82..Поняття й загальні положення спадкового права зарубіжних країн (континентальної та англо-американської правових систем)

В усіх зарубіжних правових системах спадкове право (Erbrecht, droit successoral, law of succession) є сукупністю норм, що регулюють відносини, пов’язані з переходом прав і обов’язків померлого до інших осіб, і становить окремий правовий інститут. Він є одним з найбільш консервативних і стабільних інститутів цивільного права, який відображає особливості національного менталітету, традицій і усталених принципів приватного права.

Цей правовий інститут формувався під значним впливом римського приватного права, відголоси якого зберігаються, зокрема, і в сучасному праві зарубіжних країн не лише романо-германської правової сім’ї. Насамперед це стосується поділу способів спадкування (за заповітом та за законом), свободи заповіту, встановлення порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом і т.ін. Істотне значення для формування спадкового права зарубіжних країн мала церква та релігійні канони щодо сімейних і родинних відносин.

У країнах континентальної правової системи правове регулювання відносин спадкування здійснюється насамперед на законодавчому рівні. У Німеччині основним нормативно-правовим актом, який регулює спадкові правовідносини, є НЦК; книга п’ята цього кредиту «Спадкове право» повністю присвячена цим питанням.

У Франції питання спадкування регулюються нормами ФЦК: титулу першого «Про спадкування» і титулу другого «Про прижиттєві дарування та заповіти» книги третьої «Про способи набуття права власності».

В Англії основними джерелами є прецедентне право та закони: про заповіти (1837 р.), про адміністрування спадщини (1925 р.), про спадщину осіб, що не залишили заповіту (1952 р.), про спадкування (1975 р.) та ін.

У США проблеми спадкування вирішуються законодавством окремих штатів, а також прецедентним правом. У тих штатах, у яких діють цивільні кодекси, спадкове право регулюється нормами кодексів. Єдиний (типовий) закон про спадкування прийнятий в небагатьох штатах США, що є природним з огляду на особливості цього інституту, який досить складно уніфікувати.

В усіх країнах значну роль у регулюванні спадкових відносин відіграє судова практика, яка заповнює прогалини законодавчої регламентації та вирішує низку інших проблем.

Разом з тим, слід відмітити, що і в розвитку цього правового інституту можна виявити певні загальні для всіх країн тенденції, які з’явилися внаслідок реформ 60—70-х років ХХ століття. Зокрема, врівноваження статусу у спадкових відносинах шлюбних, позашлюбних і усиновлених дітей, розширення спадкових прав чоловіка й дружини, вирівнювання положення спадкоємців за законом та ін.

Як вже зазначалося, спадкове право є своєрідним правовим інститутом, і в правовій системі кожної країни воно має свої особливості та є унікальним. Разом з тим, спільність предмету спадкування (майнові права й обов’язки спадкодавця) обумовлює і єдині вимоги до правового регулювання. Відповідно в усіх країнах є положення, які мають спільні риси або аналогічно врегульовують відповідні відносини.

Спільними для всіх країн є, зокрема, поняття:

Спадкування — перехід прав і обов’язків померлого до його спадкоємців;

Спадкодавець — особа, що померла і чиє майно та майнові права переходять до інших осіб;

Спадкоємець — особа, до якої переходять права (та обов’язки) спадкодавця;

Спадкове майно (спадкова маса) — сукупність прав і обов’язків, які належали спадкодавцю на момент смерті; з них виключаються в Англії «родові права», а в США — «власність роду»; у континентальному праві спадкоємцям передається все спадкове майно, а в англо-американському — «звільнене» від боргів;

Підстави відкриття спадщини — фізична смерть спадкодавця, у деяких країнах — визнання його померлим (Німеччина) або безвісно відсутнім (Франція);

Час відкриття спадщини — момент фізичної смерті або дата судового рішення про визнання померлим чи безвісно відсутнім;

Місце відкриття спадщини — останнє місце проживання спадкодавця або місцезнаходження основної частини його майна;

Спадкове правонаступництво — прийняття спадкоємцем прав і обов’язків спадкодавця в межах обсягу спадкового майна (універсальне) або якого-небудь одного права чи групи прав і/або обов’язків (приватне або сингулярне);

Заповідальний відказ — покладення на спадкоємця за заповітом обов’язку виконувати певні дії (сплачувати гроші, надавати можливість користування певним майном тощо) на користь однієї чи кількох осіб.

