65. Договір комісії

Цей договір опосередковує відносини, як правило, по наданню торговельних послуг шляхом вчинення угод однією особою для другої (торгове посередництво). Договір комісії має широку сферу застосування у внутрішньому, а також і у зовнішньому оборотах. Він укладається комісійними магазинами з громадянами на продаж у порядку роздрібної торгівлі товарів широкого вжитку, антикваріату. Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договори на комісійних засадах укладаються також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо. Шляхом договору комісії виробничі кооперативи та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, реалізують товари, що виготовляються ними, через комісійні магазини державної торгівлі, споживчої кооперації. Комісійна форма відносин використовується і в зовнішньоторговому обороті, коли зовнішньоторговельні об'єднання виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

Поняття договору. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента (частина перша ст.395 ЦК України). Договір комісії є консесуальним, двостороннім (взаємним) і сплатним. Сторо-

ни в договорі називаються комітентом і комісіонером. Комітент — це особа, яка дає комісійне доручення, а комісіонер — особа, яка приймає комісійне доручення. Комітентом можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповіані організації в межах своєї спеціальної правоздатності, наприклад: державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації тощо. Комісіонер, виконуючи дорученню комітента, укладає угоди з особами, які називаються третіми особами. Спорідненість договору доручення та договору комісії полягає у тому, що в договорі доручення є третя особа, а також на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої особи (довірителя або комітента). Проте між ними існують суттєві відмінності. Якщо за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, то за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. Правовим наслідком даної відмінності є те, що внаслідок угод, укладених повіреним з третіми особами, права та обов'язки набуває безпосередньо довіритель, тоді як за договором комісії угоди, укладені комісіонером з гретіми особами, для комітента будь-яких прав і обов'язків не породжують, бо це права та обов'язки самого комісіонера (ст.397 ЦК України). Зобов'язання, що виникають між комісіонером і третіми особами — автономні зобов'язання, хоча, в основному, їх зміст визначається змістом комісійного доручення (наприклад, щодо предмету, ціни тощо). Договір комісії завжди сплатний, а договір доручення може бути сплатним і безоплатним. Хоча договір комісії між громадянами може бути безоплатним, однак, не тому, що це передбачається законом, а тому що на це є воля сторін.

Предмет договору. В статті 395 ЦК України визначено, що предметом комісійного доручення є угода чи угоди, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Чинний Цивільний кодекс України не дає переліку угод, які можуть бути предметом договору комісії. Тому такими угодами можуть бути будь-які угоди, що відповідають вимогам цивільного законодавства. На практиці предметом договору комісії найчастіше бувають угоди купівлі-продажу речей.

Форма договору. Договір комісії незалежно від складу його учасників і від суми укладається в письмовій формі (ст.396 ЦК України). Згідно з цим мається на увазі проста письмова форма. Недодержання даного правила тягне за собою наслідки, передбачені статтею 46 ЦК України. Залежно від виду договору комісії, комісійні доручення можуть оформлятися різними документами, наприклад, квитанцією, накладною, замовленням, нарядом тощо.

Права та обов'язки сторін.

