
- •1. Поняття національної економіки.
- •2. Етапи здійснення земельної реформи в Україні.
- •3. Природно-ресурсна база економічного потенціалу України.
- •4. Становлення і розвиток господарств ринкового типу в апк України.
- •5. Стан навколишнього середовища України.
- •6. Вдосконалення взаємовідносин сільськогосподарських підприємств з державою.
- •7. Ознаки та причини кризового стану економіки України в 90-х роках XX століття.
- •8. Особливості приватизації в апк.
- •9. Головні завдання переходу від командної до ринкової економіки.
- •10. Грошовий обіг і його особливості в Україні.
- •11. Модель "шокової терапії".
- •12. Грошова реформа 1996 р. В Україні та її наслідки.
- •13. Градуалістська модель ринкової трансформації командної економіки.
- •14. Формування і розвиток банківської системи в Україні.
- •15. Особливості моделі ринкової трансформації економіки України.
- •16. Трансформація кредитної системи в перехідній економіці.
- •17. Необхідність і суть роздержавлення економіки України.
- •18. Становлення ринку цінних паперів в Україні.
- •19. Законодавча і нормативна база роздержавлення економіки України.
- •20. Бюджетна система України і проблеми її удосконалення.
- •21. Корпоратизація як форма роздержавлення економіки України.
- •22. Формування податкової системи України в період ринкової трансформацій
- •23. Особливості приватизації в Україні
- •24. Формування системи страхування в Україні
- •25. Механізм приватизації в Україні
- •26. Перебудова системи соціального захисту в Україні.
- •27. Етапи приватизації в Україні.
- •28. Поняття соціальної політики.
- •29. Необхідність і суть демонополізації економіки України.
- •30. Пенсійна реформа в Україні.
- •31. Основні напрями демонополізації економіки України.
- •32. Посилення ролі зовнішньоекономічних зв'язків в умовах глобалізації.
- •33. Необхідність структурної перебудови економіки України.
- •34. Зовнішня торгівля як напрямок інтеграції України у світове господарство.
- •35. Принципи і етапи структурної перебудови економіки України.
- •36. Розвиток спільного підприємства з іноземним капіталом в Україні.
- •37. Основні напрями структурної перебудови економіки України.
- •38. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні.
- •39. Структурна перебудова матеріального виробництва.
- •40. Головні напрями економічної політики держави у перехідній економіці.
- •41. Структурна перебудова соціальної сфери.
- •42. Особливості приватизації в агропромисловому комплексі України.
- •43. Фінансово - організаційне забезпечення структурної перебудови економіки України.
- •44. Етапи здійснення земельної реформи в Україні
- •45. Стан агропромислового комплексу економіки України і необхідність його реформування.
- •46. Грошова реформа 1996 р. В Україні.
- •47. Сучасна аграрна реформа та її складові.
- •48. Стан навколишнього середовища України.
- •49. Суть та основні принципи земельної реформи в Україні.
- •50. Формування банківської системи України.
39. Структурна перебудова матеріального виробництва.
Ключовим завданням становлення народної економіки є структурна перебудова сучасного народно-господарського комплексу, зміщення акцентів з переважного розвитку галузей важкої промисловості та первинних ресурсів на галузі, що виробляють кінцеву продукцію - інвестиційні ресурси та споживчі товари. Пріоритетними мають стати машинобудування, IT-індустрія (індустрія інформаційно-комп'ютерних технологій і комунікацій), виробництво споживчих товарів і послуг. Саме ці галузі здатні сформувати ядро нарнодної економіки:
· Машинобудування забезпечить технологічне оновлення існуючої індустріальної бази, створить сучасну матеріально-технічну базу для виробництва сільськогосподарської сировини та її переробки; зменшить енергомісткость всіх без винятку галузей національної економіки;
· IT-індустрія дасть поштовх до розвитку високотехнологічних галузей, де активно використовуються інформаційно-комп'ютерні технології: розробка і виробництво обладнання для науково-дослідних центрів, АСУ виробничими процесами, нових ефективних ліків і складної медичної техніки, електронних систем для транспорту, банків, бірж, високоточної зброї, біо- і космічних технологій, системи штучного інтелекту, інтегровані швидкісні транспортні системи, безпечна ядерна енергетики, електронна комерція тощо;
· виробництво споживчих товарів і послуг підвищить рівень стандартів, якості та безпеки споживання населення, розвиток внутрішнього ринку. Автомобільна, харчова, легка, деревообробна та інші галузі промисловості, забезпечать виробництва широкої номенклатури транспортних засобів, споживчих товарів для внутрішнього ринку, будівельна - пожвавить житлове будівництво, яке у країнах з розвинутою економікою є основним індикатором внутрішньої економічної кон'юнктури.
Перехід до ітелектуально-інформатизаційної стадії розвитку національної економіки передбачає прискорене зростання не тільки галузей, що виробляють кінцеву продукцію - інвестиційні ресурси та споживчі товари але й тих, які забезпечують удосконалення і зростання людського капіталу, - тобто освіти та охорони здоров'я. Розвивати науку, розробляти і використовувати високі технології можуть тільки висококваліфіковані, високооплачувані та фізично здорові спеціалісти. Досвід тих країн, які тратили значні кошти на розвиток науки, освіти і охорони здоров'я, показує , що капітальні вкладення в ці сфери швидко окуповуються, а нагромаджені наукові знання і людський капітал утворюють досить значну частку національного багатства, збільшують можливості економічного зростання.
Перспективним виглядає курс на створення территоріальних та організаційних структур, що зорієнтовані на розробку та використання випереджаючих технологій розвитку. Такі структури потребують політичної підтримки та формування законодавчої бази для реалізації пілотних проектів щодо активізації в Україні технополісів, соціополісів, науково-інноваційних центрів, інш.
Нові галузі народної економіки мають прийти на зміну старим, архаїчним індустріальним виробництвам, що нераціонально використовують дорогі сировинні ресурси України, забруднюють довкілля і є економічно збитковими, тобто структурна перебудова матеріального виробництва передбачає направлення обмежених інвестиційних ресурсів не у вугільну промисловість, видобування залізної руди, чорну металургію та інші безперспективні галузі, а у галузі, що виробляють високотехнологічну продукцію або можуть швидко освоїти її випуск.