Право всіх країн встановлює два способи спадкування: за заповітом і за законом. При цьому забезпечується поєднання принципів волі заповіту та охорони інтересів родини спадкодавця. Принцип волі заповіту дозволяє власнику на власний розсуд визначати юридичну долю свого майна після смерті. Його воля певною мірою обмежується на користь найближчих для спадкодавця осіб — членів його родини, для яких резервується певна частина цього майна.

Спадкування за заповітом відіграє провідну роль, оскільки надає можливість власнику на свій розсуд розпорядитися майном на випадок смерті. Спадкування за законом має субсидіарне значення, оскільки застосовується в разі відсутності юридично дійсного заповіту або коли він охоплює лише частину спадкового майна.

Та все ж, спадкове право кожної окремо взятої країни, а також континентальної та англо-американської правових систем взагалі, має ряд принципових відмінностей. Насамперед у країнах континентального права спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, унаслідок чого права й обов’язки померлого переходять безпосередньо до спадкоємців. А в Англії та США майно спадкодавця спочатку переходить на праві довірчої власності до так званого особистого представника спадкодавця, який передає спадкоємцям лише те майно, яке залишилося після розрахунків із кредиторами.

По-різному вирішуються в цих правових системах і питання спадкування чоловіка чи дружини, що пережили іншого з подружжя: в американському праві їм надається перевага, тоді як у праві ФРН, Франції та Англії пріоритет мають члени родини спадкодавця. Відрізняються підходи до обмеження свободи заповіту, встановлення переліку законних спадкоємців, процедури прийняття спадщини та ін.

86.. Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.

В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т.п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах РАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).

Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою).

Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти — дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.

Юридичні вказівки — дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.

За своїми правовими наслідками юридичні факти можна поділити на правопороджуючі (наприклад, укладення шлюбу), правозмінюючі (наприклад, прийняття при вступі в шлюб прізвища іншого з подружжя), правоприпиняючі (наприклад, смерть учасника сімейного правовідношення), право-перешкоджаючі (наприклад, вагітність дружини позбавляє чоловіка права на розлучення без її згоди).

За допомогою правопороджуючих фактів здійснюється звичайно реалізація сімейної правоздатності, з'являються конкретні суб'єктивні права у подружжя, усиновителя і усиновленого і т.

д. Так, при укладенні шлюбу виникає можливість набуття в майбутньому тих сімейних прав і обов'язків, які до цього у даної особи взагалі не могли виникнути.

Правоприпиняючі факти одночасно можуть бути для окремих правовідносин правопороджуючими (наприклад, при скасуванні усиновлення відновлюються взаємні права між дитиною і її батьками).

Дії учасників сімейних правовідносин, які направлені на створення, зміну і припинення прав і обов'язків, часто зачіпають права інших осіб (наприклад, дітей) або інші суспільні інтереси. Тому для виникнення сім'ї необхідно також настання певного факту або оформлення події у встановленому законом порядку. Так, для визнання шлюбу дійсним необхідна згода на це осіб, які вступають в шлюб, але разом з цим необхідна і реєстрація шлюбу в органах РАГСу. Родство і свояцтво у сімейному праві України.

В основі великої групи сімейних прав і обов'язків лежить родство учасників сімейних правовідносин.

Родство — це кровний зв'язок осіб, які походять один від одного або від спільного пращура.

Особами, які походять один від одного, вважаються пращури і їхні нащадки чоловічої та жіночої статі, наприклад прадід, дід, мати, син, онуки, правнуки і т.д.

Особами, які походять від спільного пращура, вважаються рідні і двоюрідні брати і сестри, дяді (тьоті) і племінники (племінниці) тощо.

Лінія родства може бути прямою і боковою. Якщо родство засноване на походженні однієї особи від іншої, то така лінія родства називається прямою. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів).

Якщо родство засноване на походженні осіб від спільного пращура, то така лінія називається боковою. Спільним пращуром для рідних братів і сестер буде мати (батько), для двоюрідних братів (сестер) — дід (баба).

Рідні брати і сестри, що походять від спільних батька і матері, називаються повнорідними, а від різних батьків або матерів — неповнорідними.

Неповнорідні брати і сестри називаються єдиноутробними, якщо вони походять від спільної матері, а якщо від спільного батька, але різних матерів, то — єдинокровними.

