24 Вопрос (процес становлення феодальних відносин за доби київської русі)

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео­дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три­валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ментом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ня великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин - формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно й диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових техноло­гій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.

26 Вопрос ( Період застою)

Період «Застою» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.

Власна (офіційна на той час) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» з’явилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».

На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економіки СРСР в основному завершилося. При цьому, завдяки низькому рівню технічного розвитку держави та низькому рівню споживання, екстенсивний шлях подальшого розвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкі результати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та на початку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинах збільшувалися, їх споживання та рівень життя громадян постійно зростали.

Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвитку вичерпалися. Так, у 8-й п'ятирічці (1965 — 1970) національний дохід щороку зростав у середньому на 7,5 %, у дев'ятій (1971 — 1975) — на 5,8 %, а в десятій (1976 — 1980) лише на 3,8 %, і далі цей показник зменшувався. ^[1].

З 1970-х років з радянської пропаганди зникло гасло «догонимо й перегонимо», бо почалося і надалі прискорювалося технічне відставання СРСР від розвинутих країн Європи та США. Ефективність виробництва товарів масового споживання зменшилась.

Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а також на квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977  оголосив про суттєве (по деяких позиціях у рази) підвищення цін ^[2] на ряд товарів та послуг: алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, вироби з кришталю, ювелірні вироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почали зникати з полиць магазинів. Формувалося явище тотального дефіциту — найхарактерніша прикмета застою.

Політичними та ідеологічними маркерами початку застою можна вважати 25 з'їзд КПРС (лютий — березень 1976) та дві сесії (шоста та сьома позачергова) Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (1977).

На 25 з'їзді КПРС Л.Брежнєв проголосив про побудування в СРСР «розвинутого соціалізму» як закономірної та тривалої фази на шляху до комунізму. Хронологічні рамки такої фази не визначалися, на відміну від проголошеного Н.Хрущовим у 1961 році плану побудування комуністичного суспільства до 1980 року

На шостій сесії Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (липень 1977) Л.Брежнєва було обрано Головою Президії Верховної Ради СРСР. Таким чином він ставав номінальним головою держави, зберігаючи при цьому за собою посаду Генерального Секретаря ЦК КПРС. Сьома (позачергова) сесія Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (жовтень 1977) прийняла нову Конституцію СРСР. Стаття 6 нової конституції проголошувала КПРС «керуючою та направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних та громадських організацій»