22.3. Розвиток ораторського мистецтва в Україні

Українська ораторське мистецтво має досить глибокі історичні корені. Остаточне

формування ораторського мистецтва відбувається вже в епоху Київської Русі. Досить

важливим чинником у цьому процесі було, звичайно, прийняття християнства. Разом з ним

приходить і мистецтво красномовства, збагачене потужною античною та візантійською

традицією.

Саме тому Київська Русь залишила видатні пам'ятки насамперед гомілетичного

красномовства. Досить відомою є проповідь руського митрополита Іларіона (XI ст.) "Слово

про закон і благодать".

Другий період піднесення ораторського мистецтва в Україні припадає на кінець

ХУІІ - початок ХУІІІ ст. Це часи розквіту ораторського мистецтва як навчальної

дисципліни, коли вона викладалась у Києво-Могилянської академії:

"У класі ораторського мистецтва студенти опановували мистецтво складання

промов, які могли виголошуватися у найрізноманітніших випадках: на святах, зустрічах,

прощаннях, святкуваннях іменин, весіллях, похоронах тощо. Крім того, вони _______вчилися

мистецтва складати найрізноманітніші послання. Практичне застосування знавцями

ораторського мистецтва відбувалося й під час різних судових розборів, суперечок тощо,

коли було необхідно довести права тієї чи іншої сторони, кваліфіковано провести захист.

Студенти, які добре опанували поетику та риторику, мали змогу поліпшити своє

матеріальне становище за рахунок підробітків у багатих міщан"1.

У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом одного року.

Кожний викладач, який читав даний курс, обов'язково писав власний підручник з цієї

дисципліни. Більше того, якщо він у другий раз викладав риторику, то його підручник

зазнавав значних змін. Як відмічають дослідники:

"Це дає підставу говорити про наявність якогось гласного чи негласного припису,

що зобов'язував викладачів до початку занять мати власний курс лекцій. Така традиція, що

неухильно дотримувалась з року в рік, позитивно впливала на розвиток творчої думки

викладачів і студентів, які, наслідуючи представлені викладачами зразки, імітували їх,

вчились складати власні промови, поздоровлення, панегірики, листи_______".

На сьогоднішній день збереглося 127 курсів ораторського мистецтва, що були

складені й прочитані в Києво-Могилянській академії. Певний розквіт курсів ораторського

мистецтва припадає на кінець ХУІІ - початок ХУІІІ ст. Переважна їх більшість мали

156

світський характер. Питання гомілетики, церковно-богословського красномовства

розглядались досить побіжно, як правило, наприкінці курсу поряд з іншими типами промов.

Зразком для підручників була антична теорія красномовства, насамперед доробок

Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана. Курси ораторського мистецтва складались із п'яти

розділів: винахід, розташування, словесне вираження, запам'ятовування і виголошення.

Крім того, велика увага приділялась теорії трьох стилів: високого, середнього і простого.

Кожним з них рекомендувалось користуватися, виходячи з критерію доречності.

На риторичні курси суттєво вплинули також думки античних і ренесансних

теоретиків про те, що філософія є найважливішою частиною загальної освіти оратора.

Однак основу семи вільних мистецтв складало, все ж таки, красномовство.

Характерною рисою риторичних курсів, що читались в Києво-Могилянській

академії, була їх практична спрямованість. У них давались поради щодо складання промов з

будь-якої нагоди. В ті часи на різноманітні урочистості, як правило, запрошували оратора

як почесного гостя. На риторичні курси суттєво вплинув ренесансний ідеал "універсальної

людини", людини високоосвіченої, знавця багатьох наук, що вміє втілити свої знання в

блискучих промовах. Як відмічає В. Д. Литвинов:

"І теоретичні настанови, і практичні поради спрямовували на виховання в

найкоротший термін дійового, практичного оратора, який розумів би потреби і запити

слухачів, був здатний виступити перед будь-якою аудиторією. Ця традиція виявилася

сталою і збереглася аж до початку ХІХ ст.".

Першим відомим нам риторичним курсом, що був прочитаний у Києво-

Могилянській академії в 1635/36 навчальному році, був курс Йосипа Кононовича-

Горбацького. Він складався з двох частин: ораторського мистецтва і діалектики. Ораторське

мистецтво містила вступ і три трактати ("Про силу красномовства", "Про ораторську

промову", "Про тему дослідження").