Сторони договору комісії пов'язані взаємними правами та обов'язками. Обов'язки однієї сторони водночас є й правами другої сторони. Комісіонер зобов'язаний виконати взяте на себе доручення відповідно до вказівок комітента і на умовах, найбільш вигідних для комітента (ст.399 ЦК України). Комісіонер має право відступити від вказівок комітента у тих випадках, що і повірений за договором доручення (ст.388 ЦК України). Якщо комісіонер укладе угоду на умовах вигідніших, ніж ті, що були зазначені комітентом, то вся вигода надходить комітентові, якщо в договорі не передбачено інше. Нерідко відступи від вказівок комітента стосуються ціни, за якою комісіонер має продати чи купити майно. Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, зобов'язаний відшкодувати комітентові різницю, якщо він не доведе, що не було можливості продати майно за призначеною ціною і продаж за нижчою ціною запобіг ще більшим збиткам. Інакше вирішується питання, коли комісіонер купить майно за ціною вищою, ніж призначена йому комітентом. Комітент, який не бажає прийняти таку покупку, зобов'язаний заявити про це комісіонерові без зволікань, одержавши повідомлення про укладення угоди з третьою особою. У противному разі купівля визнається прийнятою комітентом. Комісіонер, який купив майно за ціною вищою, ніж була обумовлена комітентом, може прийняти різницю в ціні на свій рахунок. Внаслідок цього комітент не несе збитків від підвищення ціни і тому не вправі відмовитися від укладеної для нього угоди (ст.400 ЦК України). Комісіонер повинен виконати всі обов'язки і здійснити всі права, що випливають з угоди, укладеної ним з третьою особою (частина перша ст.402 ЦК України). Проте може статись так, що укладена комісіонером угода не виконується самою третьою особою. Частина друга статті 402 ЦК України передбачає, що комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання угоди третьою особою. Перед комітентом комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, але не за її виконання третьою особою. Тільки в окремих випадках, коли комісіонер приймає на себе поруку за виконання зобов'язань третьою особою, він буде нести відповідальність перед комітентом. Ця порука називається делькредере (частина друга ст.402 ЦК України) і застосовується, як правило, в операціях зовнішньої торгівлі, коли, наприклад, експортно-імпортна організація на зовнішньоторговельному ринку залучає як комісіонера іноземну фірму чи особисто діє як комісіонер.

У випадку порушення третьою особою угоди, укладеної з нею комісіонером, останній зобов'язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати і забезпечити необхідні докази, а комітент, який отримав таке повідомлення, вправі вимагати передачі йому вимог, що має комісіонер до цієї особи. Проте для третьої особи контрагентом залишається комісіонер, а комітент виступає лише як особа, якій комісіонер передав свої права (ус-тупка вимоги).

Після виконання доручення комісіонер повинен передати комітенту все одержане по виконаному дорученню, а також за вимогою комітента передати йому всі права щодо третьої особи, що випливають з угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою. Окрім того, комісіонер зобов'язаний представити комітентові звіт про виконання доручення (ст.404 ЦК України). Якщо у комітента існують заперечення проти поданого звіту, він зобов'язаний повідомити про них комісіонеру протягом трьох місяців, з дня одержання звіту. В противному разі звіт вважається прийнятим при відсутності іншої угоди між комісіонером і комітентом.

Майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього (ст.398 ЦК України). Внаслідок цього ризик випадкової загибелі чи зіпсування даного майна несе комітент як його власник (ст. 1 ЗО ЦК України). На комісіонера покладається обов'язок забезпечувати схоронність майна комітента і вживати заходів щодо охорони його прав (ст.403 ЦК України). За втрату або пошкодження майна комітента комісіонер несе відповідальність, зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки, якщо не доведе, що втрата або пошкодження майна сталися не з його вини.

За умовами договору або в силу закону на комісіонера може бути покладений обов'язок застрахувати майно комітента. Якщо комісіонер цього не зробить, а незастраховане майно загине чи зіпсується внаслідок випадкових обставин, то він зобов'язаний відшкодувати заподіяні комітентові збитки в межах тієї суми, що органи страхування мали виплатити, якщо б майно було застраховане.

Комітент, згідно з статтею 405 ЦК України, зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане за дорученням (гроші, речі), оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і про виявлені недоліки сповістити комісіонеру без зволікання, звільнити комісіонера від зобов'язань, взятих ним на себе по виконанню доручення перед третьою особою (наприклад, взяти на себе борг, що виник у комісіонера за кредитними угодами, тощо).

