Виборний і возний виходять.

ЯВА IV

Петро і Микола

Петро. Се старший в вашім селі?

М и кол а. Який чорт, він живе тільки тут; бач, возний — так і бун­дючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, шо із рідного батька злупить!

Петро. А то, другий?

Микола. То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда — хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, за­раз докаже.

Петро. Так він штука! Кого ж вони висватати?

М и к о л а Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись.

Петро (набік). На Наталці!.. (Заспокоївшись). Но Наталка не одна на світі. (До Миколи). Так, видно, Наталка - багата, хороша і розумна?

Микола Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

П е т р о. Де ж вони перше жили?

М и к о л а В Полтаві.

Петро (жахається). В Полтаві!..

Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро. Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді; чи давно уже Наталка з матір'ю тут живуть і як вони прозиваються?

М и кол а. Як тут вони живуть... (Говорить, розтягаючи, немов со­бі на думці вираховує час). Четвертий уже год. Вони оставили Полта­ву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро (скрикнув). Так він умер!

Микола. Щозтобоюробиться?

Петро. Нічого, нічого... Скажи, будь ласка, як вони прозиваються? Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, адочка — На­талка.

Петро сплескує руками, закриває ними лице, схиляє голову, стоїть непорушно.

Микола (б'є себе по лобі Пробить знак, наче щось одгадав). Я не знаю, хто ти і тепер не питаюся, тілько послухай:

Микола співає пісню «Вітер віє горою...».

А що, може, не одгадав? (Обнімає Петра).

Петро. Так, угадав!.. Я той нещасний Петро, якому Наталка при-піваласю пісню,якого воналюбилаі обіщала до смерті не забути, а тепер...

М и кол а. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засва­тали.

П е т р о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю.

Микола. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розві­даю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, шо ти тут?

Петро. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. На­що їй вспоминати об тім, якого так легко забула!

Микола. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут. (Іде до Терпилихи).

ЯВАУ

Петро (сам). Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тоді і любив Наталку без всякої надежди. Тепер, нажив­ши кривавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показа­тись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і доч­ку в бідності і без помощі. Все, здається, близило мене до щастя; но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сусідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано.

Петро виконує пісню «У сосіда хата біла...» про те, що в сусіда добре життя (і хата, і молодиця), усі його люблять, а він, безталанний, марно життя проживає (...).

ЯВА VI

Петро і виборний

Виборний (вийшов тим часом на вулицю, слухав - слухає, а тоді підходить до Петра). Ти, небоже, і співака добрий. (...)

Виборний спілкується з Петром.

ЯВА VII

Возний (підходить до виборного). Що ти тут, старосто мій, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?

Виборний. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та ба­чив комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.

Возний. Комедія, сиріч лицедійство. (До Петра). Продолжай, ва-шець...

П е т р о. На комедії одні виходять, — поговорять, поговорять та й пі­дуть; другі вийдуть, — те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б'ються, стріляються, колються і умирають (...)

Петро детальніше розповідає про театр.

ЯВА VIII

Петро (сам). Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь дру­гий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котру я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для ко-торої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тоді дос­тається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як у других? (...)

Петро співає пісню «Та йшов козак з Дону...» про козака, який, повертаючись із Дону, проклинає свою тяжку долю.

ЯВА IX

Петро і Микола П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?

Микола Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з ви­борним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюди вийти.

Петро. Якя удержусь не показатись, коли побачу свою милу? М и к о л а Я кликну тебе, коли треба буде.