63. Плата за землю.

Земельний кодекс говорить, що використання землі в Україні є платним. А Податковий кодекс містить норми плати за землю, яка справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Те ж було передбачено вже не чинним на сьогоднішній день Законом України «Про плату за землю»: власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі платили земельний податок, орендарі землі державної та комунальної власності - орендну плату. Але новий НК, звичайно, приніс і нові особливості оподаткування. Особливо це стосується земельного податку, про який піде мова.

Платниками земельного податку є три категорії осіб: 1) власники земельних ділянок, 2) власники земельних часток (паїв); 3) землекористувачі. Об'єктами оподаткування земельним податком є ​​земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), ​​які перебувають у власності.

Розмір земельного податку

База оподаткування податком залежить від того, чи проведена грошова оцінка земельної ділянки. Якщо вона проведена, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а якщо не проводилась - площа земельних ділянок. Ставки податку на земельні ділянки диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, враховуючи ставки податку, передбачені в Таблиці 1. При цьому п. 275.2 ПКУ передбачені коефіцієнти для населених пунктів, які прирівнюються до курортних, а перелік таких населених пунктів затверджено постановою Кабміну № 1391 від 15.12.97.

Ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких була проведена, встановлюється в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки землі. Щорічно Держкомзем, користуючись індексом споживчих цін за попередній рік, розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка станом на 1 січня поточного року.

Податкова пільга

Податковий кодекс передбачає пільги по сплаті податку як для фізичних, так і юридичних осіб. При цьому пільги для фізичних осіб поділяються на спеціальні - надані окремим категоріям громадян (наприклад, інвалідам першої та другої груп; фізичним особам, які виховують 3 і більше дітей віком до 18 років; пенсіонерам за віком; ветеранам війни та чорнобильцям), і загальні . Загальні пільги надаються всім фізичним особам на одну земельну ділянку за кожним видом використання земель (за умови дотримання певного режиму такого використання). Наприклад, на земельні ділянки, цільовим призначенням яких є ведення особистого селянського господарства, пільга встановлена ​​у розмірі не більше 2 га, а для ведення садівництва - не більше 0,12 га.

Пільги для юридичних осіб встановлені в залежності від матеріального становища підприємства, мають чітко визначену соціальну спрямованість і рідко можуть бути використані звичайними комерційними підприємствами. Наприклад, це можуть бути пільги, надані дитячим санаторно-курортним та оздоровчим закладам (в т. ч. тим, які знаходяться на балансі підприємств); підприємствам і організаціям, заснованим громадськими організаціями інвалідів (з урахуванням обмежень щодо частини інвалідів в середній чисельності штатних працівників і в разі наявності дозволу на право користування такою пільгою); підприємствам фізкультурно-спортивної спрямованості і т. п. Від сплати податку на період дії фіксованого сільськогосподарського податку звільняються власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку (далі - ФСП).

Платники податку, які є юридичними особами, та фізособи-підприємці самостійно обчислюють суму податку на землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідної податкової інспекції за місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми однаковими частинами по місяцях. Подання такої декларації звільняє платника податку від обов'язку подання щомісячних декларацій. З першої декларацією подається і довідка про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. В подальшому така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Крім того, платник податку має право щомісяця (протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним) подавати нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подавати річну податкову декларацію не пізніше 20 лютого поточного року. Т. е. фактично платник може самостійно обрати річної або місячний податковий період. Це дуже важлива норма, оскільки Держкомзем не завжди встигає до 20 лютого затвердити нову нормативну грошову оцінку землі. Що стосується знову відведених земельних ділянок і тих, по яких нещодавно були укладені договори оренди, то за ним платник податку подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Для фізичних осіб суми податку нараховує податкова, яка до 1 липня поточного року надсилає платнику податків податкове повідомлення-рішення про сплату податку. Власники землі та землекористувачі вносять плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками за місцем розташування земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем ​​податкового (звітного) місяця. Фізичні особи сплачують податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Згідно з п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу, у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року, податок повинен сплатити попередній власник за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на земельну ділянку, а новий власник - починаючи з місяця, в якому у нього виникло право власності.

№ 64 Спрощена система оподаткування по діючову законодавству.

(Спрощена система оподаткування в Україні)

Не випадково фізичні та юридичні особи обирають спрощену систему оподаткування (єдиний податок). Спрощена система оподаткування в Україні дає право не платити безліч податків і зборів, що спрощує ведення бухгалтерії.

На спрощену систему оподаткування (єдиний податок) можуть стати як фізичні особи - підприємці та юридичні особи.

Згідно зі змінами спрощена система оподаткування з 2012 року (єдиний податок з 2012 року) тепер розділяється на чотири групи:

1-а група - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та здійснюють господарську діяльність з надання побутових послуг населенню та обсяг доходу, яких протягом року не перевищує 150 тис. грн. Єдиний податок від 1% до 10% мінімальної заробітної плати.

2-я група - підприємці, які використовують працю не більше 10 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 1 млн грн., Які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, в т.ч. побутових, платникам єдиного податку та населенню, виробництво і продаж товарів, діяльність, у сфері ресторанного господарства. Єдиний податок - від 2% до 20% мінімальної заробітної плати.

3-я група - до неї відносяться особи, які мають не більше 20 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 3 млн грн. Єдиний податок - 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ або 5% без сплати ПДВ.

4 - група - юридичні особи середня кількість робітників не більше 50 чол. Дохід не більше 5 млн. грн .. Єдиний податок для них визначається так само, як і для третьої групи.