Комісійний договір — сплатний, у зв'язку з цим одним із обов'язків комітента є виплата винагороди за послуги комісіонера (ст.406 ЦК України). Якщо комісіонер прийняв на себе поруку за

273

виконання угоди третьою особою (делькредере), то за цю поруку комісіонер одержує від комітента окрему винагороду. Розмір комісійної винагороди, а також винагороди за делькредере визначається погодженням сторін, якщо інше не встановлено законом. Комітент зобов'язаний компенсувати витрати комісіонера, пов'язані з транспортуванням, упаковкою речей, проведенням вантажних робіт тощо. Комісіонер не має права на відшкодування витрат по зберіганню майна комітента, що знаходиться у нього, якщо у законі або договорі не передбачено інше. Щоб забезпечити надходження комісіонерові платежів, йому надається право утримати належні йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента (ст.408 ЦК України).

Припинення договору. Договір комісії може бути скасований комітентом в односторонньому порядку в будь-який час. У зв'язку з цим він зобов'язаний сплатити комісіонерові комісійну винагороду за укладені ним до скасування доручення угоди, а також відшкодувати йому понесені перед цим витрати. Комісійна винагорода не сплачується, якщо комітент скасує доручення до укладання комісіонером відповідних угод з третіми особами. Комісіонер у такому разі має право лише на відшкодування зроблених ним витрат, а комісійний магазин у тому числі і витрат по зберіганню речі (ст.412 ЦК України).

Скасувавши доручення, комітент повинен протягом місяця з дня одержання відмови розпорядитися майном, що є у комісіонера (частина друга ст.411 ЦК України). Якщо комітент у зазначений строк не розпорядиться майном, яке знаходиться у комісіонера, комісіонер вправі здати це майно на зберігання за рахунок комітента чи з метою покриття своїх вимог до комітента продати його за можливо більш вигідною для комітента ціною.

Комісіонер, на відміну від комітента, не може вільно і безпідставно відмовитись від виконання прийнятого доручення. Він вправі це зробити тільки за наявності однієї з трьох умов: якщо це передбачено договором, коли це викликано неможливістю виконання доручення або порушенням комітентом договору комісії (частина перша ст.410 ЦК України). Якщо комісіонер відмовиться від виконання прийнятого доручення внаслідок порушення договору комісії комітентом, він може одержати як відшкодування понесених витрат, так і комісійну винагороду (частина третя ст.410 ЦК України). За будь-яких обставин комісіонер зобов'язаний письмово повідомити комітента про свою відмову. Договір комісії зберігає свою чинність протягом двох тижнів з дня одержання комітентом такого повідомлення (частина друга ст.410 ЦК України). Комітент, зі своєї сторони, в межах місячного строку з дня одержання відмови, зобов'язаний розпорядитися майном під загрозою його продажу комісіонером або здачі на зберігання третім особам за рахунок комітента. Комісійне доручення припиняється також у разі смерті комітента, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, а також внаслідок припинення юридичної особи, яка виступає як комітент. Проте комісіонер зобов'язаний продовжувати виконання даного йому доручення до того часу, поки від правонаступників чи представників комітента не надійдуть відповідні вказівки (ст.409 ЦК України).

Види договору комісії. Комісійна торгівля здійснюється за допомогою кількох видів договорів, які різняться між собою за суб'єктним складом, предметом, формою і порядком укладання чи розірвання договору та за іншими ознаками. Комісійна торгівля поділяється на такі основні види: комісійна торгівля непродовольчими товарами; комісійна торгівля продовольчими товарами; комісійна торгівля продукцією виробничо-технічного призначення тощо. Крім норм ЦК, кожне з названих видів регулюється спеціальними нормативними актами. Наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами (1995

67.. За договором найму жилого приміщення одна сторона (най-модавець) зобов'язана надати іншій стороні (наймачу) за плату жиле приміщення для проживання в ньому.

Договір найму жилого приміщення є двостороннім і сплатним та має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі договорів займає самостійне місце. Це зумовлене тим, що договір найму жилого приміщення спрямований на забезпечення постійної потреби громадян у житлі та правильного використання для цього житлового фонду.

Договір найму жилого приміщення укладається в письмовій формі, хоч недодержання цієї форми не тягне за собою недійсність договору на невизначений строк, оскільки у частині другій статті 9 Житлового кодексу передбачено, що жилі приміщення надаються громадянам у безстрокове користування.

