8.1. Економетрія та прогнозування

Економетрія — прикладна економіко-математична дисципліна, яка вивчає динаміку реальних мікро- та макроекономічних явищ і процесів для кількісного та якісного аналізу й прогнозування резуль­татів розвитку економічних систем, процесів і явищ.

Економетричні моделі являють собою системи взаємопов'язаних рівнянь і використовуються для кількісних оцінок параметрів еконо­мічних процесів та явищ.

За внесок у розвиток економетричних моделей і методів 1969 р. Нобелівську премію одержали Р. Фріш і Я. Тінберген. 1980 р. за створення економічних моделей і застосування їх до аналізу еконо­мічних коливань і економічної політики Нобелівську премію одер­жав Л. Кляйн. За пояснення фундаментальних основ економетрики за допомогою теорії ймовірностей та за аналіз одночасних еконо­мічних структур Нобелівським лауреатом 1989 р. став Т. Хаавельмо, нарешті, 2000 р. Нобелівську премію одержали Д. Хекман і Д. Мак-Фадден "За розробку мікроеконометрії та методів статистичного аналізу".

Економетричні моделі в Україні, зокрема, можуть досліджувати такі проблеми.

– Аналізувати вплив основних макроекономічних показників на обсяги ВВП (інфляція, безробіття, індекс споживчих цін тощо).

– Прогнозувати основні макроекономічні показники на наступні періоди (реальний і номінальний ВВП, рівні зайнятості та безробіт­тя, індекси цін).

– Аналізувати та прогнозувати перспективи розвитку банківської системи, при цьому враховувати її основні показники (баланс, ста­тутний фонд, прибуток, депозити, кредити тощо).

– Досліджувати вплив основних показників на обсяги капіталовкладень, оскільки, зростання капіталовкладень є од­ним з елементів піднесення в економіці.

– В умовах ринкової економіки, враховуючи дію законів попиту та пропозиції, соціальну спрямованість сучасної економіки, аналізу­вати та прогнозувати приватні споживання та заощадження з ураху­ванням таких чинників: заробітна плата, трансфертні виплати, рівень інфляції, споживання продовольчих і непродовольчих товарів, курси іноземних валют, купівля валюти та цінних паперів тощо.

– Досліджувати грошовий ринок на основі рівноважної моделі гро­шового ринку з визначенням єдиної відсоткової ставки. Враховувати показники грошових агрегатів, грошової пропозиції, грошової бази.

– Аналізувати та прогнозувати розвиток української економіки у межах світового господарства з урахуванням чинників впливу на курс національної валюти, торгівельного та платіжного балансів, тарифних і нетарифних методів торгівельної політики.

Прогнозування — це науково обґрунтоване виявлення можливих тенденцій розвитку досліджуваних процесів. Необхідність прогнозу­вання пов'язана з НТП і бурхливим розвитком економіко-соціальних процесів. Процес, що прогнозується, повинен мати ряд альтернатив розвитку та бути інерційним, тобто зберігати у перспективі свої ос­новні риси та закономірності.

Залежно від тривалості періоду розрізняють три види прогнозів: ко­роткострокові (період прогнозування не більше одного року), середньо-строкові (від одного до п'яти років), довгострокові (понад п'ять років).

Розробки у сфері економічного прогнозування в зарубіжних краї­нах з'явились в останній чверті XIX ст. і були пов'язані зі спробами дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних про­дуктів на основі аналізу динаміки статистичних даних, які є в їх роз­порядженні. Головними методами прогнозування на той час були ек­спертні оцінки (на основі якісного аналізу рядів) та проста екстрапо­ляція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє).

На початку XX ст. зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. 1911 р. Дж. Брукмайєр спробував використовувати для прогнозування три хронологічних ряди таких показників: індекс банків­ських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної актив­ності. Подальший розвиток цей підхід одержав у 20-ті роки в досліджен­нях Гарвардського університету. За основу були взяті "гарвардські криві": індекс вартості цінних паперів на біржі, величина депозитів у банках, норма відсотка. Поштовхом у подальшому розвитку прогнозування та планування у світі стала світова економічна криза 1929-1933 рр. У 30-ті роки за кордоном виникає планування на макрорівні. Найбільшу популярність отримала Гарвардська школа економічних ба­рометрів (барометрів розвитку), яка повинна була передбачати майбут­ню кон'юнктуру, тобто прогнозувати динаміку товарного і грошового ринків. Засновниками економетрики вважають Р. Фріша, Я. Тінбергена, Е. Шумпетера. Нині у світі сформувалося три провідні системи плану­вання та регулювання: північноамериканська (США, Канада), азійська (Японія та Південна Корея), європейська (Франція та Швеція). Лідером у прогнозуванні є США. Прогнозування в США вважається однією з найважливіших форм регулювання економіки.

Для прогнозування застосовують методи експертних оцінок, мето­ди статистичного прогнозування та змішані методи (поєднання пер­ших двох). З відомих експертних методів найчастіше використовують методи "Дельфі" та "Мозкових атак". За методом "Дельфі" формують групи, які складаються з одного або більше експертів. Кожна група одержує перелік питань з перспективного розвитку систем і відповідає на них самостійно, незалежно від інших груп. На підставі відповідей експертів будується прогноз. Далі починається узгодження прогнозу доти, доки думки всіх експертів збіжаться або будуть близькими. За методом "Мозкових атак" усі експерти збираються за "круглим сто­лом". Кожен висловлює власний прогноз щодо розвитку досліджува­ної системи. Усі думки експертів обговорюються, аналізуються і з них вибирається найбільш прийнятна.

Макроекономічне моделювання вже кілька десятиліть використо­вується як зручне знаряддя аналізу, імітації та прогнозування еконо­мічних процесів у державних і недержавних установах багатьох країн.