УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ХРЕСТОМАТІЯ

Г. СКОВОРОДА І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Г. КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО Т. ШЕВЧЕНКО П. КУЛІШ МАРКО ВОВЧОК І. БАГРЯНИЙ

9

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Хрестоматія для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів

Київ «Грамота» 2009

УДК 373.5:821.161.2.09+821.161.2.09](075.3) ББК83.34Укря721 У45

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах (протокол № 1/11-5465 від 15.07.2009р.)

Рецензенти: Ю. М. Шутенко — кандидат філологічних наук, редактор журналу «Слово і час»; О. В. Побач — викладач Технічного ліцею НТУУ «КШі

Упорядкування та передмова О. М. Авраменка

Українська література: Хрестоматія. 9 клас (У поряд. О. М. Авра-У45 менка). - К.: Грамота, 2009. - 280 с.

ІЗВК 978-966-349-213-1

До хрестоматії ввійшли всі твори для текстуального вивчення, передбачені чинною програмою для 12-річної шкали. У скороченому варіанті подано лише повісті, романи й великі за обсягом поеми. Частина текстів літературних творів переповідається для того, щоб не втрачалася цілісність у їх сприйнятті.

Ця книжка призначена для учнів 9-х класів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

ББК 83.34Укря721

ІїіВК 978-966-349-213-1

© Авраменко О. М., упорядкування, 2009 © Видавництво «Грамота». 2009

Дорогі старшокласники!

Твори, запропоновані програмою для вивчення української літератури в дев'ятому класі, значно складніші за сприйняттям, аніж ті, що "їх доводилося вам читати раніше. Вони потребують глибшого осмислення і сприяють формуванню свідомого читача — людини сучасної, озброєної знаннями з української історії, культури й естетики, а отже, — українця-європейця, а не українця-хуторянина. Адже духовно й матеріально багатою може бути лише та держава, у якій живе народ, нація, тобто спільність людей, які знають, шанують і пишаються історією й культурою свого рідного краю.

У цій книжці зібрані скарби нашої минувшини: від перших перекладів Біблії, Києво-Печерського патерика і козацьких літописів до великого слова Тараса Шевченка і романтичних пригод «Тигроловів» Івана Багряного.

Сподіваюся, що вдумливе читання творів забезпечить вам не тільки добрі знання з історії, культури й побуту, а ще й естетичне задоволення й втіху, допоможе сфор­мувати високу життєву мету й Ідеали!

Упорядник

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Родинно -побутові пісні

МІСЯЦЬ ІІА НЕБІ, ЗІРОНЬКИ СЯЮТЬ

Місяць на небі, зіроньки сяють, Тихо по морю човен пливе. В човні дівчина пісню співає, А козак чує — серденько мре.

Пісня та мила, пісня та люба — Все про кохання, все про любов. Як ми любились та й розійшлися, Тепер навіки зійшлися знов.

Ой очі, очі, очі дівочі, Темні, як нічка, ясні, як день! Ви ж мені, очі, вік вкоротили, Де ж ви навчились зводить людей?

ТЕРЕН ЦВІТЕ

Терен цвіте, терен цвіте, Листя опадає: Хто в любові не знається, Той горя не знає.

А я молоденька Вже горя зазнала, Вечероньки не доїла, Нічки не доспала.

Візьму кріселечко, Сяду край віконця, Іще очі не дрімали, А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте — Не будете спати: Десь поїхав мій миленький Іншої шукати.

СОНЦЕ НИЗЕНЬКО

Сонце низенько, вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько!

Ой вийди, вийди, та не барися, Моє серденько розвеселися.

Ой вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю!

Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, — Я твої ноженьки в шапочку вложу!

Через річеньку, через болото Подай рученьку, моє золото!

Через річеньку, через биструю, Подай рученьку, подай другую!

Ой біда, біда, який я вдався — Брів через річеньку, та не вмивався.

Ой завернуся та умиюся,

На свою милую хоч подивлюся.

«Ой не вертайся та не вмивайся, Ти ж мені, серденько, й так сподобався. Ой там криниця під перелазом, Вмиємось, серденько, обоє разом.

Моя хустина шовками шита, Утремось, серденько, хоч буду бита

Битиме мати, знатиму, за що:

За тебе, серденько, не за ледащо!»

В КІНЦІ ГРЕБЛІ ШУМЛЯТЬ ВЕРБИ

В кінці греблі шумлять верби, Що я насадила, -Нема того козаченька, Що я полюбила!

Ой немає козаченька — Поїхав за Десну; «Рости, рости, дівчинонько, На другую весну!»

Росла, росла дівчинонька Та й на порі стала; Ждала, ждала козаченька Та й плакати стала

«Ой не плачте, карі очі, — Така ваша доля: Полюбила козаченька, При місяці стоя!»

Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки! Нема мого миленького, Плачуть карі очки!

