
- •1.1. Поняття про культуру мовлення
- •1.2. Усна і писемна форми літературної мови
- •1.3. Комунікація. Види комунікації
- •1) Матеріальність (його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чуттів);
- •2) Використання його для позначення чогось, що перебуває поза ним;
- •3) Інформативність.
- •1) Знаки-копії або іконічні знаки (засновуються на наявності певної спільної
- •2) Знаки-індекси або знаки-прикмети (засновуються на певній сумі знака і денотата),
- •3) Умовні або знаки-символи (у них зв'язок між знаком і денотатом є умовним, а не
- •1) Синтаксичний аспект (досліджує відношення між знаками в межах даної системи);
- •2) Семантичний (вивчає відношення знаків до позначуваних ними явищ і предметів);
- •3) Прагматичний (досліджує ставлення до знаків тих, хто ними користується).
- •2.2. Функції мови й мовлення
- •2.3. Історія української мови.
- •XVIII ст., коли вийшла «Енеїда». І. П. Котляревський започаткував нову українську
- •26 Жовтня 1989 року було прийнято закон «Про надання українській мові статусу
- •4.2 Логічність мовлення
- •1.Стосується до логіки (науки про закони і форми мислення). 2. У якому є внутрішня
- •1) Навичок логічного мислення (вправного їх застосування), спрямованого як на
- •2) Знання мовних засобів (і навіть позамовних – міміки, жестів), якими можна
- •3) Володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, за якої не
- •12. Відсутність у тексті чіткої тричленної структурної побудови (вступу, основної
- •5.2 Чистота мовлення
- •5.3 Доречність мовлення
- •7.2 Розмовний стиль
- •7.3 Науковий стиль
- •1. Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та
- •2. Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових
- •3. Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання,
- •4. Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-
- •7.7. Епістолярний стиль
- •7.8. Конфесійний стиль
- •8.2. Стилістично забарвлена лексика.
- •8.3. Термінологічна лексика.
- •1. Системність.
- •2. Однозначність.
- •3. Умотивованість.
- •8.4. Пароніми
- •8.5. Синоніми
- •9.2 Іншомовні слова
- •1. В українській мові у нього не повинно бути відповідника з таким самим
- •2. Іншомовне слово повинне вживатися правильно і точно – саме в тому значенні, з
- •3. Запозичене слово в тексті документа повинно бути зрозумілим для тих, хто буде
- •9.3 Плеоназми
- •9.4. Неологізми
- •9.5. Фразеологія
- •1. Фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим
- •2. Фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-
- •3. Стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна
- •9.5.2 Будова фразеологізмів
- •9.6 Лексикографія. Типи словників
- •170 Тис. Слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.
- •1) Комунікативні установки, що «включають» механізми спілкування;
- •2) Знання:
- •3) Вміння застосовувати ці знання відповідно до ситуації, норм моралі конкретного
- •50 %. (Навіть автомат, керований знервованою особою, виконує роботу на 4–5 % гірше). Як
- •10.3. Прийом відвідувачів
- •10.4. Особливості спілкування керівника з підлеглими
- •11.2. Ділові засідання (наради)
- •11.3. Телефонна розмова
- •11.4. Публічний виступ
- •1. Матеріал, зібраний автором із власного досвіду, із життя, із спостережень.
- •2. Матеріал, зібраний іншими людьми. Він належить, як правило, вченим,
- •11.5. Поняття про текст
- •12.1. Іменник
- •1. Невідмінювані іменники, які називають осіб чоловічої статі, відносяться до
- •6.2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, узгоджувані з назвою
- •6.3. Використання найменувань у формі жіночого роду можливе в текстах, для яких
- •6.4. Наприклад, в офіційно-діловому стилі не вживаються найменування осіб за
- •12.2. Прикметник
- •12.5. Займенник
- •1. У непрямих відмінках після прийменників особові займенники мають початковий
- •2. Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства,
- •3. Уживання займенника першої особи однини теж із стилістичних причин
- •4. Займенник Вам у конструкціях Надсилаємо Вам претензію... Надсилаємо Вам
- •1. Віддієслівні іменники, на відміну від дієслів, не мають категорій виду, стану, часу.
