83.Проблеми інтеграції України у світове господарство та її зовнішньоекономічна політика.

Процеси інтернаціоналізації, що підсилюються, і глобалізації господарського життя, взаємозалежність, що наростає, і вплив загальносвітових тенденцій на економіку окремих країн обумовлюють необхідність для кожної з них визначити своє місце у світовому господарстві. Таке завдання стоїть й перед Україною і актуальність його розв'язання обумовлена низкою специфічних причин і обставин. Україна — країна з досить високим рівнем внутрішньо-національного поділу праці. Спеціалізовані виробницт-1 ва зорієнтовані на кооперацію з партнерами, що знаходяться найчастіше за межами державних кордонів. Це обумовлює настійну виробничу необхідність регулярних експортно-імпортних операцій. Третина національного виробництва опосередковується дією зовнішньоекономічних чинників. Будучи складовою частиною Радянського Союзу, економіка України брала участь у міжнародному поділі праці переважно серед країн — учасників РЕВ. Частка взаємної торгівлі країн-членів РЕВ у загальному обсязі їхнього товарообігу перевищувала 70%. Що ж до внутрішньосоюзного обороту, то він здійснювався централізованим плануванням розподілу ресурсів і виробленої продукції і лише за неабиякої умовності міг бути названий товарним. Розпад Союзу, ліквідація РЕВ, уведення національних валют, перехід на торгівлю за цінами світового ринку дуже болісно відбилися на економіці колишніх соціалістичних країн. Для України шок став особливо відчутним, тому що галузі її спеціалізації (машинобудування, харчова промисловість) були дуже енергоємними і позбавлення постачань практично дарової енергії різко погіршило умови торгівлі. Перехід на ціни світового ринку енергоносіїв призвів до їхнього зростання у 5,5 раза, тоді як ціни на товари традиційного експорту різко відстали, у тому числі і через їхню низьку конкурентоспроможність. Умови торгівлі (відношення цін на імпорт до цін на експорт) погіршилися більш ніж на 70%. Це несприятливо позначилося і на структурі імпорту. Крім високої частки енергії в загальному імпорті, значну питому вагу в ньому становлять споживчі товари, а частка інвестиційних товарів залишається низкою. Це негативно впливає на процес підвищення технічного рівня, необхідного для зростання продуктивності праці, зайнятості, реальних доходів і зрештою — економічне зростання. Переорієнтація пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності із завдань, що диктуються державними планами, на вимоги і запити світового ринку, породжує ряд складних проблем, розв'язання яких вимагає вироблення обґрунтованої і зваженої зовнішньоекономічної стратегії, метою якої було б перебудування шляхів активної взаємодії зі світовим господарством. Пошуки шляхів ускладнюються, з одного боку, кризовим станом перехідної економіки, з іншого боку, слабкою сумісністю зі структурою світової економіки. Проте, оскільки створення ефективної економіки визначається рівнем її інтеграції в глобальну економічну систему, альтернативи такому напряму розвитку просто не існує. Світовий досвід свідчить, що є два найбільш типові варіанти зовнішньоекономічної стратегії: імпортозамінюючий і експортоорієнтований. Імпортозамінююча модель характерна для країн, що зустрілися з проблемою доганяючого розвитку, зі слабкою неконкурентоспроможною обробною промисловістю, де попит на промислові товари задовольняється здебільшого за рахунок імпорту. Завдання — подолати відставання і забезпечити економічний ріст — пов'язується із заходами щодо обмеження різними способами доступу в країну іноземних товарів, контролем за використанням валютних коштів і вкладання їх у пріоритетні галузі, перешкодами на шляху вивизення національного капіталу, який передбачається використовувати для фінансування вітчизняного виробництва. Така модель здається простою і привабливою, оскільки дає змогу відгородити власне виробництво від іноземної конкуренції, розширити внутрішній ринок. Крім того, протекціоністська політика дає можливість поповнювати бюджет за рахунок підвищення митних тарифів, продажу ліцензій тощо. Стратегія імпортозаміщення дозволяє на якомусь етапі забезпечити промисловості зростання за рахунок обмеження конкуренції з боку імпортних товарів на внутрішньому ринку. Але невдовзі вона наштовхується на притаманні її природи межі. Імпорт споживчих товарів дійсно скорочується, але зате ростуть потреби вітчизняної промисловості, що розвивається, у сировині, енергії, технологіях. їх можна одержати знову ж лише за рахунок імпорту, за який потрібно розплачуватися валютою. Заробляти її можна, експортуючи продукцію виробництва власної промисловості, але лихо в тому, що відгороджені від зовнішньої конкуренції підприємства випускають неконкурентоспроможну на світових ринках продукцію. Безпосереднім наслідком стає хронічна нестача конвертованої валюти і боротьба навколо її розподілу. Країни, багаті на природні ресурси, можуть поповнити свої валютні резерви за рахунок сировинного експорту. Бідні на ресурси країни досягають границі можливостей імпорто-замінюючої моделі набагато швидше. Країни перехідної економіки, у тому числі Україна, зустрічаються з проблемами, характерними для доганяючого типу розвитку, і тому спокуси імпортозамінюючої моделі тут досить великі. Незважаючи на заяви про прагнення до швидкої інтеграції у світову економіку, господарська практика свідчила про нездоланне прагнення використовувати заходи для обмеження імпорту (високі тарифні бар'єри, імпортні збори, нетарифні обмеження, квотування імпорту). Збільшення тиску на імпорт, а також вибіркове надання податкових пільг і привілеїв окремим експортерам чи окремим галузям свідчить про схильність до політики імпортозаміщення. У короткостроковому плані така політика може дати деякий ефект, але дуже швидко наштовхується на обмеженість внутрішніх ринків, породжує тенденцію гальмування утворення капіталів, імпорту технологій, уповільнення структурних змін. 84.Економічна основа і суть міжнародної торгівлі. Теорія «порівняльних переваг» і її значення для міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.Ефективність будь-якої національної еко¬номіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Ступінь активності країни у світових економічних відносинах макроекономічна наука оцінює такими показниками:

• Рівень експорту. Це відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП, виражене в процентах. Рівень експорту залежить не лише від здатності країни конкурувати на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт;

• Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спе¬ціалізації. Так, переважна частка продукції обробної промисловості в експорті країни є ознакою високого науково-технічного рівня її промисловості.

Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природно-кліматичних умовах виробництва товарів. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилася. Вирішальну роль стали відігравати виробничі фактори суспільного походження. Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних витратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виникають ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20-30-х рр. сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі1 – неокласичну двофакторну модель. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробничих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробництва є нерівномірною.