Одним із найвидатніших професорів ораторського мистецтва Києво-Могилянської

академії з 1706 р. був Феофан Прокопович (1677-1736). Слід відмітити, що в Києво-

Могилянській академії існували певні традиції, які полягали в тому, що перед початком

викладання курсу ораторського мистецтва професори виголошували вступні промови перед

студентами. В них вони, як правило, торкались загальних питань ораторського мистецтва, а

також демонстрували її користь у повсякденному житті. Свій риторичний курс Ф.

Прокопович розпочинає з таких настанов студентам:

"Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до

такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить

викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і батьківщини. Вважаю, що при

цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо

це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, численні

бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, внаслідок нерівних сил таланту, так і

із-за обсягу самого предмета, а про власні похвали цього останнього поговоримо ширше в

самій праці"2.

Курс Ф. Прокоповича складається із десяти розділів: Книжка І. Подає загальні

вступні настанови. Книжка ІІ. Про підбір доказів і про ампліфікацію. Книжка ІІІ. Про

розташування матеріалу. Книжка ГУ. Про мовностилістичне оформлення. Книжка V. Про

трактування почуттів. Книжка УІ. Про метод написання історії і про листи. Книжка УІІ.

Про судовий і дорадчий рід промов. Книжка УІІІ. Про епідиктичний, або прикрашувальний,

рід промови.

Книжка IX. Дещо про священне красномовство.

Книжка X. Про пам'ять і виголошування.

Ф. Прокопович розглядає визначення ораторського мистецтва, які пропонувались

різними античними авторами, і вважає найбільш вдалим таке визначення, яке належить

Квінтіліану. Тобто ораторське мистецтво - це вміння добре говорити. Метою оратора, на

157

думку українського ритора, є переконувати мовою, а завданням так складати промову, щоб

вона переконувала слухачів. Це положення Ф. Прокопович конкретизує таким чином:

"Аби досягти цього оратор повинен винаходити те, що найбільше сприяє справі: він

повинен винайдене викласти у відповідному порядку, має сам те оформити добре

підібраними словами, найкращими реченнями і формами речень і слів, обов_______'язково це все

запам'ятати і, нарешті, виголосити усно, пристосовуючи до мови жести і рухи. Через те

завдання оратора є, задовольнивши всі ці умови, винаходити, розкладати, мовно

оформляти, охоплювати в пам'яті і виголошувати"2.

Таким чином, риторичний курс українського професора побудовано за античними

зразками і докладно висвітлює етапи ораторської діяльності.

У цілому концепція ораторського мистецтва, яку пропонує Ф. Прокопович, прагне

певним чином поєднати традиції Арістотеля та Квінтіліана. Адже промова оратора повинна

не тільки переконувати, показувати, що відповідь на важливі питання є правильною. Вона

повинна також викликати почуття насолоди у слухачів. Завдання оратора полягає не тільки

в тому, щоб інформувати, а й зворушити аудиторію. Тлумаченню почуттів присвячена ціла

книжка в курсі ораторського мистецтва. Діяльність оратора оцінюється передусім тим,

наскільки ефективною була його промова.

Крім того, український ритор докладно розбирає різні види промов і дає поради

щодо їх написання. Зокрема, книжки VI-IX присвячені висвітленню саме цих питань.

Ораторське мистецтво постає як нормативна дисципліна, що встановлює певні правила,

якими повинен керуватися оратор при підготовці того чи іншого виду промови.

У 1716 р. російський цар Петро I запрошує Ф. Прокоповича до Петербурга.

Український професор стає главою "Ученої дружини", найближчим радником Петра I з

питань освіти й церкви, теоретично обґрунтовує його реформи.

Слід відмітити також указ Петра І 1724 р., який вплинув на розвиток практичного

красномовства:

"Панам сенаторам... заборонити промову читати по папірцю, токмо своїми словами,

щоб дурість кожного всім явна була"1.

Можна стверджувати, що риторичні курси, які читались у Києво-Могилянській

академії, вплинули і на розвиток ораторського мистецтва в Росії. Зокрема, певним

підсумком східнослов'янської ораторського мистецтва є праці Михайла Ломоносова (1711-