1) Синтаксичний аспект (досліджує відношення між знаками в межах даної системи);

2) Семантичний (вивчає відношення знаків до позначуваних ними явищ і предметів);

3) Прагматичний (досліджує ставлення до знаків тих, хто ними користується).

У сучасному мовознавстві дискусійним є питання, які одиниці мови слід вважати

знаками. Існує думка, що оскільки мова є знаковою системою, то всі її одиниці (фонеми,

морфеми, слова, словосполучення, речення), є знаками. За іншими поглядами, знаками у

мові є слова і речення, а фонеми – це матеріал, з якого будуються мовні знаки. Були

висловлені думки, що лише морфеми, прості слова і шаблонні словосполучення є знаками,

а фонеми, тонеми (інтонеми), паузи є дознаковими утвореннями, в той час, як складні

16

слова, словосполучення та речення є надзнаковими утвореннями. Представники

«лінгвістики тексту» вважають цілий текст одиницею мовної системи знаків, первинним

мовним знаком, що складається із упорядкованої множини часткових знаків (фонем,

морфем, слів, речень).

Основним мовним знаком, на думку С. В. Семчинського, слід вважати слово. Слово

несе в собі інформацію про позамовну об’єктивну реальність. Воно являє собою складну

єдність звучання і значення, що називає предмет чи явище об’єктивної дійсності і таким

чином формує і представляє поняття. Щодо речення, то воно є не просто знаком, а

сполученням знаків, з яких будуються інформативні знакові тексти, використовувані у

мовному спілкуванні.

2.2. Функції мови й мовлення

Лінгвістика початку XXI століття, підготовлена історичним ходом суспільного

розвитку, приступила до активної розробки антропоцентричного напрямку/парадигми -

певної сукупності знань і підходу до об'єкта дослідження, у якому мова з'являється і як

культурний код націй й як знаряддя комунікації й пізнання, перемикання інтересів з

об'єктів пізнання на суб'єкт, тобто до аналізу ролі людини в мові й мови в людині..

Фундаментальні основи такого підходу були закладені працями видатного німецького

лінгвіста, поета, дипломата Вільгельма фон Гумбольдта (1767-1835), відомого вченого

Олександра Панасовича Потебні (1835-1891) та інших учених: філософів і лінгвістів, які

розуміли мову як духовну силу, що формує культуру народу. Так, вивчаючи мову

іспанських басків, Гумбольдт прийшов до думки, що різні мови - це не просто різні

оболонки загальнолюдської свідомості, але різні бачення світу, що мова належить до тих

«основних сил», які створюють всесвітню історію, що людина будь-якої етнічної

приналежності тільки тоді стає Нomo sapiens - людиною розумною - коли він з дитинства

засвоює мову й разом з нею культуру свого народу.

Мовне спілкування тісно пов'язане з пізнавальними процесами, у яких сприйняття

опосередковане мовою, на основі якого функціонують пам'ять, уява, увага, відбуваються

процеси формування й формулювання думки. Універсальність мови як засобу спілкування

виявляється в тому, що за допомогою мови людина може звернутися до людини, тварині,

машини; до невизначеної безлічі осіб, до себе самої. Адресант (хто говорить) і адресат

(кому призначене мовлення) можуть бути розділені часом і простором (заповіти,

щоденники, листи й т.д.).

Що ж стосується мовного спілкування, то воно представлене всією тою

різноманітною інформацією, що передається у всіх комунікативних актах, що реалізує ті

або інші функції мови:

Комунікативна. Мова використовується для інформаційного зв’язку. Цій функції

підпорядковані всі інші. Спілкування – це соціальний процес, процес задоволення потреби

людини в іншій людині.

Експресивна. Мова є засобом вираження внутрішнього світу індивіда. Вона дає

можливість перетворити внутрішнє, суб’єктивне в зовнішнє, об’єктивне, доступне для

сприйняття.

Ідентифікаційна. Спілкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носії цієї

мови. Тільки вони є засобом ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.

Гносеологічна. Мова є засобом пізнання світу. Людина користується не тільки

індивідуальним досвідом, а й суспільним. Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в

мові, в її словнику, граматиці, у текстах.

Мислетворча. Мова є засобом формування думки. Є мислення конкретне (образно-

чуттєве) і абстрактне (понятійне). Люди обмінюються мовними одиницями, в яких

закодовано думки.

17

Естетична. Мова – першоелемент культури. Мова є знаряддям і водночас матеріалом

створення культурних цінностей. Фольклор, художня література, театр, пісня тощо – усе це

дає підстави стверджувати, що мова – становий хребет культури.

Культуроносна. Мова – носій культури. Культура кожного народу зафіксована в

його мові. Мова виконує функцію каналу зв’язку між народами. Через мову відбувається

засвоєння кожною людиною культури свого народу і естафета духовних цінностей від

покоління до покоління.

Номінативна. Це функція називання. Слова служать назвами предметів, процесів,

якостей, кількостей, ознак тощо.

Інші функції мови:

− фатична (контактовстановлювальна);

− магічно-містична (полягає у вірі в магічну дію слова);

− демонстративна (демонстрування етнічної приналежності);

− волюнтативна (вираження волі щодо співрозмовника).

Виходячи з вищесказаного, можна дати й таке визначення мови: мова - це знаряддя

передачі інформації, думок і почуттів людей, найважливіший засіб людського спілкування.