Неповнорідних братів і сестер потрібно відрізняти від зведених братів і сестер. Такими є діти, що входять в одну сім'ю, у яких немає ні спільної матері, ні спільного батька.

Ступені родства характеризують близькість родинних відносин, яка визначається шляхом відрахування кількості народжень, які пов'язують двох родичів, при якому народження пращура до уваги не приймається. Наприклад, мати і син — родичі першого ступеня, рідні брат і сестра — родичі другого ступеня.

Закон визначає, який ступінь родства може мати правове значення і який обсяг прав і обов'язків між цими родичами. Як правило, близькі родичі мають більш широкі взаємні права і обов'язки, ніж особи, які знаходяться в більш віддалених ступенях родства.

Законодавство України наділяє взаємними правами і обов'язками родичів першого ступеня (батьки і діти) і другого ступеня (рідні брати, сестри, дід і баба, внуки).

В певних випадках законодавство забороняє вступати в правовий зв'язок особам, які знаходяться в родстві.

Ступінь близькості родства враховується законом при встановленні черговості притягнення родичів до виконання обов'язків по утриманню дітей.

Так, батьки несуть цей обов'язок в першу чергу, тоді як дід і баба, брати і сестри — в другу) за умови, що аліменти не можна отримати з батьків.

Усиновителі і усиновленні не є кровними родичами. Але так як усиновителі замінюють батьків, то усиновлення за своїми юридичними наслідками при цьому прирівнено до кровного походження, тому що між усиновленим і родичами усиновителя також встановлюються правовідносини.

Від відносин родства потрібно відрізняти відносини свояцтва. Свояцтвом називаються відносини між родичами одного з подружжя і іншим подружжям (вітчим, теща, зять, свекруха і т.д.), або відносини між родичами обох з подружжя (наприклад, між дітьми, братом дружини і дітьми). Свояцтво не засноване на кровній близькості, на походженні. Воно має в своїй основі шлюбний союз. При припиненні шлюбу припиняються відносини свояцтва. Однак деякі права і обов'язки, в основі яких лежить свояцтво, оберігаються законом і на період після припинення відносин свояцтва (наприклад, права на матеріальне утримання у пасинка до вітчима і навпаки).

Чоловік і дружина не є ні родичами, ні свояками. Вони знаходяться в шлюбі, на основі якого виникають особливі правовідносини, які називаються подружніми.

87… Правоздатність і дієздатність — це передумови для виконання особою сімейних прав і обов'язків. Суб'єктивні права і обов'язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.

Суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб'єктивні права і обов'язки характеризуються тим, що вони тісно пов'язані з колом визначених осіб.

Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного.

Смерть одного з них припиняє такі права і обов'язки, із цього випливає висновок, що суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад, не можна передати своє право на отримання аліментів, обов'язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов'язки не передаються, але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батьки або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладання здійснення прав або виконання обов'язку на цю особу.

Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт.

Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено — дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право — це відносне право.

В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).

Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.

88.. Однією з важливих обставин, з якою законодавство пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків, є строки. В законодавстві про шлюб і сім'ю строкам надається важливе значення.

Важливим елементом строку є його початок. Тільки встановлення цієї обставини дає можливість поширити правові наслідки на певний проміжок часу правовідносин в цілому.

Поряд із загальними для права способами визначення моменту початку перебігу строку (ст.76 ЦК України) в сімейному праві для цієї мети широко використовуються посилання до будь-якої обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві. Зокрема, такими обставинами є розірвання шлюбу, народження дитини, подача заяви в певний орган та ін.

Правила про строки частіше формулюються як імперативні положення. Однак учасники правовідносин в певних випадках можуть самі визначати строки здійснення певних дій, які складають зміст сімейних правовідносин.

Так, батьки самі встановлюють час побачень з дитиною, якщо вона проживає від них окремо.

В певних випадках закон не встановлює безпосередніх строків виконання відповідних дій, надаючи це право певним органам.

Так, в ст.651 КпШС України таке право надано органу опіки і піклування, якщо батки відмовляються від надання діду і бабі можливості спілкування з онуками.

Часто законодавство визначає лише загальну продовженість строку, а право встановлення строку для конкретних ситуацій закріплюється за державними органами. Так, в межах шести місяців суду надано право встановлювати строк для примирення подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу.