- •3. Дієслова в розщепленому присудку набули конкретності й тому здатні передавати
- •4. Іменник, що входить до складу розщепленого присудка, є терміном, бо він точно
- •13.2. Комунікативні норми усного ділового спілкування
- •13.2.1 Правила наголошування
- •1) На корені (бо наголос був у корені й у слові, від якого утворили нове): Херсон –
- •2) На суфіксі (бо наголос на суфіксі має слово, від якого утворено нове): Івано-
- •13.2.2. Правила вимови
- •1. Виступ оратора повинен бути ясним, чітким, конкретним. Оратор не повинен
- •2. Оратор повинен бути послідовним, не припускатися суперечливих думок і виразів,
- •14.2. Суперечка як предмет еристики. Учасники суперечки
- •14.3. Позитивні та негативні точки зору
- •14.4. Типи суперечок
- •14.6. Поняття про аргументацію
- •15.2. Поняття про дедуктивне міркування. Дедуктивна аргументація
- •4. Умовно-розділові міркування
- •5. "Зведення до абсурду"
- •6. "Доведення від протилежного"
- •15.4. Поняття про правдоподібне міркування. Правдоподібна аргументація
- •15.5. Форми індуктивних міркувань
- •15.7. Форми міркувань за аналогією
- •15.8. Правила побудови аргументації за аналогією
- •3.10. Приклади правдоподібної аргументації
- •16.2. Правило тягаря доведення. Типові помилки
- •16.3. Правило обґрунтування точки зору. Типові помилки
- •16.4. Правило релевантності аргументації. Типові помилки
- •16.5. Правило завершення суперечки. Типові помилки
- •17.2. Прийоми мовного впливу
- •17.3. Софізми в суперечках
- •17.4. Тактичні прийоми впливу в суперечках
- •17.5. Психологічні прийоми впливу в суперечках
- •18.2. Складники невербальної комунікації
- •2. Західна культура розглядає прямий погляд в очі співрозмовника як свідчення
- •1. На вулиці ви випадково зіткнулися з незнайомим чоловіком. Він зупиняється і
- •2. Така сама ситуація. Чоловік зупиняється і говорить: "Вибачте". Він дивиться на
- •18.3. Мова поз і жестів
- •18.4. Мова міміки
- •18.5. Мова простору
- •19.2. Ораторське мистецтво в Давній Греції класичного періоду
- •19.2.1. Софістичний ідеал єдності ораторського мистецтва та філософії
- •19.2.2. Ораторське мистецтво Сократа і Платона
- •19.2.3. Освітня система Ісократа
- •19.2.5. Видатні давньогрецькі оратори
- •19.3. Особливості елліністичного ораторського мистецтва
- •20.1.1. Ораторське мистецтво Цицерона
- •20.1.2. Програма освіти оратора Квінтіліана
- •20.1.3. К.Тацит про причини занепаду латинського красномовства
- •II ст. Н. Е. Прийнято вважати століттям "другої софістики" на згадку про софістів V
- •20.2. Ораторське мистецтво та раннє християнство
- •1) В античності мовлення - це вираз думки, в християнстві - вираз істини;
- •2) В античності не існувало авторитетів, у християнстві авторитет - Святе Письмо.
- •21.2. Особливості візантійської ораторського мистецтва
- •1) Вибрати тему з Святого Письма;
- •2) Обміркувати її виклад.
- •1. Проповідь як екзегетика, тобто витлумачення прихованого, містичного змісту
- •2. Настановча проповідь, призначена для простого люду.