ЗА ГОРОДОМ КАЧКИ ПЛИВУТЬ

За городом качки пливуть, Каченята крячуть... Вбогі дівки заміж ідуть, А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть З чорними бровами, А багаті дівки сидять З кіньми та волами.

«Чи чула ти, дівчинонько, Як я тебе кликав, Через твоє подвір'ячко Сивим конем їхав?»

«Ой хоч чула, хоч не чула, Не обзивалася: Темна нічка-петрівочка, — Вийти боялася!»

«Ой не бійся, дівчинонько, Не бійся нічого, Бо я, хлопець молоденький, Не зрадив нікого!»

«Ой не хоче твоя мати Мене бідну знати, Хоче собі багатую Невістку шукати!»

«Нащо мені на подвір'ї Воли та корови, Як не буде в моїй хаті Любої розмови!»

Ой десь гуде, ой десь грає, Скрипка витинає: Оце вдова своїй доні Весілля справляє.

Нехай знають, нехай знають, Де музики грають, Нехай знають, нехай знають, Як бідні гуляють!

СВІТИ, СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ

• Чому всі трави повсихали, що так рано пріли?

Що то, милий, за причина,

що ми ся розійшлися?

Світи, світи, місяченьку,

та й на мій перелаз,

Прийди, прийди, мій миленький,

до мене ще хоч раз.

• Я до тебе більше не прийду, нехай хтось інший йде,

Єсть у мене друга дівчина, Вона на мене жде.

• Ой коли б я крила мала, ще й солов'я очі,

Я б до тебе прилетіла серед опівночі. Я б до тебе прилетіла, біля тебе сіла,

Я б з тобою, мій миленький,

розмову повела

Як з тобою кохалися —

сухі дуби цвіли,

А як стали розлучатись —

зелені пов'яли.

Щоб ті трави повсихали,

що так рано цвіли,

Щоб ті плоди щастя не мали,

що нас розлучили.

ЛУГОМ ІДУ, КОНЯ ВЕДУ

«Лугом іду, коня веду, Розвивайся, луже! Сватай мене, козаченьку, Люблю тебе дуже!

Ой, хоч сватай, хоч не сватай, Хоч так присилайся, Щоб та слава не пропала, Що ти залицявся!»

«Ой, коли б ти, дівчинонько, Трошки багатенька, Взяв би тебе за рученьку, Повів до батенька!»

«Ой, коли б я, козаченьку, Була багатенька, Наплювала б я на тебе Й на твого батенька!

Ой, коли б я, козаченьку, Та й забагатіла, То я б тебе, ледачого, Й за харч не схотіла!»

«Ой, коли б ти, дівчинонько, Тоді заміж вийшла, Як при битій доріженьці Яра рута зійшла!»

«Ой, коли б ти, козаченьку, Тоді оженився, Як у млині на камені Кукіль уродився!»

Не журися, дівчинонько, Рута зелененька: Цей покинув, другий буде, — Ще ж ти молоденька!

Цей покинув, другий буде, Другий буде кращий, А цей буде у болоті Над чортами старшийі

Край битої доріженьки Яра рута зійшла... Молодая дівчинонька Та вже й заміж вийшла.

А у млині на камені Кукіль не зіходить... Козак старий, як собака, По вулицях ходить.

Ой, у млині на камені Кукіль не вродився... Старий козак, як собака, Й досі не женився!

Українське весілля

ДО БОРУ, ДРУЖБОНЬКО, ДО БОРУ

До бору, дружбонько, до бору, Та рубай же сосну здорову. Та рубай же її на заміт, Славне наше гіллечко на весь світ.

Гільце-деревце з ялини, Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку.

А БРАТ СЕСТРИЦЮ ТА Й РОЗПЛІТАЄ

А брат сестрицю та й розплітає, Як рожа процвітає.

• Он не йди, сестро¹, восени заміж, Як цвіток процвітає,

А хрещатий барвінок Устиляє садочок,

1 варіант: сестрищ.

А запашний василенько Із тином рівняється.

• Вже тобі, сестро, вже, ріднесенька, Ягідок не щипати,

А з хрещатого барвіночку У віночку не ходити,

А запашного та васильочку В рученьках не носити.

РОЗВИЙ, СОСНО, СІМСОТ КВІТОК, РАНО-РАНО

Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано, Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.

Всім буярам по квіточці, рано-рано, Всім буярам по квіточці, та ранесенько.

А Іванові не стало квітки, рано-рано, А Іванові не стало квітки, та ранесенько.

У нього квітка — Марійка-дівка, рано-рано, У нього квітка — Марійка-дівка, та ранесенько.

ОЙ МАТІНКО, ТА НЕ ГАЙ МЕНЕ

Ой матінко, та не гай мене¹, В доріженьку виряджай мене.

Бо вже нічка та темненькая, Доріженька та далекая.

їхать лісом та все коренистим, їхать шляхом та все кам'янистим.

