Типи економічного зростання в Україні
Найважливіші контури того, в якому світовому середовищі функціонуватимуть національні економіки окремих країн у майбутньому і що визначати за мету при формуванні стратегії їх розвитку в умовах глобалізації, обговорюється досить активно як на міжнародному рівні, так і в Україні. Зроблені помітні успіхи в дослідженні даної проблеми, опубліковані фундаментальні роботи. Та все ж залишається об’єктивна необхідність розробки тактики дій для конкретних країн. Щоб обґрунтувати відповідні пропозиції, потрібно провадити подальші дослідження щодо згаданого питання.
В історичному контексті, з відходом від феодальної системи, розвитком мореплавства та завершенням промислової революції почав формуватись глобальний геоекономічний простір, який з часом охопив світове господарство і функціонує як мегаекономіка. І хоча своєрідним поштовхом до цього стала доволі банальна, з позиції сьогодення, ідея перевезення товарів на військових кораблях, корені інтернаціоналізації виробництва значно глибші, що на рівні країн привело, врешті-решт, до конкурентної боротьби, яка функціонує за відомим принципом порівняльних переваг.
Переможцями є високорозвинені країни, які вступили до принципово нового етапу свого розвитку. Хоча структурно світовий ринок складається з ринку товарів, праці, капіталу та досягнень науково-технічного прогресу, останні дві складові переважають як за абсолютними значеннями, так і за їх впливом на світовий розвиток.
Не втрачають гостроти і торговельні негаразди: періодично спалахують автомобільні, комп’ютерні, м’ясні, молочні, діоксинові, бананові «війни» та конфлікти. Однак вчені єдині в тому, що для глобальної економіки XXI століття буде характерним принципово новий — постіндустріальний — тип економічного розвитку, для якого типовими і визначальними будуть дематеріалізація виробництва, його інтелектуалізація, інформатизація, електронізація, застосування генної інженерії та біотехнологій, використання нетрадиційних видів енергії та енергозберігаючих технологій.
Глобальна постіндустріальна, а в перспективі глобальна ноосферна економіка базуватиметься як на накопичених інтелектуальних та інформаційних ресурсах усього людства, так, переважно, і на інтелектуальному потенціалі, який ще має бути реалізований. Технологічне використання інтелектуального потенціалу спонукатиме до пошуку якісно нових напрямків організації економічних процесів, нових способів організації праці та виробництва, побудованих на основі нових форм поділу праці на різних рівнях. Постіндустріальна, технотронно-інформаційна економічна система функціонуватиме і розвиватиметься у революційно новій економічній територіально-інституційній структурі суспільного виробництва. При цьому саме поняття «виробництво» трансформується від уявлення про нього як про суто матеріальне виробництво, до ототожнення з виробництвом усіх видів суспільно корисної економічної діяльності. Так, у школі здійснюється «виробництво» знань, у лікарні — «виробництво» здоров’я. Але вже сьогодні будь-яке «виробництво» набуває інтернаціональних рис, наприклад, має місце як навчання, так і лікування за кордоном.
У перспективі детерміновано виникає глибока глобальна інтеграція національних господарств у системі єдиного світового поділу праці, у цілісному світовому господарстві. «Залишаючись національними за формою і територіально, нові ноосферні продуктивні сили по суті матимуть характер світових продуктивних сил. Процеси економічного розвитку набудуть глобального характеру і повністю підлягатимуть загальнопланетарним, загальноцивілізаційним закономірностям. Вплив глобальних економічних закономірностей зумовить все зростаючу взаємодію, взаємопроникнення національних і міжнародних економічних відносин і структур, формування якісно нової глобальної структури економіки. Вплив зовнішніх глобальних факторів на розвиток національної економіки стане сильнішим від впливу внутрішніх національних факторів розвитку. Це приведе до «відкриття» національних економік. Сутність відкритих національних економік формуватиме взаємодіючу систему регіональної і глобальної економіки» [23, с. 177].
Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та інфляційними процесами, що її супроводжують, повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення і поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причиною, що привела до економічної кризи і розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованість фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республіками СРСР, а з іншого, - завдяки некомпетентності нових керівників, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.
Все це звичайно мало місце і зіграло свою певну роль у наближенні критичної ситуації. Проте це далеко не головна причина обвального розвитку кризових процесів. Теоретичний аналіз даної проблеми приводить до висновку, що головні причини розвитку і поглиблення кризових процесів знаходяться не у сфері обігу, точніше, не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетарної концепції регулювання економіки), а у сфері виробництва, у його характері і типі економічного розвитку. Тому вирішувати проблеми виходу з економічної кризи треба не на основі західних моделей монетарних концепцій, а в першу чергу на основі сучасної теорії економічного зростання і розвитку.
Економічна теорія виділяє два основних типи економічного зростання - екстенсивний і інтенсивний. Коротко нагадаємо їх характеристики. Характерною і найбільш специфічною особливістю екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва приблизно дорівнює одиниці, тобто для додаткового виробництва одиниці певного результату потрібно збільшити затрати всіх ресурсів виробництва також на одиницю. В умовах інтенсивного типу економічного зростання коефіцієнт еластичності більше одиниці. А це означає, що в інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як на одиницю. Отже, у великих результатах не обов'язково містяться більші затрати виробництва, як це має місце при екстенсивній економіці.
Аналіз проблем економічного зростання і розвитку, узагальнення як світового, так і особливо вітчизняного досвіду господарювання дає підстави виділити і третій тип економічного розвитку, який ми називаємо детенсивним (слово “tension" у буквальному перекладі означає “напруга", а приставка “de” вказує на відсутність всякої напруги). Детенсивний розвиток є характерним для сучасної вітчизняної економіки і породжується причинами сугубо специфічного порядку (насамперед макроекономічним дерегулюванням виробництва). В умовах детенсивного економічного розвитку для виробництва додаткової одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити більше, як на одиницю. Тобто коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва тут вже менше одиниці.
В детенсивній економіці у рівновеликих обсягах результатів виробництва містяться, як і в інтенсивній, різновеликі обсяги затрат виробництва. Але відмінність полягає в тому, що у більших результатах містяться ще більші затрати (а не менші). Це означає, що в цілому суспільстві приріст обсягів результатів виробництва досягається за рахунок ще більшого приросту затрат усіх ресурсів виробництва. Наглядно відмінності між названими типами економічного розвитку показані на рис.8.
Рисунок 1. Типи економічного розвитку (затрати ресурсів на одиницю продукції)
Аналіз розвитку вітчизняної економіки за період з 1985 по 1990рр. свідчить, що деякі елементи детенсифікації виробництва почали проявлятися ще тоді. Але явно і відкрито економіка набула детенсивного характеру розвитку в період 1991-94 рр. Саме в цей період почали посилено розвиватися кризові та інфляційні процеси: виробництво катастрофічно скорочувалося, а ціни обвально зростали; зростали номінальні доходи населення, а гроші знецінювалися ще в більшій мірі. Це є свідоцтвом хоча і опосередкованого, але все-таки зв’язку між процесами детенсифікації і розвитку кризи. Вони взаємно посилюють одне одного і виступають одночасно і причинами і наслідками одне одного.
Проте головною причиною посилення процесів детенсифікації національної економіки є, як ми собі уявляємо, активне і цілеспрямоване здійснення практики перегулювання державного сектору економіки. Ідея економічної свободи державних підприємств теоретично є невірною, а практично шкідливою. Ринковими методами повинен регулюватися лише приватний сектор економіки,або у своїй основі приватизовані державні підприємства. Але приватний сектор (у виробництві) в Україні практично відсутній, а приватизація державних підприємств лише тільки розпочинається.