
- •1. Поняття національної економіки.
- •2. Етапи здійснення земельної реформи в Україні.
- •3. Природно-ресурсна база економічного потенціалу України.
- •4. Становлення і розвиток господарств ринкового типу в апк України.
- •5. Стан навколишнього середовища України.
- •6. Вдосконалення взаємовідносин сільськогосподарських підприємств з державою.
- •7. Ознаки та причини кризового стану економіки України в 90-х роках XX століття.
- •8. Особливості приватизації в апк.
- •9. Головні завдання переходу від командної до ринкової економіки.
- •10. Грошовий обіг і його особливості в Україні.
- •11. Модель "шокової терапії".
- •12. Грошова реформа 1996 р. В Україні та її наслідки.
- •13. Градуалістська модель ринкової трансформації командної економіки.
- •14. Формування і розвиток банківської системи в Україні.
- •15. Особливості моделі ринкової трансформації економіки України.
- •16. Трансформація кредитної системи в перехідній економіці.
- •17. Необхідність і суть роздержавлення економіки України.
- •18. Становлення ринку цінних паперів в Україні.
- •19. Законодавча і нормативна база роздержавлення економіки України.
- •20. Бюджетна система України і проблеми її удосконалення.
- •21. Корпоратизація як форма роздержавлення економіки України.
- •22. Формування податкової системи України в період ринкової трансформацій
- •23. Особливості приватизації в Україні
- •24. Формування системи страхування в Україні
- •25. Механізм приватизації в Україні
- •26. Перебудова системи соціального захисту в Україні.
- •27. Етапи приватизації в Україні.
- •28. Поняття соціальної політики.
- •29. Необхідність і суть демонополізації економіки України.
- •30. Пенсійна реформа в Україні.
- •31. Основні напрями демонополізації економіки України.
- •32. Посилення ролі зовнішньоекономічних зв'язків в умовах глобалізації.
- •33. Необхідність структурної перебудови економіки України.
- •34. Зовнішня торгівля як напрямок інтеграції України у світове господарство.
- •35. Принципи і етапи структурної перебудови економіки України.
- •36. Розвиток спільного підприємства з іноземним капіталом в Україні.
- •37. Основні напрями структурної перебудови економіки України.
- •38. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні.
- •39. Структурна перебудова матеріального виробництва.
- •40. Головні напрями економічної політики держави у перехідній економіці.
- •41. Структурна перебудова соціальної сфери.
- •42. Особливості приватизації в агропромисловому комплексі України.
- •43. Фінансово - організаційне забезпечення структурної перебудови економіки України.
- •44. Етапи здійснення земельної реформи в Україні
- •45. Стан агропромислового комплексу економіки України і необхідність його реформування.
- •46. Грошова реформа 1996 р. В Україні.
- •47. Сучасна аграрна реформа та її складові.
- •48. Стан навколишнього середовища України.
- •49. Суть та основні принципи земельної реформи в Україні.
- •50. Формування банківської системи України.
19. Законодавча і нормативна база роздержавлення економіки України.
Основними законодавчими актами, що регулюють процеси приватизації в Україні є Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію), “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” та “Про приватизаційні папери”. У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб’єкти й об’єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України й інші законодавчі акти.
Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яку подає на розгляд Кабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання Програми, і необхідні для цього організаційні заходи. Вищезазначена програма складається з трьох частин. У першій частині — “Пріоритети та умови проведення приватизації” — визначаються об’єкти приватизації, способи приватизації для різних груп об’єктів, порядок випуску та обігу приватизаційних сертифікатів, умови участі іноземних інвесторів у приватизації, умови, що сприяють процесу приватизації, вимоги до республіканської (Республіки Крим) та місцевих програм приватизації. У другій частині — “Завдання та прогнози щодо зміни структури власності” — обгрунтовуються форми власності та подається прогноз динаміки їх структури, завдання щодо приватизації, прогноз надходження грошових коштів та нормативи їх розподілу. У третій частині — “Заходи щодо організації процесу приватизації” — передбачаються законодавче, нормативне та методичне забезпечення приватизації, створення мережі державних органів приватизації, сприяння створенню інфраструктури приватизації, інформаційне, науково-дослідне, кадрове та фінансове забезпечення.
Державна програма приватизації розробляється відповідно до концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”. Законодавство України передбачає. що першочерговій приватизації підлягають об’єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані об’єкти й об’єкти незавершеного будівництва, строки введення яких вже минули, підприємства матеріально-технічного постачання.
20. Бюджетна система України і проблеми її удосконалення.
Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України. Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. До місцевих бюджетів належать обласні, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Районні та міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. Бюджетна система України об'єднує 14,1 тис. самостійних бюджетів.
Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямків їх використання відповідно до законодавства. Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі господарського та культурного будівництва, на оборону, утримання центральних органів державної влади й державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями й містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського й культурного будівництва, що здійснюється органами місцевого самоврядування.
На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.
Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:
1. постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджетові платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка з фінансуваннями окремих видів видатків;
2. відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
3. послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього втрат державних коштів;
4. неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетної діяльності, то створює систему неконтрольованості щодо використання коштів та майна;
5. відсутність належної методології виконання державного бюджету через систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади.
Усе це потребує пошуку напрямків удосконалення бюджетного процесу, який би відображав конкретну спрямованість бюджетних відносин на розв'язання економічних і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів, за допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозподільчі функції. Виникла нагальна потреба у приведенні положень Закону України "Про бюджетну систему України" до вимог нинішнього часу, усуненні багатьох суперечностей, які існують зараз у законодавстві з питань формування та використання бюджетів усіх рівнів.
Напрямки вдосконалення бюджетного процесу є законодавче вирішення бюджетних процедур, згідно з якими треба:
1. чітко розмежувати повноваження й відповідальність виконавчої та законодавчої гілок влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету;
2. уточнити нині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;
3. встановити процес утворення зобов'язань за платежами до бюджету та їх погашення так, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері;
4. контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов'язань уряду;
5. чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях;
6. забезпечити необхідні повноваження Міністерства фінансів для організації розробки та виконання державного бюджету.