпійському поясі живуть снігова нориця та тинівка альпійська, які в інших кліматичних поясах не зустрічаються. В передгірних районах живе велика кількість павукоподібних, комах, молюсків та інших безхребетних, риб та наземних хребетних. Слід відмітити, що ареали, тобто місця розселення, більшості видів перекривають кілька висотних поясів. Безхребетні та хребетні мають вплив на формування грунтів і рослинного покриву.

Зоогеографічне положення території Карпат, в тому числі і території парку, визначено в роботах (. Ф. Страутмана та К. А. Татаринова. У межах Палеоарктичної зоогеографічної області європейської підобласті виділяється бореально-лісова зона^а в її складі - Карпатський гірсько-лісовий зоогеографічний округ з Українсько-Карпатським зоогеографічним районом,-_-що охоплює територію гірських і передгірних частин Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Карпати, і, зркрема, Чорногірський масив, мають специфічний комплекс бореально-тайгових і гірських видів хребетних, які не зустрічаються на прилеглих територіях. До них належать: форель струмкова, тритон альпійський, саламандра плямиста, кумка жовточерева, глушець карпатський, білоспинний і трипалий дятли, горіхівка, білозобий дрізд, тинівка альпійська плиска гірська, кутора мала, білка карпатська, снігова і мала водяна нориці, олень карпатський, ведмідь бурий та деякі інші види.

Частина хребетних тварин є ендеміками: тритон карпатський, глухар карпатський, сова довгохвоста карпатська, дятел білоспинний карпатський, нориця снігова і деякі інші гірські форми. Для деякої кількості видів і підвидів Карпати служать границею ареалів.

Зоогеографічною специфікою Карпат є те, що в гірську систему не проникають ряд рівнинних видів. В цілому фауна Карпат носить характер "острівної" гірської тайги, яка чітко виділена на території парку.

Тут зареєстровано близько двохсот видів хребетних.

Характеристику класів почнемо з РИБ.

Вище водоспаду в місті Яремче зустрічається один із представників лососевих — струмкова форель, риба з яскравими чорними і червоними плямами. Риба підіймається гірськими потоками до тисячі метрів над рівнем моря. Тримається в місцях з температурою води +16 градусів і швидкістю течії один-три метри на секунду. Не переносить забрудненої води. Живиться комахами, які літають над водою, їх личинками, бокоплавами і молюсками, смітною рибою Восени, на мілководді, можна спостерігати масовий нерест.

У гірських річках можна також зустріти малих рибок, таких, як гольян, голець, бабець-головач. Нижче водоспаду зустрічається більше видів риб: підуст, головень, шипівка гірська, вусач звичайний і балканський та деякі інші. В кінці квітня — на початку травня, нижче водоспаду, на перекатах річок, можна побачити масовий нерест підуста.

Фауна ЗЕМНОВОДНИХ досить різноманітна. Нараховує вона десять видів і поширені земноводні у всіх рослинних поясах.

Ряд хвостатих представлений п'ятьма видами, які відносяться до родини

саламандрових. Це звичайний, гребінчастий, карпатський і альпійський

тритони та плямиста саламандра.

Карпатський тритон - звичайний багаточисельний вид. Зареєстрований

на всій території парку на висотах 500-2000 метрів над рівнем моря. Заселяє

калюжі, канави, озера. Зимує на суходолі під гнилими стовбурами дерев,

камінням. Для карпатського тритона характерна відсутність на спині гребеня.

Шкіра у тритона трішки горбкувата, зверху буро-коричнева, знизу оранжева,

без плям.

Альпійський тритон - один із найгарніших представників роду. Має гладку шкіру на спині, невеликий гребінь, у шлюбному забарвленні - з яскравими блакитними плямами. Зустрічається разом з карпатським тритоном.

Саламандра плямиста - багаточисельний представник-хвостатих земноводних. Зустрічається поблизу струмків, у гнилих повалених стовбурах дерев, під корінням. Забарвлення тіла оригінальне: на блискучому чорному фоні тіла розкидані яскраво-жовті або оранжево-жовті плями. Активна в сутінках та вночі, можна зустріти і вдень після дощу.

Ряд безхвостих на території парку нараховує п'ять видів: жовточерева кумка, сіра ропуха, звичайна квакша, гостроморда та трав'яна жаби.

На території парку зустрічається шість ви дів._(ІЛАЗУ Н і В. Родина веретільницевих представлена одним видом - веретільницею ламкою. Це безнога ящірка, що живе і в передгір'ях, і на полонинах Живляться вони дощовими черв'яками, слизнями, багатоніжками, комахами. Часто веретільницю помилково вважають отруйною, і тому вона терпить від людей.

Родина ящіркових представлена двома видами: прудкою та живородячою ящірками. Типовою на території парку є живородяча, яка зустрічається на відкритих ділянках. Живиться ця ящірка комахами, в основному жуками. Зустрічається на всіх висотних поясах. Прудка ящірка зустрічається рідше і лише до висоти 1200 метрів над рівнем моря.

Родина вужевих на території парку нараховує два види: звичайний вуж та мідянка. Мідянку часто приймають за гадюку через зовнішню схожість, люди ставляться до неї вороже знищуючи, а тому вона є рідкісною для регіону.

З родини гадюкових, від передгір'я до найвищих вершин, поширений лише один вид - гадюка звичайна. У горах відмічено три варіації забарвлення: найбільш поширена сіра з чорним ромбічним малюнком на спині вздовж хребта, досить часто трапляються повністю чорні, рідко - мідно¬коричневі особини. Живиться гадюка норицями і мишами, ящірками та веретільницями, деколи землерийками. Отрута гадюки - цінний продукт фармакології.

На території парку досить різноманітна фауна ПТАХІВ, яка нараховує понад сто десять видів. Птахи представлені переважно групами і видами, пов'язаними з лісовими ландшафтами, у меншій мірі - з ландшафтами відкритих місць. Зустрічається група гірсько-альпійських видів.

Найбільш чисельний ряд горобиних. Зустрічаються: вивільга, зяблик, сільська і міська ластівки, гірська і біла плиски, пронурок, яка тримається біля гірських рік; волове очко, тинівка альпійська, дрізд гірський, що заселяє границю лісу і криволісся; горихвістка звичайна і горихвістка чорна, золотомушки — одні з найменших жителів лісу; характерні також тайгові види — снігур, шишкар, горіхівка та інші.

Ряд дятлоподібних представлений дятлом чорним, сизим, трипалим, великим строкатим. Рідше зустрічається білоспиний, малий строкатий і крутиголовка.

З родини куриних зустрічаються глушець, тетерук, орябокта куріпка, а з родини соколиних - боривітер звичайний; багаточисельна популяція хижака — яструба великого. Зафіксовано зальоти беркута у високогір'я Чорногори.

Зряду лелекоподібних зустрічаються два види - лелека білий та чорний, хоча чисельність їх низька.

Ряд голубиних представлений чотирма видами, а совині - сімома.

Клас ССАВЦІВ на території парку налічує понад 50 видів. Особливістю теріофауни є те, що більше тридцяти п'яти відсотків видового складу становлять комахоїдні і рукокрилі.

Ряд комахоїдних представляють вісім видів: кріт, їжак, звичайна, мала та альпійська бурозубки, білозубка білочерева, звичайна!мала кутори.

Рукокрилі на території парку представлені десятьма видами, в основному дендрофілами.

Ряд гризунів нараховує порівняно багато видів - 18.

Білка карпатська з характерним чорним забарвленням поширена по всій території парку. Для неї характерні сезонні вертикальні міграції. У широколистяних лісах живуть горішникова і лісова соні. Для хвойних лісів характерна лісова соня. В період активності вони ведуть сутінковий та нічний спосіб життя, а на зиму впадають у сплячку.

З родини тушканчикових зустрічається лісова мишівка, яка веде прихований нічний спосіб життя і зустрічається на високогірних луках.

Родина мишиних об'єднує шість видів: лісову, жовтогорлу, польову, маленьку і хатню миші та сірого щура. Хатня миша і сірий щур - типові синантропи, заселяють населені пункти і тимчасові людські прихистки. Найбільш чисельним видом є жовтогорла миша - типовий лісовий вид, який зустрічається від передгір'їв до субальпійських луків.

З родини норицевих тут живуть: лісова, мала водяна, підземна, темна і снігова нориці.

Є на території парку і хижаки - вовки, лисиці та ведмеді. Родина кунових нараховує вісім видів. Найкрупнішими представниками родини є видра, яка живе на берегах гірських потоків, багатих рибою.

Зустрічаються лісова і кам'яна куниці, які населяють гірсько-тайгові ліси. З дрібних кунових - ласка, горностай та тхір лісовий. До родини котячих відносяться рись та європейський лісовий кіт, які зустрічаються в глухих місцях парку.

Є тут і парнокопитні — дика свиня, благородний олень і європейська козуля. Дика свиня заселяє всі гірсько-лісові угіддя. Для неї характерні вертикальні міграції. Взимку свині спускаються в низини, а навесні мігрують навіть у субальпійську зону. Тримаються вони групами і стадами. З парнокопитних найбільш чисельна козуля європейська. В кінці вересня - на початку жовтня, коли в горах стоїть холодна, ясна та безвітряна погода, у оленів проходить гін. Далеко чути пристрасний рев биків над осіннім лісом.