2.3 Рельєф

Незважаючи на геологічно молодий (альпійський) вік, Українські Карпати відрізняються від споріднених гір плавними контурами вершин і незначним розвитком скелятих схилів і гребенів гір. Такі особливості рельєфу пояснюються пануванням у складі Карпат порівняно нестійких порід флішу (чергування пісковиків, глинистих сланців, що займають 86% площі). Це сприяло звітрюванню й руйнуванню гір у тривалі періоди денудації, яким підлягали Карпати і, зрештою, створенню своєрідної форми рельєфу відомих карпатських полонин.

За рельєфом територію КНПП можна поділити на 3 райони: район хребта Чорногора, одного з гірських масивів середньовисотних гір Полонинської тектонічної зони Карпат; район Ворохтянського низькогір’я – частини давньої Ясиня-Черемоської поздовжньої долини і район середньовисотних Горган – частини зовнішньої тектонічної (Скибової) зони. Долина Пруту зв’язує всі три райони, кожен з яких характеризується різко вираженими індивідуальними рисами.

Одночасно, долина Пруту є самостійним геоморфологічним об’єктом.

Чорногора – найвищий хребет Українських Карпат, шість її вершин досягають 2000 м н.р.м., найвища серед них – г.Говерла (2061 м) .

Середня висота Чорногори 1850 м, довжина хребта близько 30 км. Полонинську гряду, яку виразно зображує Чорногора, складають найвищі хребти флішового пасма Карпат, заввишки понад 1500 м, але їх розділяє простір, що іноді перевищує довжину хребта.

Таке сполучення досить незвичайне, бо лінійне розміщення гірських масивів відповідає простяганню карпатських структур.

Дослідження морфоструктури Чорногори підтверджують думку про горстове походження хребтів Полонинської гряди.

Наочний доказ того, що Чорногора як гірський хребет утворилась за рахунок підняття блоку земної кори – сліди давнього денудаційного вирівнювання рельєфу – спостерігаються на гребені хребта та його відрогах.

Полого-хвиляста поверхня реліктів давньої рівнини (різниця середніх висот вершин і сідловин гребеня Чорногори 150 м) піднята на висоту багатьох сотень метрів. На цій поверхні вирівнювання виявлені релікти давніх річкових долин.

З екзогенних форм рельєфу Чорногори безперечно найцікавіші сліди плейстоценового зледеніння, яке охопило Північну Європу, а на півдні – високі гірські масиви, зокрема, в Карпатах – Чорногору.

Внаслідок морозного вивіт-рювання гірських порід тут утворились численні кари, а верхів’я долин набули вигляду трогів.

У минулому на місці карів були фірнові поля, де сніг перетворювався у зернистий лід – фірн, а фірн – у щільний глетчерний лід долинних льодовиків. Льодовикова акумуляція призвела до утворення бокових і кінцевих морен.

До Чорногірського району Полонинської зони належать гори заввишки понад 1500 м н.р.м., які в межах КНПП розташовані між Чорногорою та Ясиня-Черемоською долиною. Найближчий до Чорногори хребет у витоках Пруту, увінчаний вершинами Козмеска (1572 м) і Маришевська (1564 м), ймовірно, має структурний зв’язок з моноклінальними верствами пісковикої товщі Чорногори.

Інші гори прямого структурного зв’язку з Чорногорою не мають.

Рельєф району Ворохтянського низькогір’я має всі ознаки давньої річкової долини, що остаточно змодельована наступною денудацією.

Дійсно, це частина поздовжньої щодо карпатських хребтів пліоценової долини, яка починається в Буковинських Карпатах.

Морфологічний аналіз показує, що ця долина в минулому належала пра-Пруту, який протікав на північний захід біля підніжжя Чорногори; східніше в нього впадав пра-Чорний Черемош, а західніше – пра-Чорна Тиса.

В межах парку висота давньої долини складає 950 м н.р.м. на вододілі сучасних Пруту та Чорного Черемошу і лише 900 м – в районі Ворохти.