Щоб з доріжки не зблудитися, Дівчиноньки не згубитися.

ОЙ ЛЕТЯТЬ ГАЛОЧКИ У ТРИ РЯДОЧКИ

Ой летять галочки у три рядочки,

Зозуля попереду. Ой усі галочки по дубах сіли,

Зозуля — на калині. Ой усі галочки защебетали,

Зозуля закувала. «Ой чого куєш, чого жалуєш,

Кожний рядок співається двічі.

Сива зозуленько?

А чи жаль тобі темного лугу,

Чи гіркої калини?» «Ой не жаль мені темного лугу,

Ні гіркої калини, Ох і жаль мені політаннячка

Й раннього куваннячка». Ідуть дружечки у три рядочки,

Молода попереду. Ой усі дружечки по лавках сіли,

Молода на посаді. Ой усі дружечки та й заспівали —

Молода заплакала. «Ой чого плачеш, чого жалуєш,

Молода Марусенько? А чи жаль тобі батечка свого,

Чи подвір'ячка його?» «Ой не жаль мені батечка свого

Ні подвір'ячка його, Тілько жаль мені русої коси,

Дівоцької краси. Ох і жаль мені русої коси,

Дівоцької краси: Що дівки гуляють, косами мають,

Мене не приймають. — Ой біжи, біжи, — ти засватана,

Ти од нас украдена; Ой біжи, біжи, — ти заручена,

Ти од нас одлучена!»

Українські народні балади

БОНДАРІВНА

1. У містечку Богуславку Каньовського пана Там гуляла Бондарівна, як пишная пава

2. Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка, Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

3. Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

4. «Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!»

5. Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!»

6. Ой тікала Бондарівна з високого мосту; Сама вона хорошая, хорошого зросту.

7. Ой тікала Бондарівна помежи домами,

А за нею два жовніри з голими шаблями,

8. А на тій [на] Бондарівні червонії стрічки — Куди вели Бондарівну, — скрізь криваві річки.

9. А на тії Бондарівні червона спідниця — Де стояла Бондарівна, — кривава криниця.

10. Ой повели Бондарівну помежи крамниці, — Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці.

11. «Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,

А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?»

12. «Ой волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити, Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»

13. Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала,

Ой вистрелив пан Каньовський Бондарівна впала...

14. «Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати: Нехай іде свою дочку на смерть наряджати».

15. Ой посунув пан Каньовський по столу таляри: «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!

16. Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!»

17. Ой вдарився старий Бондар в стіну головою: «Дочко ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою!»

18. Ой поклали Бондарівну на тисову лавку, Доки сказав пан Каньовський викопати ямку.

19. Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину, Поки сказав пан Каньовський зробить домовину.

20. Ой вдарили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА

А в ніженьках сіла — То його сестриця. Де матінка плаче, Там Дунай розлився; Де плаче сестриця, Там слізок криниця; Де плаче миленька — Там земля сухенька. Ой матінка плаче, Поки жити буде; А сестриця плаче, Поки не забуде; А миленька плаче, Поки його бачить, В суботу сваталась, В неділю вінчалась, А у понеділок Нагайка шуміла Коло її тіла.

Ой летіла стріла З-за синього моря¹. Ой де ж вона впала?

• На вдовинім полі. — Кого ж вона вбила?

• Вдовиного сина. — Немає нікого Плакати по ньому. Летять три зозуленьки І всі три рябенькі: Одна прилетіла, В головоньках сіла, Друга прилетіла, Край серденька сіла; Третя прилетіла Та в ніженьках сіла. Що в головках сіла — То матінка рідна; Сіла край серденька — То його миленька;

ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ

Ой на горі вогонь горить, Під горою козак лежить, Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний. Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою; А в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче: — Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, Не бий землі під собою. Біжи, коню, дорогою Степовою, широкою, Щоб татари не впіймали, Сіделечка не здіймали, Сіделечка золотого З тебе, коня вороного. Як прибіжиш під ворота,

Перші рядки співаються двічі.

Стукни, грюкни коло плота; Як прибіжиш ти в батьків двір, Заржи, коню, на ввесь подвір! Вийде сестра — розгнуздає, Вийде мати — розпитає:

• Ой коню мій вороненький! А де ж мій син молоденький?

• Не плач, мати, не журися: Та вже ж твій син оженився, Узяв собі паняночку,

В чистім полі земляночку.

КОЗАКА НЕСУТЬ

Козака несуть, і коня ведуть, Кінь головоньку клонить, Кінь головоньку клонить.

А за ним, за ним його дівчина Білі рученьки ломить, Білі рученьки ломить.

Ой ломи, ломи білі рученьки До єдиного пальця! До єдиного пальця!

А де знайдеш ти, та дівчинонько, Над козака коханця! Над козака коханця!

Козака несуть, і коня ведуть, Кінь головоньку клонить, Кінь головоньку клонить.

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА