2.5 Гідромережа.

Головними водними артеріями КНПП є Прут та Чорний Черемош. Прут, після Тиси й Дністра, третя за величиною ріка Українських Карпат.

Він формується з кількох приток, що витікають між Говерлою і Гомулом, тече по території парку в північно-східному, а потім – північному напрямку понад 50 км. Головні притоки Пруту на цій ділянці – Орендарчик, Фовресок, Піги, Прутець Яблуницький, Женець, Прутець Чемигівський, Жонка, Кам’янка тощо. Ліва притока Пруту, що бере початок на схилах г.Говерла, утворює мальовничий і найбільший в Українських Карпатах каскад водоспадів “Гук” загальною висотою 84 м.

Перетинаючи ущелини твердих ямненських пісковиків, Прут у середній течії утворює кілька оригінальних водоспадів.

Чорний Черемош починається у Чивчинських горах за межами національного парку. Його основні притоки – Шибенка, Погорілець, Дземброня, Бистрець з Гаджиною і Степанцем. Тривалий час Черемошем сплавляли ліс, для цього в його верхів’ї були збудовані спеціальні греблі – кляузи. Сплав лісу практикувався до кінця 60-х років.

Крім гірських рік, цікаві у ландшафтно-естетичному, геоморфологічному та ботанічному аспектах розташовані у днищах карів Чорногори високогірні озера льодовикового походження. Вони виникли у результаті ерозійно-акумулятивної діяльності льодовиків і здавна привертали увагу дослідників як пам’ятки природи, що мають значення для вивчення процесу четвертинного зледеніння в Карпатах.

На території КНПП є три карові озера – Несамовите, Безіменне та Марічейка

2.6 Грунтовий покрив.

Комплекс грунтоутворюючих порід КНПП складають переважно елювіальні та делювіальні відклади – продукти вивітрювання корінних геологічних субстратів, на меншій площі поширені алювіальні відклади і лише місцями – морена, пролювій та колювій.

Утворення грунту на території КНПП відбувається за двома типами – буроземним та підзолистим.

Територіально у парку панують бурі гірсько-лісові грунти (буроземи), які сформувались на елювіо-делювії осадових порід з помітною участю аргілів і поширені під буковими, ялицевими, монодомінантними та мішаними верхньогірськими смерековими лісами, а також під деякими типами мішаних нижньогірських смеречників з участю бука, під зеленовільховим і, частково, під гірськососновим криволіссям.

До 1000-1150 м н.р.м. значну площу займають світло-бурі грунти, які характеризуються жовтуватим відтінком розрізів, малою потужністю горизонту.

Вище 1150 м значні площі займають темно-бурі грунти, які відзначаються співвідношенням гумінових кислот і фульвокислот рівним або вищим одиниці, високою потенціальною, але дещо зниженою ефективною родючістю.

Правильної зміни світло-бурих грунтів темно-бурими з підняттям над рівнем моря не спостерігається, бо на колір грунту значною мірою впливає забарвлення материнських порід.

Гірсько-лісові підзолисті грунти сформувалися в умовах активного промивного режиму на елювії та делювії невапнистих й дуже слабовапнистих кварцових пісковиків і супіщаних субстратах.

Гірсько-лучні підзолисті грунти інколи значно поширені і зустрічаються на всіх висотних рівнях лісової зони КНПП під нижньогірськими чисто смерековими, ялицево-смерековими, сосновими та кедрово-смерековими фітоценозами.

Значно рідше вони трапляються під ялицевими та високогірними чи смерековими угрупованнями. Поширені ці грунти і в субальпійському поясі Горган під гірськососновим криволіссям.

На низьких річкових терасах при надмірному зволоженні поширені також дерново-глейові грунти, зустрічаються фрагменти торф’янисто-перегнійно-глейових, перегнійно-торф’янисто-глейових грунтів і окремі локалітети глибоких торфовищ.

В альпійському поясі Чорногори основні площі зайняті гірсько-лучно-буроземними грунтами.

Для горизонтальної структури грунтового покриву корінних схилів на території КНПП, як і для Українських Карпат взагалі, і особливо для їх північно-східного макросхилу, характерні поздовжні смуги певних типів і підтипів грунтів, які проходять згідно з карпатським простяганням, тобто, з північного заходу на південний схід, ритмічне кількаразове чергування смуг і локалітетів однакових грунтів у напрямку з північного сходу на південний захід. Ця картина ускладнюється осередками торф’янисто-глейових та інших гідроморфних грунтів на низьких річкових терасах.