
- •1. Поняття національної економіки.
- •2. Етапи здійснення земельної реформи в Україні.
- •3. Природно-ресурсна база економічного потенціалу України.
- •4. Становлення і розвиток господарств ринкового типу в апк України.
- •5. Стан навколишнього середовища України.
- •6. Вдосконалення взаємовідносин сільськогосподарських підприємств з державою.
- •7. Ознаки та причини кризового стану економіки України в 90-х роках XX століття.
- •8. Особливості приватизації в апк.
- •9. Головні завдання переходу від командної до ринкової економіки.
- •10. Грошовий обіг і його особливості в Україні.
- •11. Модель "шокової терапії".
- •12. Грошова реформа 1996 р. В Україні та її наслідки.
- •13. Градуалістська модель ринкової трансформації командної економіки.
- •14. Формування і розвиток банківської системи в Україні.
- •15. Особливості моделі ринкової трансформації економіки України.
- •16. Трансформація кредитної системи в перехідній економіці.
- •17. Необхідність і суть роздержавлення економіки України.
- •18. Становлення ринку цінних паперів в Україні.
- •19. Законодавча і нормативна база роздержавлення економіки України.
- •20. Бюджетна система України і проблеми її удосконалення.
- •21. Корпоратизація як форма роздержавлення економіки України.
- •22. Формування податкової системи України в період ринкової трансформацій
- •23. Особливості приватизації в Україні
- •24. Формування системи страхування в Україні
- •25. Механізм приватизації в Україні
- •26. Перебудова системи соціального захисту в Україні.
- •27. Етапи приватизації в Україні.
- •28. Поняття соціальної політики.
- •29. Необхідність і суть демонополізації економіки України.
- •30. Пенсійна реформа в Україні.
- •31. Основні напрями демонополізації економіки України.
- •32. Посилення ролі зовнішньоекономічних зв'язків в умовах глобалізації.
- •33. Необхідність структурної перебудови економіки України.
- •34. Зовнішня торгівля як напрямок інтеграції України у світове господарство.
- •35. Принципи і етапи структурної перебудови економіки України.
- •36. Розвиток спільного підприємства з іноземним капіталом в Україні.
- •37. Основні напрями структурної перебудови економіки України.
- •38. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні.
- •39. Структурна перебудова матеріального виробництва.
- •40. Головні напрями економічної політики держави у перехідній економіці.
- •41. Структурна перебудова соціальної сфери.
- •42. Особливості приватизації в агропромисловому комплексі України.
- •43. Фінансово - організаційне забезпечення структурної перебудови економіки України.
- •44. Етапи здійснення земельної реформи в Україні
- •45. Стан агропромислового комплексу економіки України і необхідність його реформування.
- •46. Грошова реформа 1996 р. В Україні.
- •47. Сучасна аграрна реформа та її складові.
- •48. Стан навколишнього середовища України.
- •49. Суть та основні принципи земельної реформи в Україні.
- •50. Формування банківської системи України.
45. Стан агропромислового комплексу економіки України і необхідність його реформування.
Агропромисловий комплекс відіграє важливу роль у розвитку як економіки, так і соціальне-політичного життя кожного суспільства. Він навіть у високорозвинених країнах забезпечує значну частку створюваної продукції і зайнятості працездатного населення. Так, у США в АПК зайнято близько 1/3 економічно активного населення, у Франції — понад 1/4, у ФРН і Великій Британії — 15—20 %. Він забезпечує підвищення продуктивності праці, сприяє зближенню умов життя міського і сільського населення, полегшенню та економії праці у домогосподарствах, зменшенню аграрного перенаселення тощо.
