5. Назвіть принципи політичного реалізму Ганса Моргентау.

ШІСТЬ ПРИНЦИПІВ ПОЛІТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ

1. З погляду політичного реалізму, політика, як і суспільство в цілому, підкоряється об'єктивним законам, які кореняться в людській природі. Для того, щоб удосконалити суспільство, треба спочатку збагнути закони, за якими воно живе. Дія цих законів не залежить від нас; будь-яка спроба їхньої зміни буде закінчуватися невдачею.

2. Ключовою категорією політичного реалізму є поняття інтересу, визначеного в термінах влади. Саме зазначене поняття пов'язує розум дослідника і явища міжнародної політики. Саме воно визначає специфічність політичної сфери, її відмінність від інших сфер життя, таких як економіка (яка розуміється в категоріях інтересу, визначеного як багатство), етика, естетика або релігія. Без такого поняття теорія політики, внутрішньої або зовнішньої, була б неможливою, оскільки в цьому випадку ми не змогли б відокремити політичні явища від неполітичних і привнести принаймні деяку впорядкованість у політичне середовище.

3. Політичний реалізм вважає, що поняття інтересу, визначеного в термінах влади, є об'єктивною категорією, хоча сам інтерес може мінятися. Проте понятгя інтересу розкриває суть політики і не залежить від конкретних обставин місця і часу.

4. Політичний реалізм визнає моральне значення політичної дії, а також неминучу невідповідність між моральним імперативом і вимогами успішної політики. Неврахування зазначеної невідповідності могло б внести плутанину в моральні і політичні питання, представивши політику більш моральною, а моральний закон менш строгим, ніж він є насправді.

5. Політичний реалізм заперечує тотожність між мораллю конкретноїнації й універсальними моральними законами. Проводячи розмежування між істиною і думкою, вона розділяє також істину й ідолопоклонство. Усі нації відчувають спокусу - і лише деякі можуть противитися їй протягом довгого часу - представити свої власні цілі і дії як прояв універсальних моральних принципів. Одна справа знати, що нації є суб'єктом мораль­ ного закону, інша - стверджувати, що добре і що погано у відносинах між націями. Існує невідповідність між вірою в те, що все підкоряється волі Бога, і переконаністю в тому, що Бог завжди на чиємусь боці.

6. Таким чином, існує величезна різниця між політичним реалізмом й іншими теоретичними школами. Однак сама теорія політичного реалізму часто розуміється й інтерпретується неправильно, хоча в ній немає протиріччя між вимогами раціональності, з одного боку, і мораллю - з іншого.

5. Розкрийте зміст геополітичної концепції Хелфорда Маккіндера.

Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-американський вчений-географ Хелфорд Маккіндер (1861—1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так званого хартленду (від англ. heart — серце і land — земля) — «серединної землі», яка має особливе значення в історії.

X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за X. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини.

Дещо пізніше, у 1919 p., X. Маккіндер дійшов висновку, шо майбутня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. Той, хто володітиме Східною Європою як «серединною землею» Євразії, керуватиме і «світовим островом» Європи, Азії та Африки. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме усім світом. X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.

«Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс» (Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв´язання цієї проблеми глобального протистояння було б створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.

Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геополітика у цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії в 30-ті роки і розв´язання Другої світової війни.