3. Політична система сучасної України.

Політична система сучасної України перебуває на перехідному етапі свого розвитку, від адміністративно-командної до плюралістично-демократичної, змагальної. Позитивними здобутками цього процесу стало утвердження парламентсько-президентської форми державного правління, політичного плюралізму, пропорційної виборчої системи, вільних, демократичних виборів, поділу влади, ринкового статусу економіки, прогресивних зрушень у зовнішній політиці.

Таким чином, більшість українських вчених з упевненістю стверджують, що етап становлення незалежної української держави завершився. Ті політичні реформи, які проводяться в нашій державі повинні були закріпити здобутки демократії й прискорити реформування політичної системи України. Але при всіх позитивних зрушеннях, які відбулися в останні роки існує ряд проблем, котрі істотно гальмують реформування політичної системи нашої держави.

Це зумовлено тим, що істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недостатня розвинутість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, яке нині перебуває лише на стадії формування, недосконалого розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці.

Незважаючи на складнощі в якій нині перебуває політична система України вона здатна забезпечити проведення реформування всіх сфер суспільного життя. Це підсилюється й тією обставиною, що на реформістській платформі нині перебуває як більшість політичної еліти, так і представники великого капіталу, які вбачають у випадку відсутності реформ загрозу своєму існуванню.

Однак процес комплексного реформування суспільства ще не завершений у зв’язку з тим, що:

- Україна ще остаточно не сформувала власної моделі національної економіки, яка є базою для всіх реформ;

- остаточно ще не сформований середній клас, як суб’єкт модерних національних пріоритетів;

- не створено політичний механізм консолідації національних цінностей;

- не освоєні в повному обсязі сучасні процедури культуротворчості у всіх сферах суспільного життя.

Негативною тенденцією розвитку сучасної політичної системи України є наявність дестабілізаційних процесів, що знаходять свій вияв через конфлікти між гілками влади, політичними партіями і блоками (особливо парламентськими), центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію суспільства є свідченням про недостатню стабілізаційну спроможність політичної системи.

Політична система України визначається низькою здатністю до соціальних інновацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються невиправданими соціальними втратами. Органи державної влади та політичні структури неодноразово ставали заручниками реалізації власних інтересів потужних номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму.

Одночасно з цим політична система може забезпечити вільний розвиток суспільства й особи, проведення ефективних реформ лише тоді, коли її інститути функціонують у межах правової системи. До недоліків правової системи України відносять:

- повільне і суперечливе втілення Конституції в законодавчі акти;

- повільний процес реформування судової влади як основного механізму захисту конституційних прав громадян;

- відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконними актами;

- відсутність цілісної концепції реформування правової системи;

- надмірне поширення відомчих підзаконних актів, як джерел права, причому значна частина з них носять суперечливий характер;

- нерівномірна урегульованість законодавством різних сфер суспільного життя; - введення в дію реформаторських законодавчих актів без урахування національних особливостей соціального розвитку ряду сфер суспільного життя країни;

- недосконалість і незавершеність конституційної реформи, яка великою мірою розбалансувала діяльність органів влади і управління тощо.

Однією з важливих причин недосконалості політичної системи України є те, що політичні сили, які знаходяться у парламенті часто керуються у своїй діяльності не нормами права, а власними інтересами. Коли будь-яка політична структура у своїй діяльності порушує свої ж програмні засади, відходить від своїх принципів, то вона не може на державному рівні твердо дотримуватися правових процедур.

Паралельно з новими демократичними елементами у нашій політичній системі присутні також і залишки старої командно-адміністративної системи, що знайшло свій вияв у наступному:

- було збережено структуру і функції старого адміністративного апарату;

- пристосування ряду форм і процедур старої системи права до ринкових умов;

- модифікація ряду ознак тоталітарної політичної культури, що знайшло свій вияв у догматизмі, наявності подвійних стандартів щодо прихильників влади й її опонентів, політичної нетерпимості до ідеологічних противників тощо.

До ознак нової демократичної політичної системи слід віднести:

- конституційні принципи формування і функціонування органів влади та управління;

- створення дієвого механізму стримувань і противаг;

- розвиток громадських і політичних громадських організацій;

- становлення пропорційної виборчої системи;

- наявність механізму правового забезпечення можливості судового захисту прав громадян.

З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України є перехідною, яка поєднує елементи змагальної і соціопримирливої систем. Конституція України закріпила принципи соціопримирливої політичної системи, але на практиці це за нинішніх умов реалізувати надзвичайно складно, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій.