8.3. Рис.1.11 Наступні аркуші специфікації

У розділ "Комплекти" вносять відомість експлуатаційних документів, відомість документів для ремонту, використані згідно з конструкторськими документами ком­плекти та упаковку.

Графи специфікації заповнюють у такій послідовності:

1) у графі "Формат" вказують формати документів, позначення яких записують у графі "Позначен­ня". Для деталей, на які не вико­нані креслення, у графі вказують БЧ (без креслення). У розділах "Стандартні вироби", "Інші вироби" та "Матеріали" графу не заповнюють;

2. у графі "Зона" вказують по­значення зони, в якій знаходиться номер позиції тієї складової части­ни виробу, що записується (при розподілі поля креслення на зони відповідно до ГОСТ 2.104-68);

3. у графі "Позиція" вказують порядкові номери складових час­тин, які безпосередньо входять до складу виробу, в послідовності їх запису в специфікації. У розділах "Документація" та "Комплекти" графу не заповнюють;

Рис 1.12 Приклад заповнення специфікації

2. у графі "Позначення" вказу­ють позначення конструкторських документів і виробів відповідно до ГОСТ 2.201-80. У розділах "Стан­дартні вироби", "Інші вироби" та "Матеріали" графу не заповнюють;

5) у графі "Кількість" вказують: для складових частин виробу, що записані в специфікації, - їх кіль­кість на один специфікований ви­ріб; у розділі "Матеріали" - загаль­ну кількість матеріалів на один виріб з позначенням одиниць фі­зичних величин. Дозволяється оди­ниці фізичних величин записувати у графі "Примітки" безпосередньо біля графи "Кількість". У розділі "Документація" цю графу не запов­нюють;

6) у графі "Примітки" наводять додаткові дані, які стосуються за­писаних у специфікації виробів, матеріалів та документів, наприк­лад, для деталей, на які не вико­нані креслення. Для електротехніч­них виробів, що є елементами принципової схеми, - їх літерно-цифрові позиційні позначення відповідно до ГОСТ 2.710-81.

Приклад заповнення специфі­кації до складального креслення показаний на рис. 1.12.

Дозволяється суміщати специ­фікацію зі складальним кресленням, якщо їх можна розмістити на одно­му аркуші формату А4. У цьому разі специфікацію розміщують над основним написом.

Інші випадки суміщення специ­фікації зі складальним кресленням обумовлені ГОСТ 2.108-68. У разі суміщення специфікації зі скла­дальним кресленням останній на­буває статусу основного документа, і в його позначенні індекс СК не використовується.

Позначення креслень

ГОСТ 2.201-80 встановлює таку структуру позначення виробу.

Перші чотири знаки загальної структури позначення креслення визначають індекс організації-розробника. Цей індекс може склада­тися з літер або ж з літер і цифр.

Наступні шість знаків відпові­дають класифікаційній характе­ристиці виробу, що визначається за класифікатором. Перші два зна­ки цієї характеристики вказують клас виробу певної галузі техніки за предметно-галузевим принци­пом. Третій знак визначає під­клас, наступні - групу, підгрупу і вид виробу. Підкласи прийнято позначати так: цифрою "0" позна­чають документацію, цифрою "1" - комплекси, "2...6" - складальні одиниці і комплекти, цифрами "7...9" - деталі.

Позначення кожного конкретно­го виробу визначається трьома ос­танніми знаками, що вказують ре­єстраційний номер виробу. Цей но­мер проставляється підприємством-виробником. Для креслень деталей і специфікацій до складальних одиниць - 13 знаків. Для інших конструктивних документів - 15 знаків.

Рис. 1.13. Позначення креслень

Для вказаних конструкторських документів (крім креслень деталей і специфікацій) додатково простав­ляють шифр документа, наприк­лад: "СК" - складальне креслення, "ЕЗ" - схема електрична принци­пова і т. ін.

Для навчальних креслень прийнято індекс організації-розробника заміняти номером академічної групи без знака "-", класифікацій­ну характеристику - шифром дис­ципліни, номером варіанта, теми і т. ін., порядковий реєстраційний номер - порядковим номером ро­боти по темі.