- •3. Богословська проповідь, що трактує питання віри й оберігає від єретичних
- •21.3. Ораторське мистецтво в системі середньовічної освіти
- •22.2. Ораторське мистецтво в епоху Нового часу
- •1662) "Про геометричний розум і про мистецтво переконувати". Він розрізняє два шляхи, за
- •22.3. Розвиток ораторського мистецтва в Україні
- •1765). Він був знайомий з працями ф. Прокоповича в цій галузі. Крім того, в примітках до
- •1864 Р. Після запровадження суду присяжних відповідно до цієї реформи значно зростає
- •23.1. Семіотичний характер неориторики
- •23.2. Загальна характеристика лінгвістичної риторики
- •23.3. Загальна характеристика аргументативної риторики
- •23.1. Семіотичний характер неориторики
- •1914) Та ч. У. Морріс (1901-1978). Зокрема, у 1938 р. Вийшла друком праця ч. У. Морріса
- •23.2. Загальна характеристика лінгвістичної риторики
- •23.3. Загальна характеристика аргументативної риторики
- •24.2. Похвальні промови
- •1635 По 1817 рік фонди академії налічували 183 підручники. Спудеї академії жили
- •24.3.1. Вітальна гостьова промова
- •24.3.2. Прощальна промова
- •24.3.3. Похоронна промова
- •24.4. Академічне красномовство
- •25.1. Політичне красномовство
- •25.2. Дипломатичне красномовство
- •25.1. Політичне красномовство
- •25.2. Дипломатичне красномовство
- •1780 P. У період війни північноамериканських колоній за незалежність (суч. Позиція
- •XIX ст. Як форма звертання у робітничому середовищі, зберегло _______і своє первинне значення:
- •26.2. Суспільно-побутове красномовство
- •26.3. Діалогічне красномовство
- •1%. Перше враження є сильним, яскравим, таким, що добре запам'ятовується, тобто
- •27.2. Кінетичні особливості невербального спілкування
- •27.3. Жести і пози
- •28.2. Проксемічні особливості невербального спілкування
- •28.2.1. Зони і території
- •28.2.2. Особиста територія
- •28.2.4. Зональні простори у різних націй
- •29.1. Такесика
- •29.2. Візуальний контакт
- •29.1. Такесика
- •29.2. Візуальний контакт
- •1/3 Від часу спілкування, рідко користується довірою. Під час переговорів і ділових бесід
- •30.2. Модуси публічного виступу
- •30.3. Ораторське мистецтво і "воля до влади"
- •30.4. Загальна характеристика розділів ораторського мистецтва
- •1. Кількісний показник аудиторії.
- •2. Рівень обізнаності аудиторії в темі.
- •3. Соціально-культурні ознаки.
- •4. Ставлення до промови оратора.
- •31.2. Типи підготовки до публічного виступу
- •1) Перші та останні фрази промови;
- •2) Формулювання тез та аргументів;
- •3) Цитати й цифровий матеріал.
- •1) Сократ (в) є людиною (с) і
- •2) Для всіх людей (с) характерна смертність (а).
- •1) Помірний клімат (а) має недостатньо визначені властивості (с) і
- •2) Недостатньо визначені властивості клімату (с) ведуть до нестійкості в поведінці
- •1) Спокій і щастя (а) відривають серце людини від Бога (с) і
- •2) Бог не дає людині (в) того, що відвертає її серце від нього (с).
- •32.3 Поняття про критику та її види
- •32.4. Види аргументів
- •X є хорошею людиною.
- •X є поганою людиною.
- •32.5. Моделювання аудиторії
- •1. Вступ.
- •2. Головна частина.
- •3. Завершення.
- •33.1. Вступ до промови
- •1) Оратор підкреслює своє право говорити на певну тему. Маються на увазі ситуації,
- •2) Оратор підкреслює важливість теми для аудиторії.
- •3) Оратор підкреслює значимість самого предмета промови.
- •33.2. Головна частина
- •33.2.1. Способи подання матеріалу
- •33.3. Завершення промови
- •1) Предмет повідомлення;
- •2) Структуру повідомлення:
- •1) Часовою;
- •2) Просторовою.