Органу РАГСу надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст.14 КпШС).

Сімейні правовідносини можуть бути безстроковими (наприклад, подружні відносини) і строковими (наприклад, правовідносини по вихованню дітей обмежуються досягненням дитиною 18-річного віку).

Настання строку викликає різні правові наслідки: припинення прав, які раніше мала особа, або зняття з неї обов'язків, або перше і друге одночасно. Наприклад, з часу реєстрації шлюбу, який визнаний недійсним, припиняються права і обов'язки подружжя, які були набуті в такому шлюбі.

Значення строків в сімейному праві визначається і тим, що їх вплив не обмежується тільки безпосередньою сферою сімейних правовідносин, але вони поширюються іноді і на інші правовідносини (цивільні, трудові, інші). Так, відмова від реєстрації народження дитини від даної особи означає не тільки відсутність сімейно-правових зв'язків між ними, але й відсутність у дитини права на спадщину після смерті даної особи.

Серед строків особливе місце належить позовній давності.

Як уже зазначалось, особливість сімейних правовідносин, на відміну від більшості цивільних правовідносин, полягає в тому, що на них не поширюється, за загальним правилом, позовна давність.

Це обумовлюється, по-перше, тим, що в сімейному праві переважають особисті немайнові права, і по-друге, сімейні правовідносини є тривалими, тому не втрачають властивість до позовного захисту поки не припиняться зі смертю особи, досягненням особою повноліття.

Не поширюється позовна давність на вимоги про розірвання шлюбу, визнання його недійсним, про встановлення батьківства, про стягнення аліментів; на вимоги про повернення дітей та інші спори про дітей, про скасування усиновлення та визнання його недійсним.

Позовна давність може застосовуватись судом згідно з цивільним законодавством, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, сімейно-правовими нормами передбачено: трирічний строк позовної давності — для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя (ст.29 КпШС); річний строк оспорювання запису в органах РАГСу про батьківство чи материнство (ст.56 ч.І КпШС); трирічний строк давності — для стягнення аліментів за минулий час (ч.І ст.93КпШС).

Перебіг строку позовної давності згідно з ст.11 КпШС починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність, якщо вона передбачена законом, повинна застосовуватись судом незалежно від заяви сторін, і зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення не може бути змінена угодою сторін.

89..Цивільний стан особи визначається сукупністю фактів, які характеризують громадянина як суб'єкта цивільного права. Момент народження, усиновлення, одруження, смерть, а також оголошення померлим породжують важливі наслідки, точне встановлення (закріплення) цих фактів зумовлює інтерес не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави. Громадянський стан (правовий статус) — правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Для визначення громадянського стану необхідні такі факти, які індивідуалізують особу (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність особи (цивільну, трудову та ін.), сімейний стан.

Ііснують державні органи, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, тобто дій, вчинків, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов'язків.

В Законі України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. ст.1 дано офіційне визначення поняття актів громадянського стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені та по батькові. Водночас цей перелік є переліком фактів, які підлягають обов'язковій реєстрації. Мета реєстрації — охорона особистих майнових та немайнових прав, державних і громадських інтересів. Повноваження з реєстрації актів громадянського стану покладено як на спеціально створені органи, так і на виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів, яким держава делегувала такі повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів реєстрації актів громадянського стану становлять: відділи реєстрації актів громадянського стану Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління обласних. Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також відділи реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) і районних у містах рад народних депутатів, а у сільській місцевості — виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів.

Отже, акти громадянського стану являють собою адміністративні акти, що здійснюються компетентними органами, в яких відповідні обставини відображаються і закріплюються офіційними документами. Серед актів громадянського стану можна виділити, по-перше, акти, в яких зафіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Це факти народження та смерті (визнання померлим), одруження та розірвання шлюбу, усиновлення та встановлення (визнання) батьківства.

По-друге, це акти громадянського стану, спрямовані на індивідуалізацію громадянина шляхом присвоєння і реєстрації його прізвища, імені та по батькові. На підставі вчинених записів громадянам видається спеціальний документ — свідоцтво, яким громадянин посвідчує свій стан у повсякденному житті.

Порядок реєстрації актів громадянського стану, їх оскарження та відновлення визначається сімейним законодавством

90.. Порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні затверджений відповідним наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5.

Відповідно до СК України та Закону України «Про органи реєстрації актів гро­мадянського стану», народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені підлягають державній реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. За­явник повинен бути ознайомлений з даними, внесеними до актового запису, який засвідчується печаткою і підписом керівника органу реєстрації актів цивільного стану та посадової особи, яка провела реєстрацію акта цивільного стану. На підставі вчиненого актового запису цивільного стану в повній відповідності до нього видається свідоцтво. На бажання усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду видає свідоцтво про усиновлення.

Реєстрація акта цивільного стану провадиться у присутності заявника.

Акти цивільного стану реєструються у державних відділах реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, у виконавчих органах сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Інформація, яка міститься в акті цивільного стану, є конфіденційною, має обмежений доступ і розголошенню не підлягає.

Державні відділи реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження з одночасним визначенням походження дитини, смерті, шлюбу розірвання шлюбу, зміни імені, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, виправлень, поновлення, а також анулювання актових записів цивільного стану та в установленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять реєстрацію народження з одночасним визначенням походження дитини, а також реєстрацію смерті, шлюбу.

При державній реєстрації актів цивільного стану подаються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану, а також пред'являються паспорти або паспортні документи, які посвідчують особи заявників.

Документи, складені іноземною мовою, подаються для реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

Особи, які не досягай 16 років, пред'являють свідоцтво про народження та довідку з місця проживання.

Якщо надалі до актового запису вносяться зміни, доповнення, виправлення або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення, зміну прізвища тощо), то на лицьовому боці актового запису зазначається, на підставі чого вони зроблені: актового запису, рішення суду, розпорядження голови районної державної адміністрації або рішення виконавчого комітету міської, районної в місті ради про присвоєння або зміну прізвища або імені неповнолітньої дитини, висновку відділу реєстрації актів цивільного стану або іншого документа, який є підставою для внесення змін. Записи щодо внесених у актовий запис цивільного стану змін, доповнень та виправлень засвідчуються підписом посадової особи та печаткою відділу реєстрації актів цивільного стану.

За реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, виданих у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням актових записів цивільного стану, справляється державне мито в розмірах і порядку, установлених чинним за­конодавством України.

За надання працівниками відділів реєстрації актів цивільного стану додаткових послуг правового й технічного характеру, не передбачених Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», справляється окрема плата в розмірах, що встановлюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Працівники державних органів реєстрації актів цивільного стану не мають права реєструвати акти цивільного стану, а також уносити зміни, доповнення, виправлення в актові записи цивільного стану, поновлювати, анулювати актові записи цивільного стану щодо себе, другого з подружжя, своїх дітей та близьких родичів. У цих випадках реєстрація може бути проведена іншим працівником відділу або в іншому відділі реєстрації актів цивільного стану за погодженням з відповідним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського чи Севастопольського міських управлінь юстиції. Про таку реєстрацію у складеному актовому записі провадиться відповідна відмітка.

На всі види актових записів цивільного стану відділи реєстрації актів цивільного стану ведуть алфавітні книги, а за наявності автоматизованої системи дані актових записів також уводяться до комп'ютера.

Реєстрація актів цивільного стану за заявами іноземців, осіб без громадянства провадиться за законодавством України.

Реєстрацію народження з одночасним визначенням походження дитини, а також реєстрацію смерті, шлюбу розірвання шлюбу зміни імені громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представництва України. Зазначені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, виправлень, понов­лення та анулювання актових записів цивільного стану, зареєстрованих в Україні.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності консульської легалізації, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Слід також згадати про Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. № 3807-XII, який визначає правові та організаційні основи діяльності органів реєстрації актів громадянського стану.

Цей Закон визначає акти громадянського стану як засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків.

Акти громадянського стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.

Систему органів реєстрації актів громадянського стану складають:

відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;

виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.

Діяльність органів реєстрації актів громадянського стану ґрунтується на принципах додержання законності, захисту прав і законних інтересів громадян та держави, додержання таємниці реєстрації актів громадянського стану, своєчасного і належного документального оформлення проведеної реєстрації.

Інформація, яка міститься в акті громадянського стану, є конфіденційною, має обмежений доступ і розголошенню не підлягає.