Нижче Ворохти і до північної межі парку Прут перетинає район гірської зони Горган.

Окрасою КНПП є ріка Прут. Побіжного погляду на карту достатньо, щоб помітити різницю між частинами долини гірського Пруту. Від Ворохти до Яремчі у долинних розширеннях розвинутий терасовий комплекс, що включає 17 надзаплавних терас та два рівні заплави. Між Ямною та Яремчем долина Пруту звужується, утворюючи каньйон.

2.4 Клімат.

За загальними рисами кліматичних умов територія КНПП належить до одного кліматичного району.

Він знаходиться в зоні впливу континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт. Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. У середньому, антициклонічна діяльність переважає над циклонічною. Опади зумовлюються циклонами, які переміщуються із заходу на схід. Циклони, що надходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і вітрами.

Температура повітря. Оскільки КНПП розташований у гірському районі, на просторовий розподіл температури повітря істотно впливають не лише особливості атмосферної циркуляції, але й рельєф місцевості.

Річна амплітуда температури повітря в Яремчі складає 21,30° С, а на Пожижевській 17,10° С. Незначні амплітуди свідчать про м’який, помірний характер клімату.

Середні температури повітря на території КНПП бувають від’ємні з грудня по березень, а на висоті 800 м і вище – з листопада по квітень.

Опади. Розподіл опадів у гірських регіонах визначаються фізичними особливостями пограничного шару повітря, характером орографії місцевості і ступенем впливу різних елементів ландшафту на повітряні потоки.

У холодну пору року опади, як правило, пов’язані з проходженням циклонів та орографічною трансформацією атмосферних фронтів. У всі пори року існує виразна тенденція до їх збільшення з висотою. В окремі роки максимальна кількість опадів за зиму може становити понад 200 мм. Мінімум опадів припадає, здебільшого, на січень, зрідка, – на лютий.

Максимум опадів спостерігається влітку (60-80% річної норми). Найбільша кількість опадів влітку припадає на червень, коли їх суми змінюються від 80 до 200 мм і більше. Осінь у Карпатах найсухіша пора року.

Річна кількість опадів змінюється наступним чином: Яремче – 938 мм, Татарів – 1038 мм, Ворохта – 914 мм, Яблуниця – 1088 мм, Пожижевська – 1501 мм.

Вітровий режим. Масивність і розташування гірських хребтів, розміри та висотне положення річкових долин на території КНПП по-різному впливають на вітровий режим і зумовлюють його своєрідні гірські риси. У вузьких долинах проявляється гірсько-долинна циркуляція повітряних мас. Загальна й місцева (гірсько-долинна) циркуляції взаємодіють і створюють складний режим напрямів вітру із зміною протягом доби іноді майже на протилежні румби.

Протягом року найменша середня швидкість вітру (1-2 м/с) спостерігається влітку або на початку осені, коли переважають малоактивні процеси.

На гірських вершинах (Пожижевська, Піп Іван) вітер у цей час досягає 4-5 м/с. Взимку середня швидкість вітру складає 1-3, в горах – до 8 м/с. Кліматологами встановлено, що в гірських регіонах вертикальний градієнт збільшення швидкості вітру (різниця швидкостей), в середньому, перевищує 0,3 м/с на кожні 100 м, взимку його значення більші. На території КНПП спостерігається значне число днів із сильним вітром (швидкість понад 15 м/с).

В цілому кліматичні умови можна диференціювати на висотні кліматичні зони. Для абсолютних висот 500-850 м, де сума активних температур складає 1800-24000, характерна кліматична зона з помірним і вологим кліматом. У межах висот 850-1250 м, де сума активних температур знижується до 1400-18000, – прохолодна, вологіша зона. Від висоти 1250 до 1500 м н.р.м. сума температур падає до 1000-14000, внаслідок чого формується помірно-холодна, дуже волога зона. У межах висот 1500-2061 м н.р.м., де сума активних температур складає 600-10000, маємо холодну й дуже вологу зону.