Платники єдиного податку, які відносяться до третьої або четвертої групи, мають право обрати єдиний податок у розмірі 5% від доходу без сплати ПДВ або 3% від доходу із сплатою ПДВ.

Платники спрощеної системи оподаткування (єдиний податок) повинні здійснювати розрахунки за поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та безготівковій). При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку - фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають:

у відпустці по вагітності та пологах;

у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

Ставки єдиного податку.

Спрощена система оподаткування (єдиний податок) має фіксовані ставки, які встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати. Процентні ставки єдиного податку встановлюються у відсотках до доходу. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими Радами.

Ставки для платників єдиного податку:

першої групи єдиний податок встановлюється в межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

другої групи єдиний податок встановлюється в межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

У разі сплати податку на додану вартість процентна ставка єдиного податку для третьої та четвертої груп платників єдиного податку встановлюється в розмірі 3 відсотки доходу.

У разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку процентна ставка єдиного податку для третьої та четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу. Платникам єдиного податку першої, другої і третьої груп сумі перевищення обсягу доходу застосовується ставка у розмірі 15 відсотків.

Податковий період

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку: першої групи це календарний рік. другої, третьої груп є календарний квартал.

Перехід на єдиний податок

Згідно ПКУ підприємство на загальній системі, може перейти на єдиний податок тільки один раз протягом календарного року. Для цього потрібно подати заяву до податкової інспекції не пізніше 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, також подається розрахунок доходу за попередній календарний рік.

Якщо платник єдиного податку перевищив граничний обсяг доходу, то тоді платник єдиного податку повинен або перейти в наступну групу або на загальну систему оподаткування: - першої групи (понад 150 тис. грн.) - За заявою з наступного календарного кварталу переходять на вживання ставки єдиного податку , визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від вживання спрощеної системи оподаткування; - другої групи (понад 1 млн грн.) - за заявою в наступному податковому (звітному) кварталі переходять на вживання ставки податку для третьої групи або відмовляються від вживання спрощеної системи оподаткування; - третьої групи (понад 3 млн грн.) - зобов'язані перейти на сплату інших податків встановлених ПКУ.

Сумі перевищення граничного обсягу доходу, встановленої для кожної групи треба застосувати ставку єдиного податку - в розмірі 15% для фізичних осіб (перша, друга, третя групи) - в подвійному розмірі ставок 3% або 5% для юридичних осіб (четверта група).

Порядок нарахування та строки сплати єдиного податку.

Перша і друга група платників єдиного податку сплачують авансом не пізніше 20 чисел поточного місяця. Платники єдиного податку першої та другої груп можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більше ніж до кінця поточного звітного року, третя і четверта група платників єдиного податку сплачують протягом 10 календарних днів після граничного строку подання декларації (подача декларації - 40 календарних днів, наступних за звітним кварталом) єдиний податок, нарахований на суми перевищення граничного обсягу доходу сплачується протягом 10 календарних днів після граничного терміну подання декларації, - для всіх груп. Порядок видачі отримання та анулювання свідоцтва платника єдиного податку Єдиний податок, точніше свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково

При поданні заяви про перехід на спрощену систему оподаткування свідоцтво платника єдиного податку видається податковим органом протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.

У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку податкова інспекція зобов'язана надати письмову мотивовану відмову.

Платник вважається платником єдиного податку: - з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому виписані свідоцтво платника єдиного податку, - для першої і другої групи, - з дня державної реєстрації - для третьої і четвертої групи. Якщо заяву на перехід на спрощену систему оподаткування подана за 15 днів до початку нового кварталу, підприємство буде вважатися платником єдиного податку з нового кварталу.

Підприємці, які не можуть бути платниками єдиного податку

Спрощена система оподаткування (єдиний податок) має деякі обмеження, які виписані в Податковому Кодексі України. А саме зазначені види діяльності, займаючись якими можна стати платником єдиного податку. Це:

діяльність з організації, проведення азартних ігор;

обмін іноземної валюти, виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива і столових вин); видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каменів, у тому числі органічної освіти;

видобуток, реалізація корисних копалин;

діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, здійснювана страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування" (85/96-ВР), сюрвейєра, аварійними комісарами і аджастер, визначеними розділом III цього Кодексу;

діяльність з управління підприємствами;

діяльність з надання послуг пошти та зв'язку;

діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

діяльність з організації, проведення гастрольних заходів.

Також платниками єдиного податку не можуть бути:

фізичні особи - підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту;

фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (будинку, будівлі) та / або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів;

страхові (перестрахувальної) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом;

реєстратори цінних паперів;

суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків;

представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, єдиного податку, не є платником;

фізичні та юридичні особи - нерезиденти;

суб'єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин)

№ 65 Місцеві податки і збори

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установка місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Залежно від компетенції органу, вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки і збори складають підсистему загальнодержавних та підсистему місцевих. До останніх відносяться податки і збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України і які вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад. Певною відмінністю попередньої статті від цього є те, що місцеві податки і збори і встановлюються місцевими радами, і зараховуються до місцевих бюджетів. Час загальнодержавні податки і збори, що встановлюються Верховною Радою України, не мають такої однозначної бюджетної спрямованості. П. 10.3 та 10.4 цієї статті закріплює чіткий владний припис щодо того, що місцевими радами обов'язково повинні бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Решта двоє зборів можуть бути введені чи ні за власним рішенням відповідної ради.