Завданнями органів реєстрації актів громадянського стану є:

забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадянського стану;

внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень;

поновлення втрачених та анулювання повторно складених актових записів;

видача громадянам свідоцтв про реєстрацію;

збереження архівного фонду.

Керівництво відділами реєстрації актів громадянського стану здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Органи реєстрації актів громадянського стану мають право безкоштовно одержувати від місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій необхідні документи і відомості, пов'язані з реєстрацією актів громадянського стану.

У реєстрації акта громадянського стану може бути відмовлено, якщо:

реєстрація суперечить законові;

реєстрація повинна провадитися в іншому органі реєстрації актів громадянського стану;

з проханням про реєстрацію звернулася недієздатна особа або представник, який не має на це необхідних повноважень.

Зміст актів громадянського стану, а також відмова в реєстрації актів громадянського стану, в тому числі у переміні прізвища, імені та по батькові, внесенні змін, доповнень, виправлень до записів актів громадянського стану, їх поновленні та анулюванні, можуть бути оскаржені до вищестоящого органу та до суду.

Керівником та спеціалістом відділу реєстрації актів громадянського стану може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту і рекомендований кваліфікаційною комісією для роботи у відділах реєстрації актів громадянського стану.

Працівники органів реєстрації актів громадянського стану не мають права реєструвати акти громадянського стану щодо себе, другого з подружжя, своїх дітей та родичів.

Керівник та спеціалісти відділів реєстрації актів громадянського стану не можуть перебувати у штаті інших підприємств будь-якої форми власності та об'єднань громадян, а також безпосередньо займатися підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької та наукової у вільний від роботи час.

Для визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір працювати у відділах реєстрації актів громадянського стану на посадах керівника та спеціалістів, у Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції утворюється кваліфікаційна комісія, Положення про яку затверджується Міністерством юстиції України.

Відділ реєстрації актів громадянського стану є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Фінансування відділів реєстрації актів громадянського стану здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Порядок ведення діловодства у відділах реєстрації актів громадянського стану встановлюється Міністерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Відділи реєстрації актів громадянського стану ведуть статистичну звітність, встановлену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики та Міністерством юстиції України, і складають адміністративні дані.

Діловодство в органах реєстрації актів громадянського стану ведеться мовою, визначеною законодавством України про мови.

За реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам по­вторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану справляється державне мито у розмірах, встановлених чинним законо­давством.

За надання працівниками відділів реєстрації актів громадянського стану додаткових послуг правового і технічного характеру, не передбачених цим Законом, справляється окрема плата в розмірах, що встановлюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласними, Київським та Севасто­польським міськими управліннями юстиції. Кошти, одержані від надання таких додаткових послуг, спрямовуються до Державного бюджету України.

Відділи реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять реєстрацію народження, смерті, одруження та встановлення батьківства.

Реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представництва України. Зазначені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів громадянського стану.

Реєстрація народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені та по батькові провадиться органами реєст­рації актів громадянського стану в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів. Зразки книг реєстрації актів громадянського стану затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок реєстрації актів громадянського стану встановлюється цим Законом і Правилами, що затверджуються Міністерством юстиції України.

Порядок реєстрації актів громадянського стану дипломатичними представництвами і консульськими установами визначається Консульським статутом та Інструкцією про реєстрацію актів громадянського стану, яка затверджується Міністерством юстиції України за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

При реєстрації актів громадянського стану подається паспорт або паспортний документ заявника, а також документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації. Перелік цих документів визначається правилами реєстрації відповідних актів громадянського стану.

Про кожний факт реєстрації акта громадянського стану органами реєстрації актів громадянського стану видаються відповідні свідоцтва про народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміну прізвища, імені та по батькові на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками.

Забезпечення бланками свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану провадиться Міністерством юстиції України. Порядок обліку, зберігання та звітності про використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану встановлюється Міністерством юстиції України.

Повторне свідоцтво видається відділами реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції та Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, а також консульськими установами та дипломатичними представництвами України на підставі запису акта громадянського стану за заявами громадян, щодо яких складено запис.

Повторне свідоцтво про народження може бути видане також батькам, опікуну, піклувальнику, представникові дитячого (навчального) закладу, в якому перебуває дитина, і органу опіки та піклування. Повторне свідоцтво про смерть видається другому з подружжя та близьким родичам померлого на підставі їх заяви.

1

2.

3

4