В Україні агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів економіки. Тут зосереджено понад половину функціонуючих нині виробничих фондів, виробляється близько половини валового внутрішнього продукту, 2/3 споживчих товарів, прямо або опосередковано за його рахунок формується ЗО % зведеного бюджету, зайнято майже 40 % працездатного населення. Найбільше багатство країни - земельний фонд, який становить 41,9 млн. га сільськогосподарських угідь, з них -33,1 млн. га орні землі. Створений виробничий потенціал дозволяє забезпечити населення продовольством, а переробну промисловість - сировиною й експортувати значні обсяги продукції. Однак становлення АПК далеко не завершено як організаційно, так і технологічно. Він характеризується незбалансованістю окремих сфер і галузей, застарілістю матеріально-технічної бази, неузгодженістю господарського механізму. Тому не є перебільшенням висновок про те, що за нинішніх умов доля реформ і майбутнього України значною, якщо не найбільшою мірою, залежить від агропромислового комплексу, а це вимагає його докорінної перебудови, одним з напрямів якої є аграрні реформи. Аграрна реформа, яка послідовно здійснюється впродовж останніх років, набула незворотного характеру. Напрацьована законодавча і нормативно-правова база аграрних перетворень; подолано державну монополію власності на землю; завершується процес повернення землі тим, хто на ній працює; суттєво змінюється структура суб'єктів господарювання в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях; формується ринок грошових і матеріально-технічних ресурсів, сільськогосподарської продукції та продовольства.
Додатково – див. пит. № 47
46. Грошова реформа 1996 р. В Україні.
Дивись питання № 12
47. Сучасна аграрна реформа та її складові.
Аграрна реформа є однією з ланок соціально-економічних перетворень, пов'язаних із трансформацією командної економіки у ринкову. Вона є комплексом заходів, здійснюваних державою і спрямованих на перебудову економічних відносин та механізму господарювання у сфері АПК.
Аграрна реформа охоплює перетворення як у системі земельної власності, так і у сфері організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві та інших Сферах АПК. Крім земельних відносин, вона охоплює відносини у галузі матеріально-технічних засобів виробництва й інші проблеми функціонування аграрного сектора, зокрема його відносини з державою та суміжними сферами економіки, її направленість полягає у відновленні приватної власності на землю та інші засоби виробництва і створенні умов для розвитку різноманітних форм економічної діяльності, які б забезпечували ефективне функціонування економіки України. Центральне місце в аграрній реформі займає земельна реформа, що є системою заходів перетворень у землеволодінні й землекористуванні.
З початком аграрних перетворень виникла проблема реформування колгоспів та радгоспів і створення організаційно-правових форм, адекватних ринковій економіці. Передбачалося, що такою формою стане фермерське (селянське) господарство. Було забезпечено відповідну правову базу у вигляді Закону «Про селянське (фермерське) господарство». Однак через об'єктивні та суб'єктивні причини ця форма не набула значного поширення. Головною причиною була відсутність достатніх матеріально-фінансових ресурсів. Та й психологічно переважна частина колгоспно-радгоспного селянства була не готова до такої діяльності.
У прискоренні процесу формування адекватних ринковій економіці організаційно-правових форм у сільському господарстві значну роль відіграв Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. Ним забезпечувалися можливості створення селянами системи нових приватних господарських структур і запровадження товарно-грошових відносин у використанні їхньої власності. Реформування в організації сільськогосподарського виробництва здійснюється шляхом створення замість колективних сільськогосподарських підприємств, Сформованих на базі колгоспів і радгоспів, різнотипних господарських структур: 1) сімейних селянських та фермерських господарств; 2) приватних підприємств; 3) господарських товариств; 4) сільськогосподарських кооперативів. У результаті на базі 10,7 тис. колективних сільськогосподарських підприємств було створено близько 15 тис. вищезгаданих приватних формувань. Особливістю було те, що реорганізація здійснювалася переважно адміністративними методами і в стислі строки.
Наслідком такої перебудови було усунення монополії колективних сільськогосподарських підприємств як організаційної форми. Якщо раніше кожне село мало одного монополіста у вигляді КСП, то тепер у середньому в селі не менше 10 суб'єктів господарювання, кожен з яких має понад 10 га угідь. Це створює основу для забезпечення конкурентності сільськогосподарського виробництва.