26. Перебудова системи соціального захисту в Україні.

Якщо розглядати соціальний захист з позицій системного підходу як основний системоутворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На основі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціальним захистом, регламентуються їх відносини з недержавними організаціями і населенням. Законодавство й інші нормативні акти зумовлюють формування фондів, що акумулюють кошти, призначені на соціальний захист, і порядок їх використання, а також підготовку кадрів соціальних працівників (як державних, так і недержавних установ). Перебудова системи соціального захисту населення та забезпечення відповідності соціальних стандартів потребам гідного життя людини має включати:

- реформування системи соціальних стандартів і пільг;

- поліпшення соціального захисту дітей;

- подолання демографічної кризи, досягнення сталого демографічного розвитку;

- розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій з соціального страхування;

- поширення адресної державної соціальної допомоги через упорядкування пільг; при цьому скорочення пільг має супроводжуватися відповідним підвищенням доходів населення;

розвиток системи соціального і споживчого кредитування;

- утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;

- професійна реабілітація та зайнятість інвалідів з метою їх залучення до активного життя;

сприяння у реалізації творчих можливостей та ініціатив молоді, залучення її до активної участі у соціальному, економічному та гуманітарному розвитку країни;

- повернення боргів по заощадженнях громадян.

27. Етапи приватизації в Україні.

Процес приватизації в Україні розпочався з 1992 р. після прийняття ряду законів, що його регулювали, і проходив у кілька етапів. До 1995 р. приватизація відбувалася повільно, було приватизовано лише 9 тис. об'єктів малої приватизації та 2600 середніх і великих підприємств. Переломним став 1995 p., коли приватизація прискорилася, набрала масовості. Протягом 5 років змінили форму власності понад 18 тис. об'єктів загальнодержавної та 49 тис. об'єктів комунальної власності. Переважна більшість малих підприємств перейшла у недержавну власність. У сфері торгівлі та побутового обслуговування понад 90% підприємств стали недержавними. Змінили форму власності й понад 11 тис. великих та середніх підприємств. На початок 2000 р. на 11,5 тис. підприємств частка приватної власності перевищила 70%, а понад 8 тис. їх не мають у своєму майні державної частки. Цей період характеризується і розгортанням масової приватизації з використанням приватизаційних сертифікатів. Переважна більшість власників використала їх для придбання державного майна. Головним підсумком цього етапу приватизації було набрання ним незворотного характеру. Почався реальний процес формування приватної власності як однієї з умов ринкової трансформації економіки. Масив приватизованого майна досяг розмірів, що унеможливлюють масову націоналізацію І гарантують незворотний перехід економіки України на ринкові механізми функціонування. Однак істотного впливу на ефективність економіки приватизація не здійснила, адже не досягла основної мети — підвищення ефективності виробництва. Нерідко приватизація відбувається формально, не супроводжується поліпшенням менеджменту та збільшенням інвестицій до приватизованого сектора економіки. Значна частина приватизованих об'єктів використовується із спекулятивною метою. Недосконалість фондового ринку не дозволяє сформувати ефективного власника корпоратизованих підприємств.

Потреба усунення цих недоліків приватизації та початок приватизації стратегічних підприємств зумовили перехід до нового етапу приватизації, що одержав назву етапу грошової приватизації. Основними цілями його визначено:

1) створення ефективного власника, тобто умов, за яких розв'язується проблема інвестицій у приватизовані об'єкти та формування ефективного менеджменту;

2) збільшення доходів державного бюджету;

3) формування великого національного капіталу шляхом виведення його з «тіні»;

4) залучення іноземних інвестицій та запобігання іноземній експансії.

Головним завданням на цьому етапі є забезпечення умов для підвищення ефективності економіки. Важливе місце тут належить удосконаленню як законодавчої, так і нормативної бази самого процесу приватизації і функціонування приватизованих підприємств.