Від імені наймодавця стороною в договорі найму жилого приміщення виступає житлово-експлуатаційна організація, а інтереси всіх включених до ордера членів сім'ї наймача представляє особа, на ім'я якої виданий ордер і яка укладає договір найму.

Договір найму жилого приміщення укладається на підставі Типового договору, в якому зазначено, хто є сторонами в договорі, характеристику предмета договору, права, обов'язки та відповідальність сторін за договором.

Згідно з Типовим договором найму жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду в Україні (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 11 серпня 1988 р.) наймодавець зобов'язується забезпечити належне утримання жилого будинку та прилеглої до нього території, своєчасно проводити ремонт жилого будинку, забезпечувати роботу його технічного обладнання, на час капітального ремонту надавати наймачеві та членам його сім'ї інше жиле приміщення тощо.

Наймач зобов'язаний виконувати правила користування жилими приміщеннями, своєчасно сплачувати квартирну плату, дотримуватися правил пожежної безпеки, своєчасно проводити поточний ремонт тощо.

У Типовому договорі передбачені також права сторін, зміст яких буде досить детально викладено нижче.

Згідно з частиною четвертою статті 61 Житлового кодексу умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї, порівняно з умовами, передбаченими Житловим кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими законодавчими актами, є недійсними. Так, наприклад, якщо у договорі буде обумовлено строк його дії, чи неможливість проведення обміну тощо, то ці умови є недійсними і при розгляді спору не беруться до уваги.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного житлового фонду може бути лише приміщення, що відповідає вимогам статті 50 та статті 63 Житлового кодексу, тобто це перш за все може бути окрема квартира, інше окреме ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Предметом договору найму жилого приміщення повинно бути жиле приміщення, призначене для проживання в ньому, яке упорядковане відповідно до умов даного населеного пункту і яке відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам.

У частині другій статті 63 Житлового кодексу зазначено, що не може бути самостійним предметом договору найму жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, але за розмірами нижче встановленого для надання одній особі, частина кімнати чи кімната, зв'язана з іншою спільним ходом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор тощо).

Розміри жилих приміщень, що надаються в нашій країні, передбачені статтею 47 Житлового кодексу і не повинні перевищувати 13,65 м2 на одну особу, але не можуть бути менше рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті.

68…За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням іншої сторони (замовника) з її або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу (ст.332 ЦК України). Таке ж визначення поняття договору підряду пропонується в проекті нового ЦК України в редакції від 25 серпня 1996 року.

Аналіз наведеного визначення договору підряду дає достатні і підстави для висновку про те, що це консесуальний, двосторонній і і сплатний договір.

Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядчика, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається у вигляді, придатному для оцінки. Буквальне тлумачення статті 332 ЦК України виключає можливість віднесення до предмета договору підряду робіт, які виконуються без використання матеріалів (наприклад, ремонт годинника, радіоприймача, телевізора без використання запасних деталей чи інструментів). Правда, деякі автори радянського періоду (В.Г.Вердников) визнавали за можливе розглядати як матеріал надавану для ремонту річ. Відомі випадки виконання робіт без використання матеріалів, але із застосуванням інструментів або без них (риття траншеї, переміщення вантажу тощо). Такі роботи можуть бути визнані підрядними, оскільки їх дія спрямована на відповідні зміни матеріальних об'єктів.

У юридичній літературі договір підряду розглядається як один з багатьох так званих договорів про надання послуг, хоч у законодавстві така категорія договорів не виділяється. При цьому необхідно договір підряду відмежовувати від інших договорів, що стосуються надання різних послуг (договорів зберігання, доручення тощо), оскільки в останніх результат роботи не має подібного речового відтворення і споживається в процесі самої діяльності виконавця таких послуг. Однак на практиці відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг, настільки різноманітні, що такі рекомендації щодо розуміння предмета договорів про надання послуг не завжди можуть дати позитивні наслідки. При цьому найбільші труднощі виникають під час визначення правової природи послуг з навчання музиці, іноземним мовам (репетиторство), з відправлення обрядів, а також послуг, пов'язаних з кіноконцертною, театральною діяльністю тощо, оскільки для таких послуг характерна відсутність матеріалізованого результату і в цивільному законодавстві фактично немає норм, які б регулювали договірні відносини такого роду.

