72.Ринок праці та заробітна плата: суть, форми і системи. Номінальна і реальна заробітна плата.

Виникненню ринку праці передували два історичні процеси – звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Ринок праці – це сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов’язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Основними економічними важелями механізму функціонування ринку парці є попит, пропозиція і ціна ( заробітна плата). Важливим економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки. Щодо пропозиції праці, то основним матеріальним стимулом служить реальна заробітна плата: чим вищий її рівень, тим більше працівників пропонує свою працю ітим довше вони хочуть працювати.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією праці формується ринкова кон'юнктура:- рівноважна (якщо попит на працю та її пропозиція збігаються);- трудодефіцитна (якщо попит на працю перевищує пропозицію);- трудонадлишкова (якщо пропозиція праці перевищує попит на неї).

Суб’єктами ринку праці являються фірми і наймані працівники, які вступають у відносини купівлі-продажу праці. В результаті конкуренції між ними через механізм попиту і пропозиції встановлюється певний обсяг зайнятості і рівень оплати праці. Отже ринок праці – це конкурентний ринок.Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату. Реальна заробітна плата — кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку працівник може придбати за свій грошовий заробіток за існуючого рівня цін після вирахування податків.

рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної зарплати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної зарплати ділять на індекс вартості життя.

73.Ринок капіталів і прибуток. Позичковий капітал і відсоток. Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього [4,5]. Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал. Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є також найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів. Таким чином, ринок капіталу забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно. З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає[4]: • боргові ринки, або ринки кредиту.Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.Особливості позичкового капіталуПозичковий капітал — це капітал-власність на противагу капіталу-функції (позичковий капітал передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички). Позичковий капітал — капітал як товар (позичковий капітал «продається» промисловим або торговим фахівцям). Позичковий капітал має особливу форму руху (Г-Г) — гроші віддаються в позичку з тим, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками). Позичковий капітал має специфічну форму відчуженості — форму позички (позичка відрізняється від товару одностороннім переміщенням вартості, повернення відбувається лише після закінчення визначеного часу). Позичковий капітал — найбільш фетишистська форма капіталу (спроможність давати приріст представляється властивою грошам). Відсотки (проценти) — економічна категорія, суть якої полягає в тому, що вони є частиною прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит позичковий капітал (грошовий чи у вигляді інших активів). Джерелом відсотка є додаткова вартість, що створюється в процесі продуктивного використання цього капіталу, а кількісним вираженням — норма відсотка, або ставка.Проценти - платіж, що здійснюється позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До відсотків відносяться:платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; платіж за використання майна, отриманого в користування (орендні, у тому числі лізингові та рентні операції). Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума відсотків визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту). Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є відсотками.