- •34.1. Форми мовленнєвого впливу
- •34.2. Риторичні фігури
- •34.3. Тропи
- •34.1. Форми мовленнєвого впливу
- •34.2. Риторичні фігури
- •34.3. Тропи
- •35.1. Способи запам'ятовування промови
- •1) Усвідомлення того, для чого потрібно запам'ятати матеріал;
- •2) Розуміння смислу того, що треба запам'ятати.
- •35.2. Інтонування
- •38 % І лише 7 % інформації залишається для слів. Такі дані, можливо, є
- •35.3. Техніка дихання і техніка мовлення
- •35.4. Композиційні частини промови
- •1.1. Звернення - це аргумент від особистості промовця. Призначення цієї частини
- •2. Називання теми - важливий риторичний аргумент, змістовий центр аргументації.
- •5. Заклик-звернення до серця, розуму, емоцій слухачів. Заклики частіше
- •36.2. Образ аудиторії. Подолання опору аудиторії
- •36.3. Риторичний ідеал
6.3. Використання найменувань у формі жіночого роду можливе в текстах, для яких
вказівка на стать є бажаною і не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських
баскетболісток, виступ відомої співачки).
Примітка: багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами -ш, -их, -к та ін.,
мають розмовне, а нерідко і просторічно-жаргонне стилістичне забарвлення (головиха,
секретарша, директорша, ректорша, касирка). Для офіційного тексту вони непридатні.
6.4. Наприклад, в офіційно-діловому стилі не вживаються найменування осіб за
ознакою місця проживання або місця роботи, типу: заводчани, дистанційники, сільчани,
радгоспники (пор. колгоспники), вагонщики. Ці слова є розмовними варіантами офіційних
складених назв (заводські робітники, працівники дистанції на залізниці, мешканці села,
робітники заводу по випуску вагонів).
Число іменників. Для офіційно-ділового стилю характерне широке використання
іменників, уживаних лише в однині (скасування, змагання, співпраця, огляд,
запровадження, оформлення, виконання, схвалення, дебет, квота, кворум, рух), або лише в
множині (кадри, ресурси, фінанси, дебати).
Речовинні іменники вживаються тільки в однині (вода, глина, крейда, вино, шовк,
сатин, пшениця, кукурудза, віск, сталь, сіль, масло). Але деякі з них набувають невластивих
для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, крупні
сири, солодкі вина, машинні масла, сипучі піски, високі зелені хліба). Таке використання
форм множини у ділових паперах не є порушенням норм літературної мови.
Для публіцистичного та офіційно-ділового стилю характерне вживання іменників в
однині на позначення не одного, а багатьох предметів (Жінка в нашій країні має рівні права
з чоловіком. Полювання на дикого кабана дозволяється… Зібрано цукрового буряка на
площі 100 га). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на ряд
однорідних предметів, що сприймаються цілісно.
Якщо ж мова йде про внутрішньо розчленовану велику кількість однорідних
предметів, таку, що її можна рахувати або якось інакше вимірювати, тоді слід
використовувати форму множини: Випуск автомобілів «Таврія» припинено. Продаж
костюмів проводиться тільки за готівку.
Проте бувають випадки, коли на це правило не зважають. Коло іменників, що
позначають множину, а вживаються у формі однини часто неправомірно розширюється. До
таких іменників належать назви побутових предметів, найменувань різних виробів, товарів
тощо; при цьому часто буває вказівка на певну кількість цих предметів (… виділено балку
швелерну в кількості 500 кг. На базу надіслано 100 штук дитячого шерстяного костюма).
81
Таке використання форм однини, очевидно, виникає під впливом документів деяких типів –
стандартних бланків, номенклатурних переліків і списків, прейскурантів тощо, у яких
позначення предметів при переліченні подається звичайно в називному відмінку однини.
Подібне використання форми однини в документах інших типів є відхиленням від норм
літературної мови.