До таких відносин можливе застосування (за аналогією) відповідних норм, що регулюють договір підряду.

Отже, за Цивільним кодексом України предметом договору підряду є матеріалізовані результати створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації речей виробничого, споживчого, науково-культурного призначення. У змісті цієї статті не враховано особливості численних послуг, для яких характерна відсутність матеріалізованого результату. У зв'язку з цим певний інтерес становить досвід зарубіжних країн.

Так, Цивільним кодексом Франції передбачено договір найму робіт і послуг як єдиний договір. Цивільним законодавством Федеративної Республіки Німеччини окремо регулюються договір найму послуг та договір підряду. При цьому предметом договору послуг можуть бути будь-які послуги, а предметом договору підряду — як виготовлення чи переробка речі, так і інший результат виробничої діяльності чи послуг. Отже, за законодавством ФРН лише певна частина послуг розглядається підрядом.

Сторонами в договорі підряду є підрядчик і замовник. Підрядчик — це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи (послуги), а замовник — це особа, яка замовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов'язок прийняти і оплатити її результат.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього підприємства (будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші підприємства що займаються виробничо-господарською діяльністю. Звичайно спеціалізовані підприємства виступають як підрядчики. Підрядчик має право доручити виконання певної роботи третім особам — субпідрядникам.

Щодо участі фізичних осіб у підрядних відносинах (особливо як підрядчиків), то вона суттєво обмежувалася законодавчими актами. Так, відповідно до статті 333 ЦК України громадянин міг приймати на себе виконання роботи за договором підряду лише у випадках, не заборонених законом, і за умови виконання цієї роботи особистою працею. Певні види робіт (послуг), які не могли виконуватися на підрядних умовах, визначалися, наприклад, Положенням про кустарно-ремісничі промисли від 31 травня 1976 р. Положенням, зокрема, заборонялося виготовлення і ремонт зброї, тиражування платівок, кінофільмів, магнітних записів, виготовлення виробів із дорогоцінних металів і каменів, перевезення пасажирів і вантажів автотранспортними засобами. Безумовно, щодо більшості перерахованих у Положенні робіт заборона була цілком виправданою, проте були й такі роботи, заборона яких не мала достатніх підстав.

З прийняттям в Україні законодавства ринкового спрямування потреба в застосуванні багатьох раніше чинних актів стосов но індивідуальної трудової діяльності відпала. Основоположними принципами нового законодавства стали вільне економічне самовизначення громадян, свобода підприємництва тощо. Так, за статтею 12 Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Громадяни, індивідуальна трудова діяльність яких має ознаки підприємництва, повинні дотримуватися правил, визначених Законом України «Про підприємництво». Для цього їм необхідно набути статус підприємця або утворити (самостійно чи разом з іншими особами) підприємство з правами юридичної особи, здійснивши державну реєстрацію підприємництва у виконавчому комітеті відповідної Ради (державній адміністрації). Громадянин, який бажає набути статус підприємця без створення юридичної особи, подає до виконавчого комітету заяву, реєстраційну картку встановленого зразка та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію (ст.8 Закону «Про підприємництво»).

Проголошуючи свободу підприємництва, законодавець водночас передбачає види діяльності, для заняття якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це, зокрема, ремонт спортивної та мисливської зброї, виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення горілчаних, і тютюнових виробів.

Деякі інші види діяльності, як, наприклад, виготовлення і реалізація наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, як зазначається в статті 4 Закону «Про підприємництво», можуть виконувати лише державні підприємства й організації.

