7. Охарактеризуйте суть поділу науки «Економічна теорія» на макроекономіку та мікроекономіку.

Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та індивідуальному рівні. Через це структурно економічна теорія включає в себе макроекономіку та мікроекономіку.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому. В центрі її аналізу – національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, безробіття. Вона з'ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу країни, чому окремі країни знаходяться у кризовому стані, а інші динамічно розвиваються.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на виготовлення певного товару, з'ясовує, як діють фірми та механізм мотивації праці.

8. Що собою являють вільний та регульований ринки?

З урахуванням історичного процесу виникнення ринків основними з них є:

Вільний ринок — ринок, на який вивозять товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників; жоден з них не виробляє більшості продукції, неспроможний внаслідок цього впливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції. Частка виготовленої кожним товаровиробником продукції така, що навіть об'єднання трьох — п'яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках переважну частину товарів і послуг певного виду. Такий ринок існував на нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XVI — до кінця XIX ст.

Монополізований ринок — ринок, на який вивозять товари і послуги незначної кількості товаровиробників, кожен з яких виробляє таку частку продукції, що може впливати на рівень цін. Об'єднання кількох таких виробників дає змогу зосередити левову частку товарів і послуг в їхніх руках і внаслідок цього диктувати ціни на ринку. Так, у США три гігантських автомобільних концерни ("Дженерал Моторз", "Форд Моторз" і "Крайслер") сконцентрували в своїх руках майже 94% загального випуску автомобілів. Такий ринок у західній економічній літературі називають олігополістичним (від грецьк. "оліго" — декілька).

Регульований ринок — ринок, який регулює і контролює держава за допомогою заходів адміністративно-правового та економічного характеру. Адміністративно-правові заходи — це насамперед антимонопольне законодавство, економічні — податкова, кредитна, фінансова політика тощо.

Жоден з цих ринків у розвинутих країнах світу у чистому вигляді не існує. В одних сферах та галузях економіки переважає вільний (наприклад, сфера послуг, роздрібної торгівлі), в других — монополізований, у третіх — регульований ринок. Але в цілому у цих країнах ринкові важелі регулювання економіки поєднуються з державними, причому останні переважають.

9. Держава і світове господарство. Принципи взаємодії.

Виникнення та розвиток світового господарства

Прямим продовженням суспільного поділу праці всередині країни є міжнародний поділ праці (МПП). Він являє собою взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин із кооперуванням виробників для сумісного випуску кінцевої продукції.

Подальший розвиток МПП призводить до перетворення світового ринку в якісно нову форму – світове господарство.

Світове господарство – це сукупність національних господарств, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових на інших організаційних об’єднань та підприємств, об’єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин. Необхідність таких зв’язків пов’язана із:

1)стремлінням до політики мирного співіснування держав;

2)стрімким розвитком НТР. Жодна країна не в змозі самотужки використовувати всі досягнення сучасної науки та техніки;

3)намаганням країн з використанням міжнародної спеціалізації та кооперації підвищувати якість та зменшувати витрати на випуск продукції;

4)раціонально використовувати природні, трудові, енергетичні, земельні та інші ресурси, що нерівномірно розподілені між окремими країнами Земної кулі;

5)необхідністю об’єднання зусиль країн в вирішенні глобальних проблем людства.

Зараз чітко проглядається така структура світового господарства:

- світовий ринок товарів та послуг;

- світовий ринок капіталів;

- світовий ринок робочої сили;

- міжнародна валютна система;

- міжнародна кредитно-фінансова система.

Суб’єктами світового господарства є:

- держави з їхніми народногосподарськими комплексами;

- транснаціональні корпорації;

- міжнародні організації та інститути.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це відносно нові діючі особи на міжнародному ринку, що мають неабиякий вплив на міжнародну економічну ситуацію. До ТНК відносять такі корпорації, що є міжнародними за масштабом своєї діяльності, та національними за капіталом та характером контролю.

Однією з найважливіших характеристик світового господарства є інтернаціоналізація господарського життя, яка реалізується в формуванні сталих, всебічних взаємозв’язків в міжнародній сфері на основі МПП.

Інтернаціоналізація виробництва – це об’єктивний історичний процес налагодження міжнаціональних формувань і стійких виробничих зв’язків між різними країнами, зумовлений розвитком МПП, виробничою та науково-технічною спеціалізацією та кооперацією, внаслідок чого виробничий процес в окремо взятій країні стає частиною процесу, що відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах.

Така об’єктивна історична тенденція охоплює всі країни незалежно від соціально-економічної системи чи рівня розвитку.

Передумови інтернаціоналізації господарських зв’язків виникли в період переходу до великого машинного виробництва. НТП є найдієвішим чинником інтернаціоналізації економіки, яка набуває нових рис, пов’язаних з переходом від переважно зовнішньоторгових зв’язків до міжнародного науково-технічного і виробничого співробітництва.

Інтернаціоналізація виробництва зумовлює необхідність утворення відповідних організаційних форм, які дають змогу долати перепони, породжені державними кордонами. Найважливішою стала економічна інтеграція, яка є певним міждержавним економічним об’єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод. У межах території країн-учасниць вона охоплює певні види господарської діяльності на особливих умовах порівняно з іншими країнами.

Міжнародна економічна інтеграція –це процес зрощення, об’єднання економік різних країн на основі розвитку та поглиблення стійких взаємозв’язків у виробництві та розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях національних господарств.

Основними формами економічної інтеграції є:

1)преференційні торгівельні угоди;

2)зони вільної торгівлі;

3)митний союз;

4)загальний ринок;

5)економічний союз;

6)валютний союз;

7)політичний союз.

Між учасниками цього процесу здійснюється глибший поділ праці, ведеться інтенсивніший обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою.

Основними чинниками інтеграції є:

1)близькість рівнів економічного розвитку і рівня ринкової зрілості країн, що інтегруються;

2)географічна близькість, наявність спільного кордону і тісних економічних зв’язків, сформованих історично;

3)спільність економічних та інших проблем, які постають перед країнами у певних галузях (фінансів, державного регулювання економіки, політичного співробітництва);

4)демонстраційний ефект і економічні зрушення.

У різних регіонах світу сформувалося кілька десятків інтеграційних угруповань, серед них ЄС, НАФТА, АТЕК, ОПЕК, СНД.

Майже всі інтеграційні об’єднання, які виникають та розвиваються в нинішній світовій економіці, вирішують схожі завдання, сутність яких зводиться до використання переваг масштабної економіки, утворення сприятливого зовнішньополітичного середовища, вирішення проблем торгівельної політики, максимального сприяння структурній перебудові економіки, підтримки молодих галузей і забезпечення необхідних умов для створення нових.

Крім того, економічне зближення країн-учасниць певної інтеграційної групи певною мірою захищає їх від гострої конкуренції з боку інших країн.

Інтеграційна взаємодія дає змогу країнам-учасницям разом вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми, проводити спільну науково-технічну політику.