14 Вкажіть причини загибелі Галицько-Волинської держави та охарактеризуйте процес загарбання литовцями українських земель.

По смерті Данила 1264 року з приходом до влади його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Деякі спроби відновлення єдності та могутності держави здійснювалися за часів правління Данилового сина Лева (1264-1301 pp.) і Василькового сина Володимира (1271-1289 pp.), які намагалися підтримати політичний курс своїх батьків. Так, Леву вдалося розширити кордони держави — до її складу були включені Закарпатська Русь та Люблінська земля. 1270 року він переніс столицю в місто, яке збудував його батько на честь Левового весілля з угорською королівною Констанцією, — до Львова. На відміну від Лева, Володимир зосередив свою увагу на будівництві міст, замків і церков, на розвитку мистецтва та культури. Після смерті Лева одноосібним правителем Галичини й Волині став його син Юрій (1301-1308 pp.). Утративши під час війни з поляками Люблін (1302 рік), князь відмовився від завойовницької діяльності й використовував мирні шляхи для врегулювання конфліктів. Завдяки цьому його держава зберегла силу й вплив, а сам князь отримав титул «король Русі». У 1303 році Юрій дістав згоду на заснування в Галичині власної митрополії. Титул князя всієї Русі носили сини Юрія Андрій і Лев, які в 1308-1323 pp. спільно правили після смерті батька. Князі й далі підтримували дружні стосунки з Тевтонським орденом, щоб запобігти посиленню Литви. Напруженими залишалися відносини з Ордою, і тому існує припущення, що обидва князі загинули в боротьбі з ординцями. Андрій і Лев були останніми нащадками Романового роду. Після їхньої смерті Галицько-Волинське князівство очолив Болеслав Мазовецький, син польського князя Тройдена, — чоловік Марії, сестри Андрія та Лева. Він прийняв православну віру та ім'я Юрій. Юрій II Тройденович (1325-1340 pp.) дотримувався мирної зовнішньої політики попередників. Водночас він вороже ставився до Польщі, яка тоді об'єдналася в єдину державу і, мабуть, намагалася здобути Люблінщину. Це стало причиною укладення союзу Польщі й Угорщини проти Галицько-Волинського князівства. У внутрішній політиці Юрій II намагався визволити з-під впливу бояр і посилити децентралізовану князівську владу. Крім того, князь підтримував іноземців, надавав допомогу католицькому кліру, що викликало невдоволення боярства, міщанства й православного духовенства. 7 квітня 1340 року Юрія II отруєно у Володимирі-Волинському. Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-Волинського князівства, і почалася боротьба сусідніх держав за Галичину й Волинь, що завершилася поневоленням цих земель сусідніми державами. Галицько-Волинські землі стали об'єктом вторгнення Польщі, Литви, Угорщини та інших держав. Князь Лев Данилович (бл.1228—бл.1301) Галицький князь. Після смерті Данила Галицького 1264 р. успадкував Перемишльське князівство і Львів, після 1269 р. — Галич, Белзьке, Холмське і Дрогобицьке князівства. 

15. Люблінської та Брестської Унії для українського народу?

 липня 1569 р на спільному сеймі представників Польщі та Литви у місті Любліні було проголошено унію. За її умовами Велике князівство Литовське об’єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ Посполиту. Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. За Литовським князівством залишалося Брестське воєводство на Пінщині. Українському народові загрожувало повне національне знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували українських селян. Польський закон дозволяв феодалам карати селянина смертю. Українських міщан всіляко обмежували в правах. Литовські великі князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян узаконювали державні акти — Литовські статути а також численні привілеї. За Литовським статутом 1588 р. було остаточно закріпачено українське селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались.

Поступово розбудовуються міста, які стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Львів, Кам’янець-Подільський, Київ та ін.). В той же час міста втрачають український характер. Основною масою їх мешканців стають поляки, євреї, німці. У XIV-XVII ст. магдебурзьке право одержали Львів, Кам’янець-Подільський, Кременець, Луцьк, Чернігів та інші міста.

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині ХVІ ст. та посилення гніту формують національну свідомість українського народу, ведуть до його національного пробудження.

Визначну роль у політичному і культурному житті відігравали братства — громадські спілки православного українського населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам.

В Україні перше братство разом із школою і друкарнею з’явилося у Львові (1586 р.). Воно збудувало церкву, заснувало тут першу українську гімназію.

У 1596 р. в Бресті (Бересті) було скликано з’їзд прихильників унії і проголошено союз із католицькою церквою. Польський уряд оголосив унію обов’язковою для всіх православних Речі Посполитої. Своїм главою уніати визнали римського папу, але зберегли в уніатській церкві слов’янську мову та обряди православної церкви. Духовенство отримувало від литовських князів та польських королів грамоти на володіння землями і селянами. Інша частина православного духовенства зібрала свій собор, на якому засудила унію. Польські магнати шляхом релігійної експансії прагнули ще тісніше приєднати Україну до Польщі, полонізувати її населення.