Підрядні відносини безпосередньо врегульовані статтями 332— 356 ЦК України. Норми цих статей носять загальний характер. Тому щодо окремих видів договору підряду, які мають значну специфіку, можуть прийматися спеціальні нормативні акти. В Цивільному кодексі України враховані особливості лише договору підряду з обслуговування побутових потреб громадян (договір побутового замовлення). Окремими статтями регулюється договір підряду на капітальне будівництво (ст.353—357), що зумовлено особливим порядком укладення і виконання цього договору, а раніше — також існуванням планово-адміністративної системи в СРСР. Тому договір підряду на капітальне будівництво розглядався в юридичній літературі як самостійний, а не як різновид загального договору підряду. Нині, коли відбуваються докорінні зміни в плановій системі, така кваліфікація договору підряду на капітальне будівництво втрачає будь-які підстави.

Договір підряду дуже важливо відмежовувати від інших близьких за зовнішніми ознаками договорів, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може суттєво порушити права сторін.

Особливі труднощі виникають у випадку розмежування договору підряду і трудового договору, кожний з яких має свої суттєві ознаки. Так, якщо предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, то для трудового договору він не обов'язковий, оскільки в останньому випадку головне значення має трудова діяльність взагалі, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим договором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфікації, посади протягом неви-значеного або певного строку. При цьому виконувана робота можо. мати виробничо-технічний, організаційно-керівний, громадсько-політичний та інший характер.

Підрядчик організаційно самостійний у виробничому процесі, замовнику не підпорядкований, виконує роботу переважно своїми засобами та інструментами і на свій риск. За трудовим договором працівник підпорядкований адміністрації, дотримується встановлених правил внутрішнього розпорядку, роботу виконує, як правило, засобами організації і не несе ризику випадкової загибелі предмета праці.

Розмежовуються ці договори й за колом їх учасників. Так, якщо в договорі підряду підрядчиком може бути як організація, так і громадянин, то за трудовим договором виконавцем роботи (працівником) виступає лише громадянин. За трудовим договором працівник зараховується наказом до штату певної організації, що породжує відповідні правові наслідки з приводу оплати праці і відпочинку працівника, його соціального забезпечення тощо.

На практиці мають місце випадки укладення між громадянином і організацією трудової угоди на виконання першим певної роботи. Однак це ще не свідчить про виникнення трудових відносин, на які повинне поширюватися трудове законодавство. Лише за наявності всіх згаданих вище ознак можна зробити висновок про приналежність конкретної угоди до трудового договору чи договору підряду.

Договір підряду необхідно відмежовувати також від інших суміжних цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення тощо).

71… Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно з ст.440 ЦК України, є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають з правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди делікто-здатною особою. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними (від лат. аеІісШт — правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок.

Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать:

право власності, право на недоторканість життя і здоров'я, честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного.

Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватись від порушення чужого абсолютно суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і при наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

72.. Деліктне зобов'язання — це зобов'язання, в якому особа, шо протиправне і виновно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання — це різновид цивільно-правових зобов'язань і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт, зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов'язаннях, їх називають кредитором і боржником.

Кредитор — це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років) України, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також і організація, незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник — це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. В деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, згідно з стат-. тею 446 ЦК України, за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або учбові, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких знаходився неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. При заподіянні шкоди недієздатною особою боржником є його опікун або організація, що зобов'язані здійснювати за ним нагляд (ст.

448 ЦК України).

Громадянин виступає в особі боржника за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Делікто-здатність громадян за чинним цивільним законодавством України наступає з 15 років (ст.13, 447 ЦК України). Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без громадянства.

Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація, незалежно від наявності в неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов'язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об'єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з частиною першою і другою статті 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також Українська держава.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає, відповідно до статті 453 ЦК України, в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того ж самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст деліктного зобов'язання складають право кредитора та обов'язок боржника. Згідно з статтею 440 ЦК України обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до такого рівня, в якому вона знаходилась до її порушення, а право кредитора — одержати таке відшкодування.