Відповідає літературній нормі використання форм однини, яка вказує, що однакові
предмети перебувають у однаковому відношенні до кожного з групи названих (Призовники
з’являються до військкомату з паспортом і приписним свідоцтвом).
Відмінювання іменників. Знижує загальну грамотність ділових паперів неправильне
вживання відмінкових закінчень.
Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників
чоловічого роду, де одні з них мають закінчення а, – я (каменя, акта, документа, рахунка
(документ), реверса (механізм), регістра (пристрій), стана (у техніці), терміта (комаха),
терміна (слово), формуляра та ін.), інші – у, – ю (терміту (речовина), терміну (строк) стану
(фізичного або психічного) податку, рахунку (дія), реверсу (зобов’язання торговельне),
регістру (список), обліку, каменю (будівельний матеріал), виду, підпису, договору,
заповіту). Багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку
(під час рахунку – нема рахунка, працівник державного апарату – біля кіноапарата).
Закінчення родового відмінка фіксують усі словники.
У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду можуть мати паралельні
закінчення: -ові, -еві, -єві, -у, -ю.
У діловому мовленні перевага надається закінченню -у, -ю: президенту, директору,
начальнику (хоча можлива і форма президентові, директорові, начальникові – вибір
варіанта залежить від наступного слова: ректорові інституту, деканові факультету
іноземних мов – президенту фірми, декану природничого факультету), закінчення -ові, -еві,
-єві переважають у загальнонародній розмовній мові, у художній літературі.
Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові, -еві, -єві, а не -у, -
ю. Справа в тому, що деякі іменники – назви збірні, абстрактні – мають однакові закінчення
(у, – ю) у родовому і давальному відмінках. У таких випадках виникає небезпека появи
двозначності. Наприклад: допомога інституту можна розуміти і як допомога нашого
інституту і як допомога нашому інституту; резерви полку; допомога заводу; подарунки
колективу.
У таких випадках для уникнення двозначності стає обов’язковим використання
закінчень -ові, -еві, -єві (навіть для назв неістот).
В іменниках – власних назвах на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) – можливим є
тільки закінчення у (Львову, Турчину, Глібову, Шваччину).
Дуже часто в документах трапляється помилка: іменники на позначення неживих
предметів дехто відмінює так само, як і назви живих предметів. Наприклад: На виставку
ретроавтомобілів відправили «Москвича–401»… Екіпаж потопив «Варяга» у Чемульпо…
«Оживлювати» неживі предмети не слід. Це характерно для розмовно-професійного
мовлення. Тому слід писати: На виставку ретроавтомобілів відправили «Москвич– 401»
тощо.
Іменники-назви істот у знахідному відмінку завжди мають закінчення, співвідносне з
формою родового: нема батька – знайти батька; в іменниках – назвах неістот форма
знахідного збігається з формою називного: читати твір, знайти газети. Але не завжди
граматичні ознаки істот/неістот і реальний зміст слів відповідають один одному.
Наприклад: іменники народ, плем’я, стадо, табун, полк, загін, що називають певну кількість
людей, тварин, не позначають живі предмети. І тому треба писати й говорити: побачити
табун, полк, загін.
У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей
(статей, сімей, свиней, галузей, доповідей, ескадрилей, подорожей) та нульове: гривня –
гривень (грошова одиниця), гривна – гривен (прикраса), доріг, дач, книжок.
82
Не слід плутати відмінкові закінчення іменників у місцевому відмінку множини з
давальним множини: полям (Д. в.) – на полях (М. в.), садам – у садах, подвір’ям – на
подвір’ях, вулицям – на вулицях, лісам – у лісах.
Вислови «читати по складам», «ходив по кімнатам», «по нашим підрахункам»
ненормативні. Відповідно до норм української граматики (прийменник по виражає
просторові відношення) треба казати «читати по складах», «ходив по кімнатах», «за
нашими підрахунками».