Зовнішні чинники
Серед зовнішніх чинників, які слід враховувати при розробці програми стабілізації, відзначимо:
- Жорсткість умов на світових фінансових ринках в частині нарощування внутрішніх заощаджень та поліпшення банківського регулювання і нагляду;
- Поліпшення стану ринків товарів, що передбачають необхідність підвищення ефективності інвестицій і поліпшення середовища для ведення бізнесу;
- Скорочення попиту на регіональних ринках праці шляхом скорочення інвестицій в охорону здоров'я і освіту, захист найбільш вразливих верств населення, а також підвищення адресності системи соціального захисту [6, ч. 1, с. 162, ч. 2, с. 415; 12, р. 100-111; 14, р. 71-80].
У світовій практиці для стабілізації економіки та виходу з кризової ситуації кожна країна застосовувала і застосовує свій набір форм і методів. Можна виділити деякі загальні елементи впливу на кризові явища, характерні для більшості країн:
- Державне регулювання соціально-економічних процесів в проблемних напрямках;
- Зосередження заходів державного впливу на пожвавлення ділової активності населення шляхом, наприклад, формування сприятливого середовища для здійснення різноманітних видів підприємницької діяльності;
- Гнучке поєднання різного роду інструментів стимулюючого (прямого і непрямого) впливу на рішення що стоять перед країною проблем, з виділенням при цьому пріоритетності тих чи інших інструментів в залежності від соціально-економічної ситуації, що склалася;
- Узгодженість і гнучкість дій з подолання кризи в економіці з боку влади усіх рівнів, що є важливим чинником антикризового характеру, якого явно бракує практиці [5, с. 30-40; 15, р. 393-400].
Традиційно вважається, що основна загроза стабільності економіки виходить з циклічного характеру розвитку способу виробництва. Існує щонайменше вісім наукових шкіл - від марксистської і австрійської до неокейнсіанської і монетаристської, кожна з яких претендує на власне трактування причин та природи економічних циклів і криз. Будучи іманентно властивими ринковій економіці, бізнес-цикли аж ніяк не втратили свого значення і сьогодні, хоч і зазнали помітну еволюцію.
Злощасний «трикутник цілей» - економічне зростання, стабільні ціни і повна занятість, - колись вважався критерієм економічної рівноваги, згодом придбав куди більш складну конфігурацію. Значно розширилися не тільки саме поняття цілей економічної політики, але й межі допустимих кон'юнктурних коливань, що гарантують країні вихід із глибоких спадів виробництва. Такими кордонами в післявоєнні роки стали вважати рівень безробіття в межах 3%, щорічної інфляції - 5%, щорічного економічного зростання - 4%, дефіциту державного бюджету - не більше 60% ВВП, дефіциту платіжного балансу - не вище 5% ВВП [7, c . 10-19].
Чітко позначені в останні десятиліття процеси глобалізації в силу їх всеохоплюючого характеру не можуть не впливати на економічну стабільність в різних країнах і регіонах світу. Питання в тому, як оцінити конкретний вплив цих процесів на загальну динаміку і стійкість світового економічного розвитку, внутрішню і зовнішню рівновагу національних господарств, рух ділових циклів? Подібного роду дослідження, наскільки відомо, економічною наукою не робилися, хоча про саму глобалізації написано багато. Одна з проблем - визначення її конкретних вигод і витрат, а також методів їх оцінки - залишається поки невирішеною.
Економічна стабільність тісно пов'язана з соціальним фактором. У тій мірі, в якій глобалізація прискорює технологічну і структурну перебудову світової економіки, вона відкриває нові можливості для економічного зростання, створення робочих місць, підвищення соціального добробуту населення. Разом з тим, саме соціальна сфера виявляється тим середовищем, де нестійкість і ризики набувають нового виміру, а потреба у спільних діях інститутів бізнесу та влади особливо велика.
Концепція сталого розвитку - більш ємне і широке поняття, ніж стабільність світової економіки. Мова йде не тільки про те, щоб утримувати розвиток світового господарства від різких коливань, що викликаються економічними кризами, шоками і ризиками. Завдання куди складніше - забезпечити економічний розвиток, стійкий як по матеріальним і екологічними параметрами, так і за соціальними стандартами, враховуючи турботу про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь і різних верств населення в межах кожного покоління. Подібний концептуальний підхід передбачає розробку низки принципово нових напрямів економічної, соціологічної, політологічної, філософської думки [2; 5, с. 50-65].
«Під економічним зростанням національного господарства мається на увазі такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний дохід. Мірою економічного зростання служить темп приросту реального національного доходу в цілому або на душу населення »[3, c. 517].
Представники різних економічних шкіл прагнуть виявити загальні закономірності розвитку економічних систем певного рівня. Одні проводять комплексну оцінку економічної політики, її впливу на темпи зростання національної економіки [2, c. 16; 10, c. 14; 12, p. 93]. Інші займаються аналогічними дослідженнями на корпоративному рівні, вивчаючи питання управління, маркетингу, ціноутворення, сприяють стабільному розвитку компаній [4, c. 26]. Однак дослідження, що дозволяють встановити конкретні фактори та їх оптимальне поєднання для сталого зростання у всіх типах економічних систем, носять обмежений характер. Термін «економічна система» охоплює всі рівні і інститути економіки: невеликі фірми і великі корпорації, галузі, економіку областей і регіонів, держави, регіональні міждержавні утворення та світову глобальну економіку. Незважаючи на різноманітність і специфіку цих інститутів, універсальний підхід дозволяє узагальнити закономірності розвитку і визначити нові чинники зростання.