38 % І лише 7 % інформації залишається для слів. Такі дані, можливо, є

перебільшеними, але вони наводять на думку, що обстежувалися якісь специфічні

комунікативні ситуації, наприклад, на вокзалі (куди?, на який?, скільки?) чи в магазині

(почім?, якого?, скільки?). В таких мовних ситуаціях більше слів випускається, ніж

говориться, але ці ситуації стандартні, і мовлення в них клішоване, воно не може

репрезентувати все, навіть побутове, мовлення, не кажучи вже про наукове, художнє,

офіційно-ділове, публіцистичне.

Жести. Готуючись до останнього етапу-виголошення промови (акції), слід

продумати, якими можуть бути рухи і жести промовця. Якщо рухів буде багато і

недоладних, то у слухачів складеться враження, що промовець розгублений, метушливий.

Якщо, навпаки, їх буде дуже мало і знову ж недоладних, то промовець здаватиметься

переляканим, невпевненим у собі.

К. Станіславський писав: "Зайві жести - це сміття. Гра актора, переобтяжена

багатьма жестами, подібна до малюнка, зробленого на брудному аркуші паперу... Нехай

кожний актор передовсім приборкає свої жести настільки, щоб не вони володіли ним, а він -

ними".

Отже, краще буде, якщо промовець наперед продумає кілька "рятівних" рухів, позу,

додатковий предмет (ручку, аркуш, указку, папку тощо), який можна буде взяти, щоб

знайти місце рукам, підбере до всього цього гарну форму (можна і перед дзеркалом) і ці дії

запам'ятає, щоб потім не робити якихось негарних, випадкових рухів або не німіти.

Надмірне хвилювання перед відповідальною промовою чи дуже важливими для

промовця слухачами може перейти в переляк і зашкодити не тільки виголошенню промови,

а й здоров'ю промовця (холодок у грудях, оніміння рук, нестача повітря, все забувається,

тексту не бачиш).

К. Станіславський описав такі ситуації з акторами, однак аналогічні можуть

траплятися і зі звичайними промовцями: "Ви не можете собі уявити, яким злом для

творчого процесу є м'язова судома і тілесний затиск. Коли вони утворюються в головному

органі, люди з прекрасним від природи звуком стають хрипливими чи втрачають здатність

говорити. Коли затиск трапляється в ногах, актор ходить, немов паралітик; коли затиск у

руках - руки холонуть, перетворюються на кілки і піднімаються, як шлагбауми. Такі ж

затиски з усіма їхніми наслідками бувають у хребті, шиї та в плечах. Вони _______у кожному

випадку по-своєму спотворюють артиста і заважають йому грати, але найгірше, коли затиск

охоплює обличчя і викривляє його, паралізує, змушує скам'яніти міміку... Затиск може

з'явитися у діафрагмі та інших м'язах, що беруть участь у процесі дихання, порушити

природність цього процесу і викликати задишку".

Запобігати таким небажаним явищам можна, добре готуючись до кожного виступу, а

також займаючись психологічним тренінгом і технікою дихання та мовлення. Найбільшою

окрасою промови є її зміст, думки, знання. Про це писали ще античні ритори: "Найбільшою

шаною користуються ті промови, виголошення яких супроводжується виникненням знання,

якого раніше не було" (Арістотель); "Промова мусить квітнути і розгортатись тільки на

основі повного знання предмета; Красномовство є чимось таким, що досягається більшими

труднощами, ніж це здається, і народжується з дуже багатьох знань і старань" (Цицерон).

Глибокі знання того, про що говорить промовець, дають йому впевненість у собі.

Для того щоб уникнути надмірного хвилювання, промовець може переконати себе в

тому, що його думки краще за нього ніхто не висловить, що ніхто краще за нього не знає

аналізований ним матеріал, що цей виступ - один з низки інших і якщо буде невдалим, то є

шанс наступний зробити кращим, що кожна невдача - це крок до наступної перемоги, це,

зрештою, досвід, через який треба пройти.

258

Кожний промовець повинен пам'ятати, що розум, воля, емоції мають бути у певній

рівновазі і завжди з перевагою здорового глузду. І якщо емоції, воля виходять з-під

контролю розуму, то це обов'язково негативно позначиться на змісті промови, на її

інформативній якості. У кожної людини, а тим паче в оратора, педагога, мусить бути

свідоме ставлення до себе, самооцінка співвідношення власних реальних і потенційних

можливостей з реальними суспільними потребами. "Людина є особистістю тому, - писав

визначний психолог С. Рубінштейн, - що вона свідомо визначає своє ставлення до оточення

і самої себе. Без спроможності свідомо зайняти певну позицію немає особистості".

Звучання промови. Для того щоб виробити навички гарно говорити (озвучувати

текст), потрібно бути уважним до звучання мови, слухати зразкове, живе (природне)

мовлення, володіти модуляцією голосу, відпрацьовувати техніку дихання і техніку вимови.

Якщо актор має озвучити чужий текст, К. Станіславський радить: "Перш ніж

говорити, слід визначити порядок у словах монологу і правильно поєднати їх у групи, мовні

такти. Тільки після цього можна буде розібрати, яке слово якого стосується і зрозуміти, з

яких часток складається фраза або ціла думка. Читання за мовними тактами містить у собі

важливу практичну користь: воно допомагає самому процесові переживання. Встановлення

мовних тактів і читання по них необхідне ще й тому, що вони примушують аналізувати

фрази і вникати в їхню сутність. Не осягнувши її, не скажеш фрази усвідомлено.

Звичка говорити по тактах зробить вашу мову не тільки стрункою за формою,

зрозумілою у поданні, але ще й глибокою за змістом, бо змусить вас постійно думати про

сутність того, про що ви говорите".

Значною вадою під час виголошення промови, виступу може стати однотонність

звучання. Тільки високоавторитетні промовці з глибокими, змістовними думками можуть

дозволити собі розкіш говорити однотонно й дуже тихо. Однотонні виступи звичайних

промовців не привертають уваги слухачів, не зачіпають свідомість, заколисують

одноманітністю, і слухачі мимоволі переключаються думкою на щось своє.

Для того щоб уникати однотонності звучання, промовець ще на етапі елокуції має

добирати влучний і образний мовний матеріал, шукати свої, незвичні прийоми поєднання

слів і виразів, часом епатажні, вигадливі звороти, в результаті чого його мовлення

набуватиме оригінальних ознак.

Неабияке значення в подоланні одноманітності звучання мають навички володіння

модуляцією власного голосу. Модуляцією (лат. modulatio-розмірність, гармонійність, від

modulator - розмірюю) називають зміну тональності, сили, ритму, звучності голосу. Цю

мовну здатність оратора високо цінував великий Леонардо да Вінчі: "Модуляції голосу -

найпрекрасніша з усіх чарівностей красномовства. Це музика мовлення". Наша мовна

практика дає нам приклади прекрасної модуляції звучання, що огортає як свіже лагідне

повітря, лл'ється приємно, як чиста вода, оживляє і підносить слухачів. І навпаки, є

настільки однотонне чи дражливе звучання, що хочеться "вимкнути" його, як надокучливий

транслятор.